Datasets:

robinhad
/

ubertext

Dataset card Viewer Files Files and versions Community

Split (5)

court · 112k rows

text stringlengths 108 437k
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 серпня 2018 року Київ справа №826/5747/14 адміністративне провадження №К/9901/3700/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український фінансовий альянс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2014 року (суддя В. І. Келеберда) та ухвалу Київський апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року (колегія суддів: О. О. Беспалов, І. О. Грибан, О. А. Губська) у справі №826/5747/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український фінансовий альянс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Український фінансовий альянс" (надалі - Товариство) звернулося із адміністративним позовом Окружного адміністративного суду міста Києва до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000542202, №0000582202 від 28 січня 2014 року. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями можуть бути віднесені до валових витрат підприємства. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2014 року, яка ухвалою Київський апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року залишена без змін, у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачем не надано документів, які дають право на відображення в податковому обліку відсотків за кредитом та бухгалтерський розрахунок відсотків за кредитним договором, висновок відповідача про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 14.1.27 пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є обґрунтованим та знайшов підтвердження під час судового вирішення справи. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказується на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги докази, які свідчать про спрямування кредитних коштів на фінансування поточної господарської діяльності Товариства, у тому числі (опосередковано через облігації ТОВ "Класік-Ассістанс", який надав забезпечення за кредитом) і для покриття витрат, пов'язаних з реалізацією проекту будівництва багатоповерхового офісно-гаражного комплексу за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20. Від відповідача відзиву на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті. З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, згідно пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи буде проводитись в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. Судами встановлено, що посадовими особами ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року за результатом якої складено акт від 09 січня 2014 року №2/1-26-50-22-02-32303123. За висновками акта перевірки вбачається, що податковий орган вказує на порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 14.1.27 пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в результаті чого: - завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього звітного періоду в сумі 553 738 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 746 062 грн. за 1 квартал 2011 року в сумі 931 960 грн., за 2-4 квартал 2011 року в сумі 86 511 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 61 106 грн. - занижено податок на прибуток на суму 40 856 450 грн. Підставою для висновку контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на прибуток стало те, що кошти отримані Товариством за кредитним договором від 11 лютого 2008 року №49.8.2/01/2008-ВКЛ використовувалися для купівлі облігацій та ведення господарської діяльності (оренда приміщення, нотаріальні послуги, юридичні послуги, послуги депозитарію), при цьому кошти за умовами кредитного договору були надані позивачу для покриття витрат, пов'язаних з реалізацією проекту будівництва багатоповерхового офісно-гаражного комплексу за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 січня 2014 року: - №0000542202, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 764 533 грн., - №0000582202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток фінансових установ, включаючи філіали аналогічних організацій, на загальну суму 45 254 755 грн. (за основним платежем 40 415 507 грн., штрафні (фінансові) санкції 4 839 248 грн. ). Також судами попередніх інстанцій встановлено. що позивачем укладено з ВАТ "Кредитпромбанк" договір від 11 лютого 2008 року №49.8.2/01/2008-ВКЛ, відповідно до якого банк відкриває позивачу (позичальнику) відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 300 000 000 грн. з повною/частковою конвертацією у долари США та ЄВРО, а позичальник зобов'язується повернути кредити на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п. 2.1 Договору Банк надає позичальнику кредити на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів. Кредити надаються для фінансування поточної господарської діяльності в тому числі, покриття витрат, пов'язаних з реалізацією проекту будівництва багатоповерхового офісно-гаражного комплексу за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 2-20. Згідно п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності с регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було визначено загальний порядок формування складу валових витрат платника податку, які враховуються ним у зменшення валових доходів. Особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями встановлено пунктом 5.5 ст. 5 Закону. Зокрема, відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Суди попередніх інстанцій, вказуючи на недоведеність позову, не вчинили процесуальних дій щодо повного та всебічного встановлення всіх обставин по справі, зокрема судами не з'ясовано напрямки використання Товариством грошових коштів за кредитним договором від 11 лютого 2008 року №49.8.2/01/2008-ВКЛ. Так, апеляційний суд в своєму рішенні посилався на те, що 04 вересня 2014 року в судовому засіданні колегією суддів зобов'язано позивача надати договори купівлі-продажу облігацій, укладені з ТОВ "Классік-Ассістанс", також договір, предметом якого є інвестування коштів у будівництво, за наявності. Крім того, позивача було зобов'язано надати докази реалізації за кредитні кошти проекту будівництва багатоповерхового офісно-гаражного комплексу. Однак, як зазначено в ухвалі апеляційного суду, жоден з витребуваних документів позивачем до суду не наданий. Разом з тим, в матеріалах справи наявна довідка секретаря про перенесення розгляду справи, призначеного на 04 вересня 2014 року. Натомість, в матеріалах справи наявне клопотання позивача від 01.08.2014 про долучення до матеріалів справи документів, які (на розсуд позивача) підтверджують цільове використання підприємством кредитних коштів. В клопотанні зазначено, що документи надаються на вимогу суду, але при цьому судом апеляційної інстанції дослідження та оцінка наданих документів не здійснена. Також судами не встановлено предмет та види економічної діяльності позивача відповідно до установчих документів, копії яких наявних в матеріалах справи, адже суть порушення зазначено в тому, що позивачем неправомірно віднесено до валових витрат суми нарахованих відсотків за користування банківським кредитом через відсутність відповідної господарської діяльності. Аналогічне порушення допущено щодо наданих письмових пояснень відповідача, викладених в запереченнях на апеляційну скаргу. Так, податковий орган, крім інших порушень, вказує на розбіжність в складі витрат відображених в регістрах бухгалтерського і податкового обліку та фактичній сплаті відповідно до банківських виписок по позичковому рахунку. Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове РІШЕННЯ: На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український фінансовий альянс" задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ..................... ..................... ...................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 березня 2018 року Київ справа №461/3040/17 адміністративне провадження №К/9901/16669/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С. С. (суддя-доповідач), суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Львівської митниці ДФС на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі судді Довгої О. І. від 05 вересня 2017 року у справі №461/3040/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, в якому просила скасувати постанову про порушення митних правил від 21 квітня 2017 року №0956/20900/17. Постановою Галицького міськрайонного суду міста Львова від 22 червня 2017 року у справі №461/3040/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову у справі про порушення митних правил №0956/20900/17, винесену в. о. заступника начальника Львівської митниці ДФС - начальником управління протидії митним правопорушенням Скоромним Ярославом Ігоровичем від 21 квітня 2017 року, згідно із якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною третьою статті 470 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 8500 грн. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 470 МК України відносно ОСОБА_1, закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року апеляційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Галицького міськрайонного суду міста Львова від 22 червня 2017 року залишено без руху у зв'язку із відсутністю документа про сплату судового збору. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року у справі №461/3040/17 повернуто особі, яка її подала, у зв'язку із неусуненням недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, просить рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. При цьому скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги те, що за подання позивачем або відповідачем апеляційної/касаційної скарг на судові рішення у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку та в розмірах, встановлених Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-IV, не сплачується. Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачалися вимоги до апеляційної скарги. В силу частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Підпунктом 2 пункту 3 частини другої статті 4 "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-IV (далі - Закон №3674-IV) визначена ставка судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Згідно із частиною першою статті 108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 187 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року у справі №461/3040/17 про залишення апеляційної скарги без руху скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відповідне рішення мотивоване відсутністю обов'язку по сплаті судового збору у справах про адміністративні правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 2, 3, 4 Закону України "Про судовий збір". Оскільки оскаржене рішення суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги прийнято у зв'язку із несплатою судового збору на підставі ухвали, яку скасовано судом касаційної інстанції, воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з направленням до суду тієї самої інстанції для продовження розгляду. За таких обставин та на підставі частини першої статті 353 КАС України ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року у справі №461/3040/17 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. С. Пасічник судді І. А. Васильєва В. П. Юрченко
ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30.01.2018 Київ К/9901/8492/18 820/8200/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспецмаркетинг" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 р. (суддя Сагайдак В. В. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 р. (судді Старосуд М. І., Яковенко М. М., Лях О. П. ) у справі №820/8200/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспецмаркетинг" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноспецмаркетинг" (далі Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом про зобов'язання Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі ДПІ у Кіровському районі) поновити Товариству свідоцтво платника податку на додану вартість. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2012 ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова прийняла рішення про анулювання реєстрації Товариства як платника податку на додану вартість. Законність цих дій було оскаржено до суду і рішенням суду зобов'язано ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова відновити порушені права Товариства. Оскільки Товариство знаходиться на податковому обліку у Київському районі м. Харкова, а відновлення реєстрації у якості платника податку так і не відбулось, позивач просив задовольнити позов. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість заявленого адміністративного позову та про відсутність підстав для зобов'язання відповідача поновити свідоцтво платника податку на додану вартість. ДПІ у Кіровському районі відзиву на касаційну скаргу не надало. 24.01.2018 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), передано до Верховного Суду. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі №2а-1556/12/2070 задоволено адміністративний позов до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії: - визнано дії ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо анулювання свідоцтва платника податків на додану вартість за №100291955, дата початку дії свідоцтва 08.07.2010 року, видане Товариству, неправомірними. - скасовано рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 31.01.2012 року за №10/15-02-36 про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість за, видане Товариству. - зобов'язано ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова вчинити дії щодо поновлення реєстрації Товариства платником податку на додану вартість з дня скасування цієї реєстрації. - зобов'язано ДПІ у Жовтневому районі м Харкова вчинити дії щодо внесення до Реєстру платників податків на додану вартість запис про відміну анулювання реєстрації Товариства як платника податку на додану вартість з дня скасування реєстрації. Судове рішення набрало законної сили 05.06.2010. Відповідно до приписів статті 254, 255 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Питання примусового виконання судового рішення, яке набрало законної сили, внормовано положеннями статті 257 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) та закону України "Про виконавче провадження". З метою безумовного забезпечення відновлення порушених прав та свобод на захист яких подано адміністративний позов, статтею 267 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), встановлено механізм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах. Аналогічні норми, які регламентують питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах містяться в Розділі ІV КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2017) З матеріалів справи, доводів, викладених в позові та в касаційній скарзі, вбачається, що порушені незаконним рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про анулювання реєстрації свідоцтва платника ПДВ права та інтереси Товариства було відновлено судовим рішенням від 28.02.2012, в якому, крім іншого, визначено як спосіб виконання рішення, так і суб'єкт владних повноважень, який повинен вчинити дії щодо виконання постанови суду. При цьому позивачем не спростовуються правильність висновки судів попередніх інстанцій, що Товариство не здійснювало передбачених законом дій з примусового виконання судового РІШЕННЯ: Товариством фактично заявлено адміністративний позов про покладення обов'язку виконати судове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі №2а-1556/12/2070 на ДПІ у Кіровському районі, яке не є ані стороною у справі, ані правонаступником відповідача, та яке не здійснювало жодних дій, внаслідок яких було анульовано свідоцтво платника податків на додану вартість, видане Товариству. Здійснивши аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вищенаведені обставини унеможливлюють задоволення адміністративного позову Товариства до ДПІ у Кіровському районі і доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспецмаркетинг" залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач І. А. Гончарова судді Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 вересня 2018 року Київ справа №810/4340/16 адміністративне провадження №К/9901/41563/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року (суддя С. М. Лапій) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року (судді: А. Ю. Коротких (головуючий), О. М. Ганечко, Н. М. Літвіна) у справі №810/4340/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство фінансів України про визнання незаконним та скасування РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" (далі - позивач, ТОВ "ВІТАПОЛІС ") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган), третя особа Міністерство фінансів України про визнання незаконними та скасування рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 17.05.2016 №3788/10/10-13-11-02-10; про визнання незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України з 30.01.2016 року, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21 та у незабезпеченні перегляду та приведенні Міністерством фінансів України свого наказу від 28.01.2016 №21 у відповідність із Законом України від 26.11.2015 "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"; про зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2016 року з додатками та доповненнями до неї з подальшим введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей зазначених у податковій декларації від 17.05.2016 та додатках до неї; про зобов'язання Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26.11.2015 "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 28.01.2016 №21 у відповідність з цим Законом. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2016 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" повернуто позивачу в частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України з 30 січня 2016 року, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та у незабезпеченні перегляду та приведенні Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність із Законом України від 26 листопада 2015 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"; зобов'язання Кабінету Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26 листопада 2015 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та забезпечення перегляду та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 28 січня 2016 року №21 у відповідність з цим Законом. В іншій частині позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" залишено без руху. 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" 20 січня 2017 року звернулось до суду першої інстанції з заявою про роз'яснення судового рішення, а саме - ухвали Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2016 року у справі №810/4340/16.4. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" про роз'яснення судового рішення, а саме - ухвали Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2016 року у справі №810/4340/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство фінансів України про визнання незаконним та скасування рішення. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2016 року у справі №810/4340/16 є зрозумілою та не містить положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо його розуміння. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із судовим рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 6. У касаційній скарзі ТОВ "ВІТАПОЛІС" посилається на необґрунтованість спірних судових рішень, необ'єктивний аналіз судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, порушення судами першої та апеляційної окремих положень Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Закону України "Про судовий збір", що у своїй сукупності призвело до порушень судами норм процесуального права при прийнятті рішень. 7. Відповідачем відзиву (заперечень) на касаційну скаргу надано не було. 8. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 9. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) : 9.1. Частина друга статті 14. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. 9.2. Частина перша статті 170. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. 9.3. Частина друга статті 170. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 10. Роз'яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі. 11. В ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть РІШЕННЯ: 12. Виходячи із системного тлумачення вказаних положень роз'яснено може бути рішення суду у разі, якщо без такого роз'яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини РІШЕННЯ: Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 13. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 14. Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2016 року у справі №810/4340/16, щодо якої позивач надіслав заяву про роз'яснення судового рішення, є обґрунтованою, зрозумілою, не містить положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо його розуміння. При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки всім аргументам (доводам) та питанням позивача поставленим ним у заяві про роз'яснення судового рішення є недоречними, оскільки для надання оцінки аргументам (доводам) та питанням необхідно щоб такі безпосередньо стосувались змісту судового рішення щодо якого позивач звернувся із вказаною заявою, тоді як заявлені позивачем питання та аргументи (доводи) у заяві про роз'яснення судового рішення в більшості не стосуються змісту ухвали Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2016 року у справі №810/4340/16. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 15. Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 16. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року слід залишити без задоволення. 17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 18. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року у справі №810/4340/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2018 року Київ справа №800/580/16 адміністративне провадження №А/9901/27/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року ОСОБА_2 на підставі статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (у попередній редакції; далі - КАС) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ), у якому просив визнати незаконною та скасувати постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року №1621-VІІІ "Про звільнення судді" (далі також - Постанова), якою його звільнено з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням присяги СУДДІ: Позовні вимоги обґрунтував тим, що спірну Постанову відповідач ухвалив з порушенням вимог частин четвертої, п'ятої, восьмої статті 216-1 Закону України від 10 лютого 2010 року №1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Регламент ВРУ; тут і далі - в редакції, чинній у період виникнення спірних відносин), зокрема не повідомив у встановлений строк про розгляд питання щодо його звільнення, чим фактично позбавив його права взяти участь в обговоренні цього питання та надати обґрунтовані пояснення з приводу обставин, які слугували підставою для звільнення його з посади судді. Окрім того позивач наголосив, що за спірну Постанову віддали голоси 23 народні депутати, яких не було на пленарному засіданні. Вищий адміністративний суд України постановою від 16 листопада 2017 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 Таке рішення цей суд мотивував тим, що в Регламенті визначено певні особливості розгляду невідкладних питань, які у виняткових випадках можуть вирішуватися на позачерговій сесії ВРУ. З покликанням на частину восьму статті 19, частину першу статті 11 Регламенту, а також частини першу, другу статті 83 Конституції України Вищий адміністративний суд України зазначив, що в цій справі саме на вимогу Президента України скликано сесію ВРУ з тим, щоб розглянути питання щодо звільнення суддів з посади за порушення ними присяги і вимог щодо несумісності, зокрема стосовно позивача. Невідкладність розгляду цих питань, як висновується зі звернення Президента України, обґрунтовано, з-поміж іншого, кризовою політичною ситуацією в країні, суспільною потребою реформувати судову владу в Україні, відновити до неї довіру, звільнити за порушення присяги усіх суддів, щодо яких внесено подання ВРЮ, у тому числі причетних до незаконних арештів учасників Революції Гідності. Також нагальність питань, включених до порядку денного позачергової сесії ВРУ, обґрунтована набранням чинності змін у законодавстві України, згідно з якими відповідач, починаючи 30 вересня 2016 року позбавляється повноважень щодо звільнення суддів з посади за порушення присяги. Вищий адміністративний суд України зазначив, що про дату і час позачергового пленарного засідання (для розгляду питання про звільнення суддів) позивача повідомили заздалегідь (урядовою телеграмою, а також шляхом розміщення цієї інформації на офіційному веб-сайті ВРУ), тобто відповідач, на думку суду, вчинив усі можливі дії з метою забезпечити своєчасний, об'єктивний і всебічний розгляд питання про звільнення позивача з посади. За встановлених в цій справі обставин ОСОБА_2, на думку суду, мав достатньо часу, щоб прибути на засідання ВРУ, але не скористався своїм правом. Також Вищий адміністративний суд України зазначив, що питання дотримання встановленого законодавством порядку проведення позачергового пленарного засідання п'ятої сесії ВРУ восьмого скликання розглядав Верховний Суд України у справі №21-1240а17 (постанова від 26 вересня 2017 року) і будь-яких порушень у тій справі не встановлено. З приводу доводів позивача про порушення вимог частини четвертої статті 261-1 Регламенту суд зазначив, що такі безпідставні і спростовуються встановленими у справі обставинами. Зокрема зазначив, що відповідно до стенограми пленарного засідання від 29 вересня 2016 року головуючий ВРУ, в порядку статей 27, 28, 32 Регламенту обговорив питання про звільнення суддів, обмеживши тривалість виступу, однак бажаючих обговорити питання звільнення позивача з посади у сесійній залі не було, відтак проведено рейтингове (сигнальне) голосування і розпочато голосування по кожній із проекту постанов, включених до порядку денного, в тому числі стосовно позивача. Аргументи позивача про порушення процедури голосування у сесійній залі суд визнав безпідставними, ствердивши, що під час голосування, зокрема, за спірну Постанову, дотримано вимог Регламенту в частині відкритого поіменного голосування особисто кожним народним депутатом. У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_4, посилаючись на порушення Вищим адміністративним судом України норм матеріального і процесуального права, просять скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2017 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. ВРУ подало заперечення на вказану заяву, у яких зазначила, що підстав для задоволення вимог заявника немає, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2017 року є законною і обґрунтованою, відповідає нормам матеріального права і процесуального права, відповідно підстав для її скасування немає. Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. У цій справі встановлено, що з червня 2001 року по серпень 2009 року ОСОБА_2 працював суддею Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, з серпня 2009 року по січень 2011 року - суддею Васильківського районного суду міста Дніпропетровська, з січня по грудень 2011 року - суддею Апеляційного суду міста Києва, з грудня 2011 року по липень 2014 року - суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, а з липня 2014 року і по день прийняття спірної Постанови - суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області. Постановою ВРУ від 14 грудня 2006 року №471-V ОСОБА_2 обраний суддею безстроково. Рішенням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 22 грудня 2011 року призначений на посаду голови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим строком на 5 років до 21 грудня 2016 року включно. У 2016 році до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) надійшли звернення шеф-редактора програми "Люстратор 7.62" телеканалу 2+2 ОСОБА_5 та Дніпропетровської обласної організації політичної партії "Демократичний альянс", у яких заявники порушували питання притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. У наведених зверненнях заявники стверджували, що позивач, будучи головою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, розміщував у мережі Інтернет звернення із закликами щодо набуття суддями громадянства Російської Федерації, а також публічно як голова суду закликав вивчати законодавство Російської Федерації, яку держава Україна офіційно визнала країною - агресором, у зв'язку з подіями стосовно незаконної окупації і подальшої анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також здійснювати судочинство згідно із законодавством Російської Федерації. За результатами розгляду вказаних звернень ВККС прийняла рішення від 02 червня 2016 року №1195/дп-16 про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення позивача з посади судді з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України. За наслідками розгляду вказаної рекомендації ВРЮ внесла до ВРУ подання від 07 вересня 2016 року №99/0/12-16, яким запропонувала звільнити ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням ним присяги СУДДІ: Вказане подання ВРЮ надійшло на адресу ВРУ 08 вересня 2016 року і остання його розглянула на позачерговому пленарному засіданні 29 вересня 2016 року. Приводом для скликання позачергового пленарного засідання для розгляду питання про звільнення суддів слугувала вимога Президента України, обґрунтована кризовою політичною ситуацією в країні, необхідністю реформувати судову систему і відновити до неї довіру. Крім того, з 30 вересня 2016 року ВРУ позбавлена повноважень щодо звільнення суддів, що поряд з наведеним також вимагає невідкладного вирішення питань щодо суддів, стосовно яких надійшло подання про звільнення за порушення присяги. Тобто питання, які Президент України включив до порядку денного позачергового пленарного засідання ВРУ 29 вересня 2016 року, визначені ним саме як невідкладні, з огляду на неможливість їх розгляду надалі і втрату ними актуальності. У визначений частиною восьмою статті 19 Регламенту триденний строк голова ВРУ, на виконання вимоги Президента України про скликання позачергової сесії, розпорядженням від 27 вересня 2016 року №352 скликав позачергове пленарне засідання ВРУ восьмого скликання на 10 годину 29 вересня 2016 року, для розгляду питання про звільнення суддів, серед яких - ОСОБА_2 Цим же розпорядженням надано доручення першому заступнику керівника апарату ВРУ - керуючому справами ОСОБА_6, забезпечити підготовку і проведення позачергового пленарного засідання ВРУ. Того ж дня Комітет з питань правової політики та правосуддя ВРУ, відповідно до Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 травня 2006 року №448, направив позивачу термінову урядову телеграму, в якій повідомив останнього про день, час та місце розгляду питання про звільнення його з посади судді за порушення присяги на позачерговому пленарному засіданні 29 вересня 2016 року. Наступного дня таку ж телеграму надіслано до Апеляційного суду Дніпропетровської області для вручення ОСОБА_2 Суд з цього приводу встановив, що телеграму зареєстрували в канцелярії суду за №29369 від 28 вересня 2016 року та передали до виконання до відділу управління персоналом. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не перебував на робочому місці в Апеляційному суді Дніпропетровської області з червня 2016 року вручити йому особисто зазначену урядову телеграму не було можливості, а тому її йому зачитав працівник відділу управління персоналом ОСОБА_7 в телефонному режимі 28 вересня 2016 року. Розпорядження голови ВРУ від 27 вересня 2016 року №352 "Про скликання позачергового пленарного засідання Верховної Ради України восьмого скликання" опублікували на офіційному веб-сайті ВРУ разом з оголошенням, яке містило інформацію про день, час та місце розгляду питання про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги. З приводу того, як відбулося позачергове пленарне засідання ВРУ 29 вересня 2016 року, то суд на підставі стенограми цього засідання встановив, що розгляд питання про звільнення суддів розпочалося з того, що Голова ВРУ оголосив про надходження подання ВРЮ і надав слово для більш розгорнутої доповіді з цих питань голові Комітету з питань правової політики та правосуддя - ОСОБА_8 і голові ВРЮ ОСОБА_9, які виклали зміст подання і суть питання в межах наданого їм часу. Після цього Голова ВРУ, в порядку статей 27, 28, 32 Регламенту, провів обговорення питання про звільнення суддів, обмеживши тривалість виступу. Оскільки бажаючих обговорити питання звільнення, зокрема, позивача з посади у сесійній залі не виявилось, Голова ВРУ провів рейтингове (сигнальне) голосування і розпочав голосування щодо кожного з проектів постанов, включених до порядку денного, в тому числі стосовно позивача. Суд зазначив, що питання відсутності запрошених суддів, щодо яких розглядалося питання про звільнення їх з посад, також було предметом обговорення у сесійній залі на пленарному засіданні позачергової сесії. За результатами голосування за Постанову про звільнення позивача з посади судді проголосувало 229 народних депутатів, отже рішення було прийнято. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що заяву ОСОБА_2 є підстави задовольнити з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 126 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав для звільнення судді з посади є порушення присяги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад. Згідно з частинами 2, 3, 5 статті 116 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2453-VI) факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади. Відповідно до частини першої і другої статті 122 Закону №2453-VI порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Згідно з частиною першою статті 216 Регламенту Верховна Рада звільняє з посад суддів Конституційного Суду України, призначених Верховною Радою, та суддів, обраних безстроково, відповідно до частин п'ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України "Про Конституційний Суд України" та Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За змістом пункту 2 частини першої статті 2161 Регламенту відповідно до статті 126 Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховна Рада звільняє суддів, обраних Верховною Радою безстроково. Відповідно до частини третьої статті 2161 Регламенту подання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, вноситься до Верховної Ради Вищою радою юстиції. До подання додаються документи, що підтверджують підстави звільнення, передбачені частиною п'ятою статті 126 Конституції України. За частиною другою статті 83 Конституції України позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідно до частини першої стаття 11 Регламенту позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до частини другої статті 83 Конституції України. Згідно з частиною восьмою статті 19 Регламенту у невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Верховної Ради на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, а також за пропозицією Погоджувальної ради (пункт 4 частини чотирнадцятої статті 73 цього Регламенту) Голова Верховної Ради України не пізніш як у триденний строк скликає позачергове пленарне засідання Верховної Ради. До порядку денного такого засідання включаються лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання. За змістом пункту 4 частини першої статті 20 Регламенту до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України, зокрема, про звільнення з посад. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 2161 Регламенту обговорення питання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради починається з оголошення головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради подання Вищої ради юстиції. Відповідно до частини п'ятої статті 2161 Регламенту після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ. При звільненні судді на підставі пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України присутність судді є обов'язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання Верховної Ради, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності. За частиною шостою статті 2161 Регламенту кожний народний депутат має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали. Згідно з частиною сьомою статті 2161 Регламенту за наявності зауважень до подання про звільнення судді, що потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється за умов перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та не відкликання внесеного подання. Відповідно до частини восьмої статті 2161 Регламенту рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою Верховної Ради. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо. За частиною дев'ятою статті 2161 Регламенту у разі неодержання необхідної для прийняття рішення кількості голосів народних депутатів за звільнення з посади судді, обраного безстроково, з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, проводиться повторне голосування. Відповідно до частини першої статті 56 Регламенту протокол, стенограма, стенографічний бюлетень пленарного засідання Верховної Ради є офіційними документами, що підтверджують процес обговорення і прийняття рішень Верховною Радою. Вони надаються народним депутатам для ознайомлення за їх письмовими зверненнями до керівника Апарату Верховної Ради. Згідно з частиною другою статті 105 Регламенту Верховної Ради законопроект вважається відкликаним, якщо до його прийняття в першому читанні повноваження народного депутата - ініціатора його внесення достроково припинено. Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 89 Регламенту Верховної Ради право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради: проектів законів, постанов. Згідно з пунктами 1 і 2 частини шостої статті 89 Регламенту: законопроект - проекти законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру; проект іншого акта - проекти постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради. У вимірі спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з прийняттям Постанови, потрібно зазначити, що відповідно до чинного на той час правового регулювання питання про звільнення судді з посади (у цьому випадку за порушення присяги) вирішували ВРЮ, парламентський комітет і ВРУ. Кожен з цих органів наділений власною компетенцією у вирішенні цього питання, однак усі в сукупності вони утворювали (становили) єдиний механізм прийняття рішення щодо звільнення судді з посади. У рішенні "Олександр Волков проти України" (заява №21722/11) від 09 січня 2013 року Європейський суд з прав людини (далі - Суд), окрім іншого, зазначив, що зазначені органи разом виконували функцію суду (пункт 90), відтак Суд констатував застосовність до справи заявника статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у її цивільному аспекті. У зазначеній справі Суд надав оцінку "незалежності і безсторонності" суду на всіх його етапах, починаючи із засідання ВРЮ, завершуючи пленарним засіданням парламенту. Стосовно останнього Суд зауважив, що "&? і; ...&? о; справу представляли двоє народних депутатів - пан С. К. та пан В. К. (див. пункт 27 вище). Проте процедура по суті зводилася до висловлення загальних думок, заснованих на висновках ВРЮ та парламентського комітету. На цій стадії розгляд справи обмежувався ухваленням обов'язкового рішення, що ґрунтувалося на висновках, яких дійшли ВРЮ та парламентський комітет (пункт 121). У цілому факти цієї справи говорять про те, що пленарне засідання не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. Роль політиків, які засідають у парламенті та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права, не була належним чином пояснена Урядом та не була обґрунтована як така, що відповідає вимогам незалежності та безсторонності суду згідно зі статтею 6 Конвенції" (пункт 122). Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Предметом перевірки в цій справі є Постанова ВРУ, прийнята на позачерговому пленарному засіданні, якою позивача звільнили з посади СУДДІ: Якщо оцінювати спірну Постанову через призму принципів "незалежності і безсторонності" органу, який її прийняв, то в обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів дійшла висновку, що в цій процедурі ВРУ допустила істотні порушення, які в сукупності свідчать, що розгляд питання про звільнення з посади судді не відповідав зазначеним принципам. З огляду на приписи статті 2161 Регламенту, присутність судді при розгляді питання про його звільнення є обов'язковою. Для того, щоб забезпечити участь судді (чи виконати все необхідне для того, щоб особа мала достатньо часу прибути на засідання) у розгляді питання щодо його звільнення про дату засідання йому має бути повідомлено не пізніше ніж за три дні до його проведення. Тільки повторне неприбуття судді на засідання ВРУ дозволяє останній розглянути питання щодо його звільнення без його участі (за умови належного його повідомлення). Така процедура розгляду питання про звільнення судді (як і її неухильне дотримання) є, з одного боку, запорукою захисту прав та інтересів судді (адже будучи присутнім на засіданні він може взяти участь в обговоренні питання стосовно свого звільнення), а з іншого має на меті гарантувати законність самого процесу звільнення судді з посади, який, з огляду на сферу правовідносин, є публічним, що, відповідно, вимагає дотримання "безсторонності" в усіх її аспектах. У зв'язку з цим колегія суддів не може погодитися з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що невідкладність питання про включення до порядку денного позачергового пленарного засідання ВРУ питання про звільнення суддів, серед яких був позивач, з огляду на мотиви, якими обґрунтовано нагальність цього питання, може слугувати підставою для того, щоб порушувати порядок звільнення суддів, визначений у статті 2161 Регламенту, зокрема в частині завчасного повідомлення судді про розгляд такого питання. Судячи зі встановлених в цій справі обставин, позивача про дату позачергового пленарного засідання, призначеного на ранок 29 вересня 2016 року, повідомили у переддень його проведення, що за жодних обставин не може вважатися належним повідомленням, відповідно і забезпеченням права на участь у прийнятті РІШЕННЯ: В аспекті спірних правовідносин та їхнього правового регулювання, оголошення на веб-сайті ВРУ про дату і час позачергового пленарного засідання, на якому мало б розглядатися питання про звільнення судді, не є і не може вважатися належним повідомленням судді про це засідання і не звільняє парламент від обов'язку дотримуватися вимог статті 2161 свого Регламенту. Незважаючи на те, що питання про звільнення позивача з посади судді розглядалося на засіданні ВРУ вперше і позивач на нього не з'явився (при тому, що про це засідання його належним чином не повідомили), ВРУ усе ж розглянула проект постанови про його звільнення, відтак винесла його на голосування, за підсумками якого за Постанову проголосували 229 народних депутатів. З огляду на зазначене колегія суддів констатує, що невиконання відповідачем вимог частини п'ятої статті 2161 Регламенту про обов'язкове повідомлення судді про проведення позачергового пленарного засідання, на якому розглядатиметься питання про звільнення цього судді, не пізніше ніж за три дні до дня засідання, призвело до порушення гарантованого позивачу права на участь у процесі прийняття рішення та поставило під сумнів безсторонність самої процедури звільнення судді з посади, зокрема за об'єктивним її критерієм. Ще одним свідченням того, що процес прийняття Постанови не може вважатися справедливим є те, як відбулося власне голосування народних депутатів. Відповідно до наявних у справі відомостей з офіційного веб-сайту ВРУ щодо електронної реєстрації та результатів поіменного голосування від 29 вересня 2016 року, того дня зареєструвалися 264 народні депутати України, тоді як участь у голосуванні взяло278 народних депутатів. З цього приводу позивач зауважив, що 26 вересня 2016 року станом на 10 годину 06 хвилин і 45 секунд у сесійній залі присутні 264 народних депутати (відповідно відсутні 159), водночас відсутні народні депутати від Фракції партії "Блок Петра Порошенка ": ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21А, від Фракції Політичної партії "Народний фронт ": ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, позафракційні: ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, від Фракції Політичної партії "Об'єднання "Самопоміч" - ОСОБА_29, від Фракції Радикальної партії ОСОБА_30: ОСОБА_31, ОСОБА_32, але які проголосували за прийняття спірної Постанови. Утім, за результатами поіменного голосування №28 від 29 вересня 2016 року про проект постанови про звільнення судді ( №3581-22) за основу і в цілому, станом на 12 годину 23 хвилини 55 секунд у сесійній залі зареєстровано всього 278 народних депутатів, в тому числі і вищевказані особи. Отож, якщо аналізувати список поіменного голосування за проект спірної Постанови в поєднанні з поіменним списком присутніх і відсутніх народних депутатів України (29 вересня 2016 року), висновується, що участь у голосуванні взяли народні депутати, які не пройшли електронної реєстрації, тобто яких фізично не було (не могло бути) на позачерговому пленарному засіданні ВРУ під час розгляду проекту Постанови. Наведені обставини у сукупності дають колегії суддів підстави вважати, що Постанову прийнято з істотними порушеннями процедури, визначеної Регламентом. Встановлені порушення, з огляду ті функції, якими наділена ВРУ у процесі прийняття рішення про звільнення судді з посади і власне суть цього процесу, заперечують/спростовують законність Постанови як (кінцевого) його результату, що є підставою її скасувати як протиправну. Щодо покликання Вищого адміністративного суду України на постанову Верховного Суду України від 26 вересня 2017 року у справі №21-1240а17, то правовий висновок, якого дійшов Верховний Суд України у тій справі, зроблено за інших фактичних обставин і відповідним їм спірних правовідносин, аніж ті, що є предметом розгляду і оцінки в цій справі. В контексті цього спору, висновки, яких дійшла колегія суддів, не суперечать правовому висновку Верховного Суду України. Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини другої статті 243 КАС (у попередній редакції) у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове РІШЕННЯ: Аналіз наведених норм процесуального права, юридична оцінка обставин справи дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позовних вимог. Ураховуючи наведене та керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: заяву ОСОБА_2 задовольнити. Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1621-VІІІ "Про звільнення СУДДІ: Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 лютого 2018 року Київ справа №809/1272/16 касаційне провадження №К/9901/18519/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 (суддя Макарик В. Я.) у справі №809/1272/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітолюкс" до Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №КТ-20600000-0018-2016 від 23.06.2016 та зобов'язання вчинити дії. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітолюкс" звернулось до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення №КТ-20600000-0018-2016 від 23.06.2016 та зобов'язання до вчинення дій. Івано -Франківський окружний адміністративний суд постановою від 14.11.2016 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України №КТ-20600000-0018-2016 від 23.06.2016. В задоволенні решти позову відмовив. Не погодившись з постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 Івано-Франківська митниця Державної фіскальної служби України подала апеляційну скаргу. Львівським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 14.02.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 . Івано-Франківська митниця Державної фіскальної служби України звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статей 186, 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції). Доводи касаційної скарги обґрунтовуються тим, що апеляційну скаргу подано в межах преклюзивного строку, визначеного статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а затримка із поданням апеляційної скарги зумовлена обставинами у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівника Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, що супроводжує справи в судах та відсутністю керівництва митниці для підписання необхідних документів для сплати судового збору. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке. Івано -Франківський окружний адміністративний суд постановою від 14.11.2016 задовольнив частково адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітолюкс". Визнав протиправним та скасував рішення Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України про визначення коду товару №КТ-206000006-0018-2016 від 23.06.2016. В іншій частині позовних вимог відмовив. Івано -Франківська митниця Державної фіскальної служби України 08.12.2016 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та одночасно заявила клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги, яке мотивовано тим, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 складена в повному обсязі 18.11.2016 та отримана відповідачем 25.11.2016. Строк на подання апеляційної скарги ним пропущено з об'єктивних причин, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівника Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, що супроводжує справи в судах та відсутністю керівництва митниці для підписання необхідних документів для сплати судового збору. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.12.2016, на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час постановлення ухвали), залишив апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України без руху, зазначив, що подана заява про поновлення строку на апеляційне оскарження є необгрунтованою, та надав тридцятиденний строк з моменту отримання ухвали для звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування причин пропуску цього строку. Відповідач, на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 23.12.2016, надав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій зазначив, що відсутність працівника Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, що супроводжує справи в судах у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у період з 28.11.2016 по 08.12.2016, та відсутністю керівництва митниці для підписання необхідних документів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у зв'язку з чим платіжне доручення сформовано лише 02.12.2016. До заяви додано копію листка непрацездатності ОСОБА_1 Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.02.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційної скаргою Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 з тих підстав, що наведені відповідачем у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження підстави є необґрунтованими, не підтверджені належним чином та не можуть вважатися поважним, у зв'язку з чим апеляційним судом прийнято рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, що відповідає вимогам абзаців першого та другого частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права. Наведені відповідачем доводи щодо відсутності працівника Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, що супроводжує справи в судах у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у період з 28.11.2016 по 08.12.2016 стосуються внутрішньої організації роботи податкового органу, крім того доказів, що зазначений працівник є єдиним працівником юридичного відділу за штатним розписом Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України не надано. Крім того, судовий збір за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено, згідно з наданим платіжним дорученням, 02.12.2016, апеляційна скарга подана до суду 08.12.2016, підписана в. о. начальника митниці Прокіпчук Л. І., а не працівником юридичного відділу, що супроводжує справи в судах. Таким чином, відповідачем не надано доказів що ним вживались усі необхідні, невідкладні заходи для своєчасного оскарження судового рішення, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок про необґрунтованість заявленого клопотання. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 у справі №809/1272/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 вересня 2018 року Київ справа №822/1771/17 адміністративне провадження №К/9901/47844/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Комунального підприємства по будівництву, ремонту та експлуатації доріг Виконкому Хмельницької міської ради на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 (судді - Ватаманюк Р. В., Мельник-Томенко Ж. М., Сторчак В. Ю.) у справі №822/1771/17 за позовом Комунального підприємства по будівництву, ремонту та експлуатації доріг Виконкому Хмельницької міської ради до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: У червні 2017 Комунальне підприємство по будівництву, ремонту та експлуатації доріг Виконкому Хмельницької міської ради (далі - Підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - ДФС) від 06.06.2017. Позов мотивовано безпідставністю висновків ДФС про те, що господарські правовідносини Підприємства з його контрагентами не мали реального характеру, а висновки відповідача з цього приводу спростовуються наданими під час перевірки документами. Відтак, у відповідача не було дістав вважати що позивачем неправильно визначено його податкові зобов'язання з податку на прибуток і податку додану вартість та приймати оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (суддя - Касап В. М. ) адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 06.06.2017 №0003721402, №0003731402, №0003741402. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 задоволено апеляційну скаргу ДФС, скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Підприємство звернулось з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судове рішення та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду. При цьому скаржник зазначив, що суддійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У своєму відзиві на касаційну скаргу ДФС вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки Підприємства складено акт від 13.05.2017, в якому викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем положень Податкового Кодексу України, що призвело до заниження суми податку що підлягала сплаті до бюджету; заниження частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до місцевого бюджету та заниження суми податку на додану вартість. На цій підставі 06.06.2017 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0003721402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств та організацій, що належать до комунальної власності на загальну суму 123 813 грн. ; - №0003741402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 192 571 грн. ; - - №0003731402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем частина прибутку (доходу) госп. організацій (у статутних фондах яких є частина комунальної власності) на суму 30 101грн. Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач мотивує тим, що укладені між Підприємством та ТОВ "Укр Буд Компані" і ТОВ "ВТК-Ремсервіс" господарські договори реально не виконувались, відтак не давали підстав для формування податкової звітності з урахуванням цих операцій. Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях. Питання, пов'язані з обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14,44,198,201 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує. Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що документи бухгалтерського обліку позивача відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджують фактичне виконання укладених Підприємством з вищевказаними контрагентами угод. Натомість, суд апеляційної інстанції здійснивши системний аналіз матеріалів справи та наданих сторонами доказів, оцінивши факти, встановлені під час розслідування кримінальних справ, зміст постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 по справі №822/1574/16 дійшов вірного висновку про те, що податковим органом належними та достовірними доказами підтверджено обґрунтованість викладених в акті перевірки від 13.05.2017 висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки надані Підприємством первинні документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання укладених договорів з виконання будівельних робіт та робіт по очищенню і промиванню водостічних мереж укладених між позивачем та його контрагентами та не дають підстав для врахування наслідків цих взаємовідносин під час визначення позивачем його податкових зобов'язань. При цьому судом апеляційної інстанції дано належну оцінку наданим ДФС доказам щодо виявлення факту внесення недостовірних даних про фактичні обсяги виконаних робіт; фактичної неможливості ТОВ "Укр Буд Компані" та ТОВ "ВТК Ремсервіс" здійснювати обумовлені договорами роботи через відсутність трудових та матеріальних ресурсів. Також судом обґрунтовано визнано правильними та такими, що відповідають приписам статей 198,201 Податкового Кодексу України, висновки ДФС щодо безпідставності використання позивачем при визначенні податкових зобов'язань податкових накладних ТОВ "ПІ-К" №1 від 05.02.2015 на загальну суму 99 900 грн. та ТОВ "Інтелектуальні системи контролю" через недодержання вимог чинного законодавства щодо форми та порядку їх заповнення. Доводи касаційної скарги позивача вказаних висновків не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, яким було дано належну оцінку судом апеляційної інстанції, не спростовує правильність доводів якими мотивовано судове рішення, відтак не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій. Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Комунального підприємства по будівництву, ремонту та експлуатації доріг Виконкому Хмельницької міської ради залишити без задоволення, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №826/3938/13-а касаційне провадження №К/9901/3591/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2013 (суддя Шрамко Ю. Т. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 (головуючий суддя - Чаку Є. В., судді: Мєзєнцева Є. І., Файдюк В. В. ) у справі №826/3938/13-а за позовом Приватного підприємства "Кася" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство "Кася" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому заявило вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2013 №0001602250 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 182240грн., в тому числі: 121493грн. основного платежу та 60747грн. штрафних (фінансових) санкцій. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18.06.2013 позов задовольнив у повному обсязі. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2014 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2013 без змін. Звернувшись до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР, статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, частини третьої статті 212 Кримінального кодексу України. При цьому наголошує на тому, що судовими інстанціями не повно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" за період з 01.01.2009 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 14.02.2013 №603/22-221-32662781. Перевіркою, зокрема, встановлено порушення Приватним підприємством "Кася" пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним включенням до складу валових витрат IV квартал 2009 року та за І квартал 2010 року витрат за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" маркетингових послуг. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на те, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" не мають реального характеру з огляду на: неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями з червня 2009 року по грудень 2011 року, що підтверджується відповідним актом від 29.10.2012 №833/3-22-80; в провадженні Головного слідчого управління ДФС України знаходиться кримінальна справа, порушена щодо директора ТОВ "Євро класс трейд" ОСОБА_1 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України (умисне ухилення від сплати податків). Матеріали названої кримінальної справи містять відомості про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" створене групою осіб без наміру здійснювати господарську діяльність в рамках злочинної схеми сприяння мінімізації податкових зобов'язань. Реквізити та банківські рахунки вказаної юридичної особи використовувалися задля оформлення неіснуючих операцій. ; Київським міським центром зайнятості не підтверджено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" дозволу на використання праці іноземних громадян (лист від 02.03.2012 №14187), зокрема ОСОБА_2 (громадянка Білорусії), яка є директором та бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" та якою підписано первинну документацію за спірними операціями з позивачем; у Державної прикордонної служби України відсутні відомості щодо перетину державного кордону України ОСОБА_2 за період з 2009 по 2011 роки (лист від 19.12.2011 №4539/5/07-6016). На підставі висновків перевірки контролюючим органом 28.02.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення №0001772220 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 182240грн., в тому числі: 121493грн. основного платежу та 60747грн. штрафних (фінансових) санкцій. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суду апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом мали реальний характер та підтверджені належними первинними бухгалтерськими документами. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних послуг. Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового РІШЕННЯ: У справі, що розглядається, суди вказали на безпідставність прийняття податковим органом оскаржуваного повідомлення-рішення, оскільки господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" фактично здійснені, первинні бухгалтерські документи відображають реальність таких операцій. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Приватним підприємством "Кася" та ТОВ "РМА "Монамі" укладено договір від 03.11.2009 №12/4 про надання маркетингових досліджень за попередньо визначеною замовником тематикою та за умови оплати замовником суми, визначеної сторонами у актах здачі-приймання наданих послуг. На підтвердження фактичного виконання вищезазначених операцій позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, платіжні доручення, звіти про виконані роботи. Враховуючи специфіку маркетингових послуг, сутність яких полягає у вивченні послуг, що користуються попитом на ринку, та послуг, які підприємство (замовник) може запропонувати з прибутком для себе та у більш ефективний, ніж конкуренти, спосіб, судам попередніх інстанцій необхідно було дослідити відповідність видів діяльності, якими займається позивач, тематиці маркетингових досліджень. Крім того, в обов'язковому порядку необхідно було встановити обсяги здійснених маркетингових досліджень контрагентом позивача. Натомість, суди попередніх інстанцій не надали оцінки вищезазначеним обставинам, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, податковий орган в обґрунтування правомірності прийняття ним податкових повідомлень-рішень посилався на наявність досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32012000000000001 від 21.11.2012, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, в якому містяться відомості про фіктивність Товариства з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі". Судам попередніх інстанцій необхідно було надати належну оцінку зазначеним обставинам, з'ясувати результати розслідування/розгляду кримінальної справи, у разі необхідності - допитати осіб, які значаться керівником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі", встановити за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки позивача та контрагента, та, в залежності від встановлених обставин та оцінки доказів кожного окремо та в їх сукупності, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Також, на обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на непричетність директора та бухгалтера до господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі". В свою чергу, суди, задовольняючи заявлений позов, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі ОСОБА_2 в діяльності контрагента позивача, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Таким чином, у даній справі висновки судів про помилковість доводів відповідача щодо штучного формування валових витрат по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю "РМА "Монамі" є передчасними та зроблені без належного з'ясування фактичних обставин справи. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 у справі №826/3938/13-а скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк
ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 13.02.2018 К/9901/822/18 826/6081/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2013 року у складі судді Клименчук Н. М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року у складі колегії суддів Саприкіної І. В., Ісаєнко Ю. А., Федотова І. В. УСТАНОВИВ: У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МДЦ Експерт" (далі - Товариство, позивач у справі, платник податків) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04 квітня 2013 року №0002792208 яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за звітний 2012 рік на 531592 грн. та №0002802208 яким збільшено суму грошового зобов'язання на 79739грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 19935 грн., з мотивів протиправності їх прийняття. 14 червня 2013 року Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін 18 вересня 2013 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги Товариства задоволені в повному обсязі, визнані протиправними та скасовані податкові - повідомлення РІШЕННЯ: Задовольняючи позов, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, правомірність нарахування Товариством амортизації на комп'ютерний томограф з червня 2012 року, в результаті чого є неправомірними висновки податкового органу про завищення витрат операційної діяльності пов'язаних із завищенням амортизації виробничих основних засобів. 09 жовтня 2013 року Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, і їх суперечливість нормам матеріального та процесуального права, а саме пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, статей 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити повністю. Касаційна скарга податкового органу є фрагментом акту перевірки, утримує в собі викладення фактичних обставин справи які не є спірними між сторонами, зводиться виключно до непогодження податкового органу з оцінкою та висновками суддів попередніх інстанцій. У скарзі відсутні мотиви неправильного застосування судами норм матеріального права, а саме чи має місце неправильне тлумачення судами закону, чи має місце застосування закону, який не підлягає застосуванню, або судами не застосований закон, який підлягав застосуванню. Заявник касаційної скарги обмежився посиланням на порушення п.138.8 статті 138 Податкового кодексу України. Щодо порушення норм процесуального права, скаржником процитовані норми статті 159, пункту 4 статті 7, статті 9, статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Порушення наведених норм полягає за позицією податкового органу у тому, що не всі документи були надані під час перевірки. Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надійшов, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім оргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податкові повідомлення РІШЕННЯ: прийняті на підставі акту перевірки податковим органом Товариства від 20.03.2013 року №879/22.8/36407043, з питань правильності визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині розрахунку амортизаційних відрахувань по імпортованому 16.03.2012 року комп'ютерному томографу. Актом перевірки встановлено порушення положень п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 79739,00 грн., в тому числі за ІІ квартал 2012 року у сумі 15 948,00 грн., ІІІ квартал 2012 року у сумі 63 791,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік у сумі 531 592,00 грн. За наслідками встановленого податкового правопорушення податковим повідомленням-рішенням від 04.04.2013 року №0002792208, зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 531 592,00 грн. та №0002802208, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 79 739,00 грн., та за штрафними санкціями - 19 935,00 грн. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в на виконання контракту укладеного між Товариством, як покупцем та "UMG Limited", Ірландія, як продавцем 11.03.2011 року №190111, товариством імпортовано комп'ютерний томограф TSH-101A/HC Aquilion 64-64 зрізовий імпортовано ТОВ "МДЦ Експерт" на митну територію України та оформлено ВМД від 16.03.2012 року №100230003/2012/754173 в режимі ІМ-40 (випуск вільний обіг). Згідно змісту графи 42 вказаної ВМД - ціна ввезеного товару 7 584 800,00 грн. (або 950 000 доларів США). Суть спору полягає у тому що, Товариство прийняло на облік томограф за ціною зазначеною митною декларацією, натомість податковий орган посилається на отримання копій документів від митних органів Ірландії стосовно цієї поставки товару. Серед наданих документів міститься експортна декларація ЄС №12РL442040Е0017428 в якій зазначено вартість товару "комп'ютерний томограф" у сумі 295500 Євро. Таким, чином вартість товару "комп'ютерний томограф" при оформленні на Київській регіональній митниці безпідставно зросла на 4504298 грн. 49 коп. (7584800 грн. по імпортній Декларації, 3080501 грн. 51 коп. по експортній Декларації). Збільшення вартості томографа призвело до завищення амортизаційних відрахувань на думку податкового органу. Колегія суддів погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій, основаного на аналізі положень статей 70, 86 Митного кодексу України, що з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факт, який має юридичне значення, є підставою здійснення відповідних фінансових, господарських та інших операцій, формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, віднесення до складу витрат (валових витрат) вартості товару. Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. За своїм правовим навантаженням положення наведеної норми жодного відношення до спірних відносин не мають, оскільки регулюють склад собівартості виготовлених та реалізованих товарів. При придбані томографа виготовлення та реалізація місця не мали, має місце придбання основних засобів, які за пунктом 7 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року за №288/4509 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509), зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість в розумінні пункту 4 цього Стандарту - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Саме первісна вартість є вартістю яка амортизується. Відтак, наведений аналіз спростовує доводи податкового органу щодо порушення положень пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України в частині завищення витрат операційної діяльності пов'язаної із завищенням амортизації виробничих основних засобів, оскільки ВМД є чинною. Судами попередніх інстанцій досліджені всі підтверджуючі документи щодо ввезення та використання даного товару у діяльності позивача. Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року у справі №826/6081/13-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 07 лютого 2019 року Київ справа №823/3041/14 адміністративне провадження №К/9901/9313/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., при секретарі: Горбатюку В. С., за участі: представника позивача - Назарця Д. А. розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу представництва "Екзо Платформ С. А. С." в Україні (Французька Республіка) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 (головуючий суддя: Ісаєнко Ю. А., судді: Оксененко О. М., Федотов І. В. ) у справі №823/3041/14 за позовом представництва в Україні "Екзо Платформ С. А. С." (Французька Республіка) до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представництва "Екзо Платформ С. А. С." в Україні (Французька Республіка) задовольнити. Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року м. Київ справа №803/2782/13-а касаційне провадження №К/9901/4895/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ягодинської митниці Міндоходів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 (суддя Ковальчук В. Д. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 (головуючий суддя - Гінда О. М., судді: Качмар В. Я., Ніколін В. В. ) у справі №803/2782/13-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Ягодинської митниці Міндоходів про скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Ягодинської митниці Міндоходів, в якому просила визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 09.07.2013 №205070000/2013/00097, а також стягнути з Державного бюджету України на її користь надмірно сплачені митні платежі в сумі 61142,08 грн. Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 23.01.2014 позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надмірно сплачених митних платежів у сумі 61142,08 грн. залишив без розгляду. Постановою від 23.01.2014 Волинський окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправною та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 09.07.2013 №205070000/2013/00097. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.02.2015 залишив постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Ягодинська митниця Міндоходів оскаржила їх в касаційному порядку. В касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2014, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог Ягодинська митниця Міндоходів посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 49, пункту 2 частини другої статті 52, частини другої статті 58, пунктів 6, 7 частини десятої статті 58 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 9, 11, 69, 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій). Зокрема, зазначає, що дії посадової особи митного органу є правомірними, а оскаржувана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення прийнята у повній відповідності до норм митного законодавства України. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.01.2013 між позивачем та фірмою "Vion Sales West BV" (Нідерланди) укладено контракт №1/2013/NL, відповідно до умов якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 імпортувала на територію України обрізь м'ясну, співвідношення пісної та жирової тканини 70/30 (тримінг), знежиловану, без шкіри, вагою нетто 20042 кг. за ціною 1,55 євро/кг. на загальну суму 31065,10 євро. При здійсненні митного оформлення товару декларантом подано до Ягодинської митниці Міндоходів контракт від 03.01.2013 №1/2013/NL, рахунок-фактуру (інвойс) від 05.07.2013 №5447679, вантажну митну декларацію від 09.07.2013 №205070000/2013/036917, декларацію митної вартості від 09.07.2013 №205070000/2013, міжнародну товаротранспортну накладну (СМR) від 05.07.2013 №423255, сертифікат про походження товару від 05.07.2013 № S10065062027831, ветеринарне свідоцтво від 08.07.2013 ВРД-00 №373412, сертифікат якості від 05.07.2013, контракт на перевезення товару від 17.01.2013 №7/2013/РL, довідку про транспортні витрати від 08.07.2013, лист від 08.07.2013 №251 про нестрахування товару, інші документи, вказані в графі 44 вантажної митної декларації. Декларацією про визначення митної вартості товару позивач визначила митну вартість продукції за основним методом - за ціною контракту. 09.07.2013 відповідачем-2 відмовлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в митному оформленні товару та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 09.07.2013 №205070000/2013/00097 у зв'язку з невідповідністю заповнення граф 12, 45 вантажної митної декларації вимогам статті 53 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та рішення про визначення митної вартості від 21.05.2013 №205000006/2013/000038/1. При цьому окремого рішення про коригування митної вартості, яка визначена позивачем у декларації митної вартості від 09.07.2013 №205070000/2013 та в графах 12, 45 вантажної митної декларації від 09.07.2013 №205070000/2013/036917, Ягодинською митницею Міндоходів не приймалось, а використано рішення про коригування митної вартості від 21.05.2013 №205000006/2013/000038/1, прийняте щодо іншої вантажної митної декларації від 21.05.2013 №205070000/2013/027935. Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи. Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьмортранс" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрос-Нова", про визнання протиправними і скасування рішення та картки відмови, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, суди встановили, що позивачем надано митному органу належні та допустимі докази на підтвердження ціни договору, ці документи не містять розбіжностей та вказують, що їх дані піддаються обчисленню. В графу "Для відміток митниці" декларації митної вартості від 09.07.2013 №205070000/2013 інспектором органу доходів і зборів не внесено жодного запису, у тому числі щодо необхідності надання декларантом додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості. Також, у даному випадку окремого рішення про коригування митної вартості відповідачем-2 не приймалось, процедура консультацій із декларантом щодо вибору для застосування методу визначення митної вартості товару не проводилась. За таких обставин, висновок судових інстанцій про те, що Ягодинська митниця Міндоходів під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів і митного оформлення діяла в спосіб, який не відповідає вимогам Митного кодексу України, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Посилання скаржника на обґрунтування своєї позиції на необхідність визначення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 суми з урахуванням прийнятого за попередньою імпортною операцією рішення про коригування митної вартості товарів від 21.05.2013 №205000006/2013/000038/1, суд не може визнати об'єктивним, оскільки, враховуючи індивідуальний характер кожної партії товарів, що підлягає митному оформленню, митні органи позбавлені права використовувати раніше прийняте рішення про коригування митної вартості до нової (іншої) партії товарів, позаяк будь-яких винятків з процедури, передбаченої частиною третьою статті 54, статтею 55 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не обумовлено. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Ягодинської митниці Міндоходів без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Ягодинської митниці Міндоходів залишити без задоволення. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 у справі №803/2782/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 27 лютого 2018 року справа №803/1386/16 адміністративне провадження №К/9901/6061/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (головуючий суддя - В. М. Валюх) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: З. М. Матковська, В. С. Затолочний, В. М. Каралюс) у справі №803/1386/16 за адміністративним позовом Приватного підприємства "ІСІС ПЛЮС" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними. УСТАНОВИВ: У вересні 2016 року Приватне підприємство "Ісіс плюс" (далі по тексту - Підприємство, платник податків, позивач по справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області (далі по тексту - податковий орган, відповідач по справі), в якому з урахуванням уточнень і змін, просив визнати протиправними дії податкового органу щодо не укладення договору про визнання електронних документів. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі та визнано протиправними дії відповідача щодо не укладення договору про визнання електронних документів. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що поданий платником податків 30 червня 2016 року в електронному вигляді новий договір про визнання електронних документів (реєстраційний номер 9108298262) розглянуто відповідачем з порушенням встановленого порядку та строків, чим порушено права позивача, яке полягає у позбавленні його можливості подавати податкові документи в електронному вигляді. 18 січня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга податкового органу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, доводить правомірність своїх дій та просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі 803/1386/16. Вказує, що оперативним управлінням Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області надано довідку про невідповідність реквізитів, вказаних у договорі, з реєстраційними даними платника податків в податковому органі. Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного суду України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. 17 червня 2015 року між позивачем та податковим органом укладено договір про визнання електронних документів, умовами якого передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання, діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів, а орган Державної фіскальної служби має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. Строк дії сертифікату відкритого ключа Підприємства та його керівника ОСОБА_4 закінчився 15 червня 2016 року, що підтверджується витягом з бази даних АЦСК Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр сертифікації ключів "Україна". 30 червня 2016 року позивачем скеровано до податкового органу договір при визнання електронних документів, у зв'язку із чим йому у відповідь направлено квитанцію №1 від 30 червня 2016 року із зазначенням про те, що діючий договір розірвано, новий договір приймається до розгляду, йому присвоєно реєстраційний номер 9108298262. В подальшому позивач неодноразово подавав договір про визнання електронних документів, у зв'язку із чим одержував квитанції №1 від 06 липня 2016 року, 08 липня 2016 року, 13 липня 2016 року, 18 липня 2016 року, 25 липня 2016 року, 27 липня 2016 року, 07 вересня 2016 року із відміткою "документ не прийнято, розглядуваний договір присутній від 30 червня 2016 року №2". 18 жовтня 2016 року Підприємством надіслані квитанції №1, №2, з яких вбачається, що договір про визнання електронних документів, реєстраційний номер 9195320858 прийнято. Щодо доводів касаційної скарги. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 червня 2016 року позивач отримав Квитанцію №1 про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатом обробки якої вказано, що документ не прийнято, порушено вимоги статті 13 Закону України "Про електронний цифровий підпис": сертифікат директора ОСОБА_4 прострочено. Наступні квитанції були відхилені із вказівкою, що документ не прийнято, бо розглядуваний Договір присутній від 30 червня 2016 року (т. 1 а. с.10-18). Приватне підприємство "Ісіс Плюс" також неодноразово зверталося із скаргами та заявами до відповідача, Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області та Державної фіскальної служби України щодо не укладення договору про визнання електронних документів та притягнення винних осіб до відповідальності (том 1 а. с. 21-23, 26-27,50-53, 55-57 та ін. ) Згідно із розпорядженням Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 14 липня 2016 року №67-р "Про проведення службової перевірки", із змінами, внесеними розпорядженням від 20 липня 2016 року №69-р, зобов'язано провести службову перевірку по фактах, викладених у скарзі Підприємства від 08 липня 2016 року, та для її проведення створено комісію. За наслідками перевірки складено висновок від 27 липня 2016 року №389/03-20-08-12 (том 1 а. с. а. с. 91-92, 94-95, 98-102). 06 жовтня 2016 року позивачеві надіслано квитанцію №2, у якій щодо договору про визнання електронних документів (реєстраційний номер 9108298262) вказано, що документ не прийнято у зв'язку із тим, що місцезнаходження юридичної особи не відповідає відомостям Єдиного державного реєстру (том 1 а. с. 151-157). Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності неприйняття податковим органом договору від 6 жовтня 2016 року, оскільки матеріали справи містять виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань із зазначенням місцезнаходження суб'єкта господарювання, фото місцезнаходження підприємства, договір оренди офісних приміщень від 07 серпня 2015 року, акт приймання-передачі офісного приміщення відповідно Договору №07/08/03-ОП від 07 серпня 2015 року, які засвідчують відповідність інформації щодо місцезнаходження платника податків тій, яка була вказана у договорі про визнання електронних документів від 06 жовтня 2016 року (том. 1 а. с. 66, 166-170, 181- 183). Крім того, протиправність посадових осіб податкового органу визнана відповідачем у Листі від 13 жовтня 2016 року №14891/10/03-18-10-07. У ньому відповідач вказує, що попередній договір від 30 червня 2016 року не був відхилений через особисту помилку головного державного інспектора відділу організації роботи ЦОП та надання адміністративних послуг ОСОБА_5 та запропонував платнику з метою відновлення електронного документообігу направити новий договір про визнання електронних документів. Наказом відповідача від 06 жовтня 2016 року №287-о за порушення норм Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 14 квітня 2008 року №233, при супроводі договору про визнання електронних документів Приватного підприємства "Ісіс Плюс", ОСОБА_5 оголошено догану (том 1 а. с. а. с. 187-188, 209). Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з пунктом 5.1. Примірного договору про визнання електронних документів передбачено, що у разі виникнення спірних питань, пов'язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді та часом їх відправлення, зацікавлена сторона направляє іншій стороні письмове повідомлення з обґрунтуванням причини своєї вимоги та зазначенням дати і номера електронного документа, що є предметом спору (далі - Вимога). Матеріалами справи підтверджується, що жодних вимог від податкового органу до позивача не надходило. Мало місце неприйняття нового договору про визнання електронних документів після автоматичного розірвання попереднього. Тобто, відповідачем протягом тривалого часу безпідставно не було дотримано порядку врегулювання спорів, які виникають під час виконання Договору про визнання електронних документів. Факт перевищення повноважень посадової особи податкового органу встановлений самим же відповідачем за наслідком службової перевірки, яка проводилася на підставі скарг позивача. Відповідач, як орган державної влади несе перед позивачем всю повноту відповідальності за дії його посадових осіб. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Суд визнає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області залишити без задоволення. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі №803/1386/16 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Р. Ф. Ханова судді С. С. Пасічник І. А. Васильєва
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 грудня 2018 року Київ справа №640/3257/17 адміністративне провадження №К/9901/16897/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської митниці ДФС на постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.04.2017 (суддя Зуб Г. А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 (судді Лях О. П., Яковенко М. М., Старосуд М. І.) у справі №640/3257/17 за позовом ОСОБА_2 до Харківської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил, - ВСТАНОВИВ: У березні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Київського районного суду м. Харкова з позовом до Харківської митниці ДФС (далі - відповідач, митниця), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову у справі про порушення митних правил №907/80700/16 від 23.02.2017, якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 (триста) відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 10 034,43 грн. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 12.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017, адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.04.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій доводи митного органу не досліджувалися та не аналізувалися. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України. Вказане правопорушення є триваючим, а відтак адміністративне стягнення за таке порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення такого. На підтвердження доводів касаційної скарги відповідач посилається на практику Вищого адміністративного суду України у справах К/800/4518/16, К/800/4515/16 та К/800/15860/16. Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, оскільки сама позивач не оскаржує, що нею був невірно визначено код товару, та помилка сталася виключно через те, що мав місце складний випадок класифікації товару. Разом з тим, зазначене порушення митних правил не можна вважати триваючим, оскільки воно припиняється із поданням митної декларації контролюючому органу, а відтак, на підставі положень частини 1 статті 467 Митного кодексу України, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через 6 (шість) місяців з дня його вчинення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки проведеної ГУ ДФС у Харківській області в ТОВ "ТПК "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" було складено акт від 27.09.2016 за №577/20-40-14-12-07/33010822, відповідно до якого в ході документальної невиїзної перевірки щодо правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів "Вироби з пластмаси до транспортних засобів загального призначення. Вироби з листового матеріалу до автомобіля: локери... " щодо яких проведено митне оформлення ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" за поданими митними деклараціями були встановлені порушення невірної класифікації імпортованих товарів у зв'язку з чим було занижено податкове зобов'язання з ввізного мита. 01.12.2016 Харківською митницею ДФС було складено протокол про ПМП №907/80700/16 відносно позивача, яким встановлено, що 08.06.2016 Харківською митницею ДФС було оформлено у митному відношенні та випущено у вільний обіг товар загального призначення на підставі митної декларації 807110001/2016/003102, яка була подана до митного оформлення особою уповноваженою на роботу з митницею (агентом з митного оформлення) ТОВ "ЄВРОСКЛАД-СЕРВІС" громадянкою України ОСОБА_2 Під час проведення перевірки було встановлено факт невірної класифікації товару згідно УКТ ЗЕД, а саме невірно заявлено код товару. Зазначені дії ОСОБА_2 митним органом були кваліфіковані за статтею 485 Митного кодексу України, а саме: заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо визначення коду товару згідно УКТ ЗЕД. Вказана декларація була подана позивачем до митного органу 08.06.2016.23.02.2017 заступником начальника Харківської митниці ДФС Левада В. П. була прийнята постанова в справі про порушення митних правил №907/80700/16 відносно позивача за статтею 485 Митного кодексу України, якою позивача визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 (триста) відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 10034, 43 (десять тисяч тридцять чотири) гривні 43 коп. В межах доводів касаційної скарги спірним є питання віднесення правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 485 Митного кодексу України, а саме заявлення в митній декларації неправдивих відомостей щодо визначення коду товару УКТ ЗЕД з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, до триваючих порушень. Відповідно до статті 485 Митного кодексу України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Частиною 1 статті 467 Митного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Колегія суддів зазначає, що статтею 467 Митного кодексу України віднесено правопорушення, відповідальність за які передбачена статтею 485 Митного кодексу України, до триваючих. При цьому, диспозиція статті 485 Митного кодексу України передбачає декілька варіантів об'єктивної сторони правопорушення, і порушення, що встановлене митним органом щодо позивача (заявлення в митній декларації неправдивих відомостей щодо визначення коду товару УКТ ЗЕД) не носить триваючого характеру, оскільки є вчиненим з моменту подання відповідної декларації. Тобто у даному випадку з моменту подання декларації ймовірно протиправні дії більше не вчиняються, відтак інкримінований позивачу склад діяння не носить триваючого характеру. Обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливі порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального прав, які б могли призвести до зміни чи скасування судових рішень, касаційна скарга не містить. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, суддійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Харківської митниці ДФС залишити без задоволення. Постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.04.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №640/3257/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 14 березня 2018 року Київ справа №810/1923/17 адміністративне провадження №К/9901/5217/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., за участю секретаря судового засідання Лопушенко О. В., представника позивача Гаврилюка А. В., представника відповідача Голінея І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фора" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. С. Пасічник судді: І. А. Васильєва В. П. Юрченко
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 січня 2021 року м. Київ справа №440/2523/20 адміністративне провадження № К/9901/27639/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л. О., суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №400/2523/20 за позовом ОСОБА_1 до Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) про визнання незаконною та скасування постанови за касаційною скаргою адвоката Авілової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, ухвалену суддею Гіглавою О. В. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Русанової В. Б., суддів Перцової Т. С., Жигилія С. П., УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1.13 травня 2020 року Авілова Олена Михайлівна (далі - позивач, Авілова О. М. ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Зіньківського районного відділу державної виконавчої служби Північно-східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) (далі - відповідач, Зіньківський РВДВС Північно-східного МРУЮ (м. Суми), у якому просила визнати незаконною та скасувати постанову Зіньківського РВДВС Північно-східного МРУЮ (м. Суми) про відкриття виконавчого провадження № АСВП 59287856 зі стягнення виконавчого збору від 10 червня 2019 року по виконавчому провадженню № АСВП39403174. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, позов залишено без розгляду. 3. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і позивачка не усунула цих недоліків у строк, встановлений судом, зокрема позивачкою пропущено визначений законом строк звернення до суду, а надана заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить поважних обставин його пропуску. 3.1. Так, суди попередніх інстанцій вказали на те, що зазначені позивачем обставини в обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду не є поважними причинами пропуску строку, оскільки достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду позивачка не надала та не довела наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню позову про оскарження постанови державного виконавця у встановлений законом строк, а посилання позивачки на те, що вона не реалізувала своє право через свою правову необізнаність, не дає правових підстав для визначення додаткового строку для вчинення вказаних дій. 3.2. Саме по собі інформування адвоката позивачки про існування оскаржуваної постанови 10 березня 2020 року, як і фактичне ознайомлення останньої зі змістом оскаржуваної постанови тільки після направлення адвокатського запиту та отримання копій матеріалів виконавчого провадження на такий запит, не може вважатися об'єктивною підставою для вчинення позивачкою дій по оскарженню постанови про відкриття виконавчого провадження №59287856 зі стягнення виконавчого збору від 10 червня 2019 року з порушенням строку, встановленого статтею 287 КАС України. 3.3. Обставини важливості цієї справи для позивачки не можуть бути самостійними підставами для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду, оскільки, як встановлено судом, позивачка була обізнана про прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження №59287856 зі стягнення виконавчого збору від 10 червня 2019 року ще 12 червня 2019 року в результаті отримання примірника такої постанови. 4. Залишаючи без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивачки про те, що у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зробила остаточний висновок лише 11 березня 2020 року, на підставі якого й було подано даний позов до суду, оскільки вони не є об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають позивачці вчасно реалізувати своє право на судовий захист. 4.1. Обставин, які б унеможливлювали звернення позивача до суду та за правовою допомогою, одразу після отримання постанови, не наведено, доказів на підтвердження неможливості звернення до суду з червня 2019 року по 2020 рік не надано, як і не надано доказів, які б свідчили, коли саме позивачкою укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Авіловою О. М. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції 5.25 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Авілової О. М. в інтересах ОСОБА_1, у якій скаржниця просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду. 6. Доводи касаційної скарги за змістом є подібним до тих, які були наведені у поданій позивачкою апеляційній скарзі. Зокрема скаржниця наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та неврахуванні обставин стосовно юридичної необізнаності позивачки та прийняття саме адвокатом позивачки рішення про звернення до суду з цим позовом після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та на підставі правої позиції у подібних правовідносинах, викладеної Великою Палатою Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, а також важливості даної справи для позивачки. 7.25 жовтня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М. 8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 25 січня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України. Позиція інших учасників справи 10. Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 11. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із наступного. 12. Предметом оскарження у цій справі є постанова Зіньківського РВДВС Північно-східного МРУЮ (м. Суми) про відкриття виконавчого провадження № АСВП 59287856 зі стягнення виконавчого збору від 10 червня 2019 року по виконавчому провадженню № АСВП39403174.14. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України і позивачка не усунула цих недоліків у строк, встановлений судом, зокрема позивачкою пропущено визначений законом строк звернення до суду, а надана заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить поважних обставин його пропуску. 15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого. 16. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. 17. Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 18. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 19. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України. 20. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України). 21. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. 22. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України. 23. Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. 24. Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. 25. В позовній заяві позивачка просила, крім іншого, поновити строк звернення до суду, який пропущено з поважних причин, а саме не отримання представником позивача станом на 13 травня 2020 року оскаржуваної постанови відповідача. 26. Ухвалою суду від 25 травня 2020 року у задоволенні вказаного клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом відмовлено; позовну заяву залишено без руху, позивачці вказано на необхідність усунути недоліки протягом семи днів з дня вручення ухвали шляхом надання до суду документа про сплату судового збору в розмірі 840,80 грн або документів, які підтверджують наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону. 26.1. Підставою для відмови у задоволення клопотання про поновлення строку судом зазначено, що позивачкою не пропущено десятиденний строк звернення до суду у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження направлення та отримання позивачкою копії оскаржуваної постанови. 27. Ухвалою суду від 09 червня 2020 року провадження по справі відкрито у спрощеному провадженні, витребувано від відповідача засвідчені належним чином копії всіх матеріалів виконавчого провадження №59287856, а також письмові пояснення (з підтверджуючими документами) щодо дати направлення позивачу копії оскаржуваної постанови та отримання її останньою. 28.15 червня 2020 року на виконання вимог суду відповідачем надано матеріали виконавчого провадження №59287856 та докази направлення боржнику оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, з яких вбачається, що копію оскаржуваної постанови позивачка отримала 12 червня 2019 року. 29. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суддійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 30. Ухвалою суду від 18 червня 2020 року позивачці надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 22 червня 2020 року включно, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, із обґрунтуванням підстав для його поновлення, виходячи з отримання позивачкою постанови про відкриття виконавчого провадження №59287856 від 10 червня 2019 року саме 12 червня 2019 року. 31.22 червня 2020 року представницею позивачки надано до суду заяву про поновлення строку для звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що позивачка не має юридичної освіти, не має процесуального досвіду документообігу, в тому числі і досвіду вивчення процесуальних строків звернення до суду. Ймовірно, отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження позивачка, не розуміючи змісту цього документу, не вчинила передбачених процесуальних дій. Питання про оскарження постанови постало лише тоді, коли позивачка зрозуміла, що з її пенсії утримуються грошові кошти, що й слугувало підставою для звернення до адвоката за правовою допомогою. При цьому, істотною підставою, яка слугувала невчиненню дій по оскарженню було укладення між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ТОВ "ФК "ПОЛІС" додаткової угоди, за якою дія договору поруки припинена. Отже, оскільки ОСОБА_1 не є боржником та не має жодних зобов'язань перед ТОВ "ФК "ПОЛІС", виконавче провадження №39403174 було завершене за заявою вказаного товариства про повернення виконавчого листа. Тобто, для позивачки всі дії щодо стягнення з неї будь-яких коштів, як вважає остання, припинилися. Однак, в подальшому, 10 червня 2019 року, було винесено спірну постанову. Представником позивачки оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження №АСВП59287856 зі стягнення виконавчого збору від 10 червня 2019 року отримано лише після направлення адвокатського запиту, при цьому про відкриття вказаного виконавчого провадження адвокату стало відомо 10 березня 2020 року з реєстру виконавчих проваджень. Саме адвокатом позивачки встановлено, що вказане виконавче провадження відкрито без достатніх правових підстав, оскільки виконавчий збір, який бажає отримати Зіньківський РВДВС Північно-східного МРУЮ (м. Суми) стягується зі ОСОБА_1 безпідставно, це було встановлено вже після отримання всіх матеріалів виконавчого провадження. 32. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. 33. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. 34. При цьому, за приписами частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. 35. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. 36. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій. 37. Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті). 38. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду. 39. Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість заяви позивачки про поновлення строку для звернення до суду та наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, позаяк обставин, які б унеможливлювали звернення позивачки до суду та за правовою допомогою, одразу після отримання спірної постанови - 12 червня 2019 року, не наведено, доказів на підтвердження неможливості звернення до суду з червня 2019 року по травень 2020 року. Крім того, колегія суддів враховує, у поданому до суду першої інстанції клопотанні про поновлення строку звернення до суду та у касаційній скарзі адвокат позивачки зазначає, що про існування спірної постанови їй стало відомо 10 березня 2020 року, однак позовну заяву у цій справі подало лише 13 травня 2020 року. 40. Той факт, що позивачка в момент отримання спірної постанови не вважала свої права порушеними такою постановою, не змінює правила обрахунку строку звернення до суду для її оскарження, який для позивачки розпочався саме з 12 червня 2019 року та закінчився 22 червня 2019 року, оскільки необізнаність про порушення через незнання законодавства, байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. 41. Водночас, можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з даним позовом залежала виключно від волевиявлення самої позивачки, тобто мала суб'єктивний характер. Будь-яких поважних причин, що перешкоджали позивачці своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, судом у цій справі не встановлено. 42. Посилання скаржниці на те, що у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зробила остаточний висновок лише 11 березня 2020 року, на підставі якого й було подано даний позов до суду, а також важливість даної справи для позивачки не спростовує факт пропуску нею строку звернення до суду, оскільки, як було зазначено вище, до суду позивачка звернулася лише 13 травня 2020 року при встановленому чинним законодавством десятиденному строку звернення до суду при оскарженні рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 43. З огляду на викладене, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права. 44. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 45. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлені законні і обґрунтовані судові рішення, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. 46. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат 47. З огляду на результат касаційного розгляду у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу адвоката Авілової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №440/2523/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. судді Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 березня 2018 року Київ справа №800/123/14 адміністративне провадження №А/9901/108/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., за участі: секретаря судового засідання Гулової О. І., позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Лаптієва А. М., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України 16 листопада 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і не оскаржується. Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх судді: О. В. Білоус Т. Г. Стрелець Повний текст постанови буде виготовлено протягом п'яти днів.
ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30.01.2018 Київ К/9901/3059/18 804/12027/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Бившевої Л. І. суддів: Хохуляка В. В., Шипуліної Т. М. розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Дніпропетровської митниці ДФС на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" до Дніпропетровської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 13.09.2013 ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" звернулось до суду з позовом, у якому просило: зобов'язати Дніпропетровську митницю Міндоходів надати ГУ ДКС України в м. Києві висновок про підтвердження зарахування суми помилково сплаченого ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" акцизного податку під час митного оформлення товару "мазут паливний М-100" у розмірі 5742777,20 грн. до Державного бюджету України; стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України в м. Києві на користь ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" суму помилково сплаченого акцизного податку під час митного оформлення товару "мазут паливний М-100" у розмірі 5742777,20 грн. до Державного бюджету України. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 05.12.2013 клопотання Дніпропетровської митниці Міндоходів про залишення без розгляду адміністративного позову ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" до Дніпропетровської митниці Міндоходів, ГУ ДКС України в м. Києві про стягнення заборгованості з помилково сплаченого акцизного податку під час митного оформлення товару "мазут паливний М-100" у зв'язку з пропуском строку звернення до суду задовольнив частково. Адміністративний позов ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" в частині зобов'язання Дніпропетровської митниці Міндоходів надати ГУ ДКС України в м. Києві висновок про підтвердження зарахування суми помилково сплаченого ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" акцизного податку під час митного оформлення товару "мазут паливний М-100" у розмірі 5742777,20 грн. до Державного бюджету України залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" оскаржило це рішення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 25.12.2014 апеляційну скаргу ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" задовольнив, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 скасував. Приймаючи рішення про скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", не досягнувши домовленості з Дніпропетровською митницею Міндоходів під час досудового врегулювання спору щодо повернення помилково сплаченого акцизного податку при митному оформленні товару, 22.01.2013 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності Дніпропетровської митниці Міндоходів щодо неповернення у встановлений законодавством строк суми помилково сплаченого акцизного податку. Факт визнання Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом неправомірних дій Дніпропетровської митниці Міндоходів щодо неповернення помилково сплаченого акцизного податку був встановлений рішенням суду 23.05.2013, а позов у даній справі щодо зобов'язання Дніпропетровської митниці Міндоходів подати висновок про підтвердження зарахування суми помилково сплаченого акцизного податку під час митного оформленняя товару "мазут паливний М-100" був поданий ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" до суду 13.09.2013, тобто в межах строку для звернення до суду за захистом порушених прав. Також Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.10.2014 залучив до участі у справі співвідповідача - ГУ ДКС України у Дніпропетровській області. Дніпропетровська митниця ДФС оскаржила ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.02.2015 відкрив касаційне провадження у справі та витребував справу з Дніпропетровського окружного адміністративного суду. В обґрунтування вимог касаційної скарги Дніпропетровська митниця ДФС вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково пов'язує початок перебігу строку звернення позивачем до суду із постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 у справі №804/1176/13-а, яка набрала законної сили, оскільки такий строк потрібно обчислювати від дати, коли позивач звернувся до митниці із заявою про повернення надмірно сплачених коштів, а саме 06.10.2011. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.01.2018 прийняв касаційну скаргу Дніпропетровської митниці ДФС до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до положень частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд апеляційної інстанції встановив, що 06.10.2011 ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" звернулось до Дніпропетровської митниці Міндоходів із заявою №24-1-484 про повернення помилково сплаченого акцизного податку в загальній сумі 4954221,76 грн., в доповнення до вказаної заяви про повернення помилково сплаченого акцизного податку товариство направило до митниці лист із зазначенням суми 5742777,20 грн. 01.11.2011 Дніпропетровська митниця Міндоходів направила позивачу відповідь №17-16-2/8927, в якій повідомила, що з метою підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України коштів у митниці проводиться перевірка правильності митного оформлення товарів. 20.12.2011 Дніпропетровська митниця Міндоходів направила позивачу лист №17-16-2/10400, в якому повідомляла, що при проведенні перевірки відомостей по зверненню щодо повернення акцизного податку з Державного бюджету України встановлено невідповідність суми акцизного податку, вказаного у заяві, з фактично сплаченою до Державного бюджету України при митному оформленні мазуту паливного марки М-100 за вантажними митними деклараціями, що зазначені у заяві. Листом №24-1-228 від 01.06.2012 ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" надало відповідь Дніпропетровській митниці Міндоходів, що під час митного оформлення мазуту паливного підприємством відповідно до вантажних митних декларацій було сплачено суму акцизного податку і суму податку на додану вартість, який окрім іншого, був нарахований і на суму акцизного податку. Тому у заяві суму сплати у розмірі 4594221,76 грн. було зазначено як різницю сум акцизного податку та податку на додану вартість, нарахованого на суму акцизного податку, у зв'язку з чим загальна сума, зазначена до відшкодування, не відповідає загальній сумі акцизного податку, зазначеній у вантажних митних деклараціях, і є меншою на розмір нарахованого, сплаченого та врахованого у вказаних податкових деклараціях податку на додану вартість, нарахованого на суму акцизного податку. 03.07.2012 Дніпропетровська митниця Міндоходів направила позивачу лист №17-10-3/5804, в якому повідомила, що процедура повернення коштів передбачає проведення перевірки обґрунтованості заявлених до повернення сум. Для врегулювання питання запропонувала провести звірку коштів за вантажними митними деклараціями. Листом №17-10-3/8264 від 20.09.2012 Дніпропетровська митниця Міндоходів повідомила позивача, що архівні документи не містять інформації про застосування засобів технічного контролю для перевірки відповідності фізико-хімічних показників, вказаних у товарно-супровідних документах і оскільки товар випущений у вільний обіг, то відсутня можливість для його перевірки. Не досягнувши домовленості з Дніпропетровською митницею Міндоходів під час досудового врегулювання, 22.01.2013 ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" звернулось за захистом своїх прав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який постановою від 14.02.2013 у справі №804/1176/13-а у задоволенні позову відмовив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.05.2013 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 скасував і задовольнив позов частково: визнав протиправною бездіяльність Дніпропетровської митниці Міндоходів щодо неповернення помилково сплаченого товариством акцизного податку під час митного оформлення імпортного товару "мазут паливний М-100". Отже, з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" звернулось до суду за захистом своїх прав в межах установленого законом строку. Доводи Дніпропетровської митниці ДФС, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014, тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи зазначене, касаційна скарга Дніпропетровської митниці ДФС підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 - без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч. ч. 1, 5 ст. 355, ст. ст. 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Дніпропетровської митниці ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 червня 2019 року м. Київ справа №820/4756/16 адміністративне провадження № К/9901/15442/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Яковенка М. М., суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №820/4756/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, треті особи - Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Харківської обласної філії про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Присяжнюк О. В., Бартош Н. С., Мельнікова Л. В. ) від 30 травня 2017 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова, треті особи - Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Харківської обласної філії, в якому просив: - визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду Україні в Червонозаводському районі м. Харкова щодо здійснення відрахувань із пенсії ОСОБА_1; - зобов'язати Управління Пенсійного фонду Україні в Червонозаводському районі м. Харкова здійснити виплату ОСОБА_1 грошових сум, які незаконно були відраховані з його пенсії, з урахуванням індексу інфляції. 2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідачем, на виконання постанови Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 01 липня 2013 року було незаконно проведені утримання в розмірі 20% з пенсії позивача, оскільки у вказаній постанові йдеться про проведення утримань з його заробітку (доходу) до повного погашення боргу за кредитним договором. Проте, пенсійні виплати, у розумінні чинного законодавства, не є ані заробітком, ані доходом, відтак дії відповідача є незаконними. 3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року частково задоволено адміністративний позов. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду Україні в Червонозаводському районі м. Харкова щодо здійснення відрахувань із пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови старшого державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ від 01 липня 2013 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду Україні в Червонозаводському районі м. Харкова повернути ОСОБА_1 грошові кошти, які були неправомірно відраховані з його пенсії. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. 4.25 квітня 2017 року Харківським апеляційним адміністративним судом у судовому засіданні замінено неналежного відповідача - Управління Пенсійного фонду Україні в Червонозаводському районі м. Харкова правонаступником - Слобожанським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова. 5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року задоволено апеляційну скаргу Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова. Скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1.6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 21 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року залишити в силі. 7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення позову. 8.14 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Харківське обласне управління АТ "Ощадбанк" надійшли письмові пояснення щодо касаційної скарги ОСОБА_1, в яких третя особа просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 9. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася. 10.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року. 11. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 12.05 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі №820/4756/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Білоус О. В. - головуючий суддя, Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. ). 13. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №529/0/78-19 від 30 травня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги. 14. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року, визначено склад суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О. 15. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 26 лютого 1982 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Слобожанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримує пенсію по інвалідності 2 групи від загального захворювання за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 17.02 лютого 2010 року Червонозаводським районним судом м. Харкова у справі №2-296/09 для виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2009 року у справі №2-296/09, яке набрало законної сили, видано виконавчий лист про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Харківське обласне управління заборгованості та судових витрат в розмірі 19174,16 грн., зі строком пред'явлення зазначеного виконавчого листа до виконання до 25 грудня 2012 року. 18. Постановою Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 09 березня 2010 року відкрито виконавче провадження ВП №18110105 на підставі вищезазначеного виконавчого листа. 19. ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Харківської обласної філії до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції подано заяву про звернення стягнення на пенсію боржника ОСОБА_1 за виконавчим листом №2-269/09 від 02 лютого 2010 року без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника та направлення виконавчого листа до Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова. 20. На підставі постанови старшого державного виконавця про здійснення відрахування та виплат із доходу боржника від 01 липня 2013 року у виконавчому провадженні ВП №18110105, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 отримує пенсію в УПФУ Червонозаводського району м. Харкова, звернено стягнення боргу з усіх видів заробітку (доходу), що належать боржнику після відрахування податків у розмірі 20% від заробітку (доходу) боржника, до повного погашення боргу, який становить 19174,16 грн. (борг за кредитним договором та судовий збір) та направлено зазначену постанову для виконання до Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова. 21. Відрахування з пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови від 01 липня 2013 було розпочато з серпня 2013 року в розмірі 20% щомісячно, у тому числі, 10% на погашення основного боргу, 10% - на погашення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, а з 01 червня 2015 року - 20% на погашення основного боргує. 22. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відрахування коштів з його пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 23. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що пенсія позивача не є його заробітком або доходом, а відповідачем було самостійно вчинено дії з проведення утримань з пенсії позивача, чим порушено вимоги ч. 2 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в контексті можливості проведення відрахувань з пенсії на підставі судового рішення, виконання якого провадиться в порядку, встановленому законом. 24. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем неправомірно вчинено дії зі здійснення відрахувань із пенсії ОСОБА_1, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню, а належним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти, які були неправомірно відраховані з його пенсії. 25. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що згідно системного аналізу ст. 68, 69 Закону України "Про виконавче провадження" пенсія боржника є його доходом, на який може бути звернено стягнення державним виконавцем. 26. Апеляційний суддійшов висновку, що відповідачем правомірно здійснювалися відрахування з пенсії ОСОБА_1 при виконанні постанови державного виконавця від 01 липня 2013 року (чинної на час розгляду цієї справи), яка прийнята на підставі заяви стягувача про звернення стягнення на пенсію боржника, під час виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2009 року, яке набрало законної сили. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 27. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. 28. Зокрема, скаржник зазначив, що згідно постанови Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 01 липня 2013 року, утримання необхідно проводити "з усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику після відрахування податків". На підставі зазначеної постанови було зобов'язано проводити утримання з доходів боржника, які підлягають оподаткуванню. 29. Оскільки, згідно норм чинного законодавства, пенсійні виплати не підлягають оподаткуванню, відтак у відповідача були відсутні підстави для відрахування коштів з пенсії позивача. Крім того, відповідач на власний розсуд витлумачив зміст резолютивної частини постанови державного виконавця від 01 липня 2013 року та фактично змінив порядок стягнення суми боргу в межах виконавчого провадження. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 30. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного. 31. Предметом спору у цій справі є законність дій відповідача під час виконання постанови державного виконавця про здійснення відрахування та виплат із доходу боржника. 32. Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 33. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №606-XIV). 34. Відповідно до ст. 5 Закону №606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом. 35. Згідно ч. 2, 3 ст. 68 Закону №606-XIV державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. 36. Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону №606-XIV, підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці кожні шість місяців надсилають державному виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. 37. Згідно ч. 6 ст. 70 Закону №606-XIV звернення стягнення на пенсію здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 38. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. 39. Згідно ст. 90 Закону №606-XIV за порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку. 40. Із змісту наведених норм слідує, що у процедурі примусового виконання рішень, державний виконавець має право звернути стягнення на пенсію, про що виносить відповідну постанову, яку надсилає для виконання за місцем отримання боржником доходів. При цьому, отримавши вимогу державного виконавця, такі підприємства, установи, організації, фізичні особи та фізичні особи-підприємці зобов'язані її виконати. 41 Доводи касаційної скарги, Суд не може вважати обґрунтованими та такими, що свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення, оскільки виконання законних вимог державного виконавця, викладених у постанові, прийнятої відповідно до вимог ст. 68, 69 Закону №606-XIV, не може ставитись у залежність від трактування та тлумачення понять та термінів, які вживаються у таких постановах. Крім того, відповідач у цій справі обмежений у праві на власний розсуд вирішувати питання виконання законних вимог державного виконавця, оскільки це прямо заборонено вимогами законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини. 42.Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. 43. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру РІШЕННЯ: 44. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. 45. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. 46. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог. 47. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у справі №820/4756/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач М. М. Яковенко судді І. В. Дашутін О. О. Шишов
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 17 квітня 2018 року справа №163/312/17 адміністративне провадження №К/9901/38633/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби на постанову Любомльського районного суду Волинської області від 17 березня 2017 року у складі судді Чишій С. С. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів Кухтей Р. В., Яворського І. О., Носа С. П. у справі №163/312/17 за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Львівської митниці Державної фіскальної служби Морева Олексія Геннадійовича про скасування РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до заступника начальника Львівської митниці Державної фіскальної служби Морева Олексія Геннадійовича (далі - відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просив скасувати постанову відповідача у справі від 27 січня 2017 року у справі №0099/209181102/17 про визнання позивача у справі винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених частиною 3 статті 470 Митного кодексу України. Позов мотивований тим, що 26 листопада 2016 року позивач у справі ввіз на митну територію України транспортний засіб "Фольксваген Шаран" номерний знак НОМЕР_1, в митному режимі "транзит". 29 листопада 2016 року позивач у справі подав до Волинської митниці повідомлення про неможливість виконання зобов'язання про транзит у зв'язку з вибуттям у відрядження з 29 листопада 2016 року на 60 діб у військову частину польова пошта В0946. Тобто позивач вважає, що зобов'язання транзиту транспортного засобу не виконано внаслідок дії обставин непереборної сили. Постановою Любомльського районного суду Волинської області від 17 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року позов задоволено, постанову відповідача про порушення митних правил №0099/209181102/17 від 27 січня 2017 року про притягнення позивача у справі до відповідальності за частиною 3 статті 470 Митного кодексу України з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 гривень визнано незаконною і скасовано. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що причина недотримання строку транзиту була достатньо мотивована позивачем, оскільки вибуття позивача у відрядження з 29 листопада 2016 року на 60 діб у військову частину польова пошта В0946 виникло незалежно від його волі та беззаперечно і очевидно перешкодило виконанню вимог законодавства щодо вивезення транспортного засобу за межі митної території України, а тому дії позивача у справі не були спрямовані на досягнення мети у вигляді неправомірного перевищення строку доставки транспортного засобу, що перебуває під митним контролем. Відповідач у поданій касаційній скарзі із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у справі у задоволенні позову в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що відрядження позивача у військову частину польова пошта В0946, не відноситься до аварії чи обставин непереборної сили, а, відповідно, відсутні підстави для скасування постанови відповідача у справі. У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає про правомірність оскаржуваних рішень та безпідставність касаційної скарги. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в них норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. 11 січня 2017 року державний інспектор Львівської митниці Державної фіскальної служби Штохман А. С. за ознаками частини 3 статті 470 Митного кодексу України склав щодо позивача у справі протокол про те, що останній 26 листопада 2016 року через митний пост "Устилуг-Зосин" Волинської митниці ввіз на митну територію України в режимі "транзит" автомобіль "Фольксваген Шаран", польський номерний знак НОМЕР_1, станом на 11 січня 2017 року за межі України його не вивіз і в інший митний режим не заявив, тим самим більше ніж на 10 діб перевищив строк транзиту, який закінчився 6 грудня 2016 року. 27 січня 2017 року відповідач у справі виніс оскаржувану постанову. Цією постановою позивача у справі визнано винним в перевищенні більше ніж на 10 діб встановленого статтею 95 Митного кодексу України строку транзитного перевезення автомобіля "Фольксваген Шаран", номерний знак НОМЕР_1, і накладено стягнення у вигляді 8500 гривень штрафу. При цьому вказано, що позивач у справі подав до митного контролю інформаційне повідомлення про неможливість виконання зобов'язання про транзит транспортного засобу та витяги з наказу командира військової частини А2892. Також вказано, що позивачем направлялось повідомлення до Волинської митниці Державної фіскальної служби про необхідність вивезти за межі митної території України автомобіль "Фольксваген Шаран", номерний знак НОМЕР_1, з поданням митному органу підтверджуючих документів про факт аварії чи дії обставин непереборної сили, виданими уповноваженими на це органами. З поданого інформаційного повідомлення та витягів з наказу командира військової частини А2892 вбачається, що позивач у справі є військовослужбовцем Збройних Сил України; 29 листопада 2016 року направлений у відрядження в військову частину польова пошта В0946 на 60 діб; з 27 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою. Згідно зі статтею 95 Митного кодексу України для автомобільного транспорту встановлено строк транзитного перевезення в десять діб, а у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - п'ять діб. Відповідно до частини третьої статті 470 Митного кодексу України перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу митного органу - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до положень частини 2 статті 95 Митного кодексу України до строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається час дії обставин, зазначених у статті 192 Митного кодексу України. Разом з тим нормами частини 1 статті 192 Митного кодексу України визначено, що у разі, якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до митного органу призначення, перевізник зобов'язаний терміново повідомити найближчий митний орган про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. Відповідно до Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31 травня 2012 року №657 (далі - Порядок), обставини непереборної сили - надзвичайні та невідворотні події, що виникли незалежно від волі особи, зокрема стихійне лихо (землетрус, пожежа, повінь, зсув тощо), сезонне природне явище (замерзання моря, проток, портів, ожеледиця тощо), введення воєнного чи надзвичайного стану, страйк, громадянські безпорядки, злочинні дії третіх осіб, прийняття рішень законодавчого або нормативно-правового характеру, обов'язкових для особи, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів та інші надзвичайні та невідворотні за таких умов події. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у справі є військовослужбовцем, а саме сержантом військової служби за контрактом. Частиною 11 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" визначено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема такі обов'язки: беззастережно виконувати наказикомандирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України. На виконання зазначеного положення Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" видано наказ Міністерства оборони України від 29 листопада 2016 року, яким позивача у справі направлено у відрядження у військову частину з метою якісної організації та базової підготовки військовослужбовців військової служби за контрактом рядового та сержантського складу у навчальних центрах Збройних Сил України. Зазначений наказ є актом індивідуальної дії, в той же час він є обов'язковим для виконання позивачем у справі як військовослужбовцем. Невиконання цього наказу призведе до притягнення до кримінальної відповідальності Окрім того, варто зазначити, що у визначенні "обставин непереборної сили", закріпленого у Порядку використано прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного. Таким чином, зазначене визначення містить невичерпний перелік обставин непереборної сили. Видача акту індивідуальної дії, який є обов'язковим для виконання позивачем у справі, як військовослужбовцем, є надзвичайною та невідворотною подією, що виникла незалежно від волі особи. Враховуючи, що Порядком встановлено невичерпний перелік обставин непереборної сили та надзвичайний та невідворотній характер події, що виникла незалежно від волі особи, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про наявність обставин непереборної сили, що унеможливили виконання зобов'язання про транзит транспортного засобу. Окрім того, пунктом 2 частини 1 статті 192 Митного кодексу України встановлено, що якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення перевізник зобов'язаний терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. По справі встановлено, що позивач таку вимогу закону дотримав і своєчасно повідомив митний орган про обставини, котрі перешкоджають своєчасному вивезенню транспортного засобу відповідним інформаційним повідомленням. Виходячи з вищевикладеного, суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Любомльського районного суду Волинської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі №163/312/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 серпня 2021 року м. Київ справа №160/15046/20 адміністративне провадження № К/9901/8492/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А. Г., суддів: Губської О. А., Соколова В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року (суддя Верба І. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (судді: Чумак С. Ю., Чабаненко С. В., Юрко І. В. ) по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит", про визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №62620704. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В. Л. перебуває виконавче провадження №62620704 у якому ОСОБА_1 є боржником. Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В. Л. у межах виконавчого провадження №62620704 прийнято постанову про виконавче провадження та постанову про арешт коштів боржника від 26 жовтня 2020 року. 11 листопада 2020 року позивачкою отримано лист від приватного виконавця Дорошкевич В. Л. з постановою про накладення арешту на кошти боржника від 26 жовтня 2020 року по виконавчому провадженню №62620704. Таким чином позивачці стало відомо, що постановою приватного виконавця Дорошкевич В. Л. відкрито виконавче провадження №62620704 щодо виконання виконавчого напису №10619, виданого 08 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Постанову про відкриття виконавчого провадження №62620704 не отримано та раніше позивачка не знала про існування такого виконавчого провадження. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. На час прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження №62620704 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника здійснена у виконавчому окрузі м. Києва. За відсутності документальних доказів фактичного проживання на момент відкриття виконавчого провадження №62620704 боржника за вказаною адресою у м. Києві, прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчого документа та відкриття такого виконавчого провадження є необґрунтованим. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13 грудня 2019 року між ТОВ "Алекскредит" (кредитодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір про надання кредиту №3011531, відповідно до якого кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) у розмірі 8000 грн (а. с. 60-64). 08 липня 2020 року за реєстровим номером 10619 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення: - з громадянки України ОСОБА_2, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - невідомо, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання АДРЕСА_3, - яка є боржником за кредитним договором 3011531 від 13 грудня 2019 року, укладеним з ТОВ "Алекскредит", ідентифікаційний код юридичної особи 41346335, місцезнаходження: 49044, Дніпропетровська область, вул. Якова Самарського, буд. 12А, - заборгованість за кредитним договором 3011531 від 13 грудня 2019 року, - строк платежу за кредитним договором 3011531 від 13 грудня 2019 року настав. Боржником допущено прострочення платежів, - стягнення заборгованості проводиться за період з 11 січня 2020 року по 31 січня 2020 року; - сума заборгованості складає 53808 грн, в тому числі: - прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 8000 грн; - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 45808 грн; - за вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України "Про нотаріат" стягнуто плати із стягувача в розмірі 1800 грн, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача; - загальна сума, що підлягає стягненню 55608 грн; - боржник: ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, адреса проживання: АДРЕСА_3; - стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит", ЄДРПОУ 41346335, адреса місцезнаходження: 49044, Дніпропетровська область, вул. Якова Самарського, буд. 12А; - дата набрання виконавчим написом законної сили (дата внесення відомостей у реєстр нотаріальних дій) 08 липня 2020 року; - строк пред'явлення виконавчого напису до виконання 1 рік (а. с. 65). 20 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною за вх. №14778 отримано заяву від 16 липня 2020 року б/н ТОВ "Алекскредит" про примусове виконання виконавчого напису №10619 від 08 липня 2020 року стосовно боржника ОСОБА_2, у заяві зазначено реквізити боржника: - адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1; - адреса проживання: АДРЕСА_3 (а. с. 59). 21 липня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною відкрито виконавче провадження №62620704 з виконання виконавчого напису №10619 (а. с. 81-82). До приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни надійшла заява від ТОВ "Алекскредит" №8-АК-4272 про накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунка боржника в межах суми заборгованості, без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника (а. с. 91). 26 жовтня 2020 року приватним виконавцем у ВП №62620704 прийнято постанову про арешт коштів боржника (а. с 93-94). Позивач, вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, звернувся до суду з цим позовом про її скасування. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 21 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №62620704. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки приватним виконавцем не доведено, що виконавче провадження №62620704 відкрито за місцем проживання, перебування боржника, чи за місцезнаходженням майна боржника, а тому оскаржена постанова прийнята з порушенням приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим підлягає скасуванню. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції 11 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, у якій скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги скаржниця указує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, в частині застосування статті 24 Закону №1404-VIII, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Скаржниця уважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "місце реєстрації" і "місце проживання" боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення. Трактування судами першої та апеляційної інстанцій статті 24 Закону №1404-VIII звужує зміст цієї статті, норми якої пов'язують місце провадження виконавчих дій саме з місцем проживання/перебування боржника, яке не обов'язково має збігатися із зареєстрованим. За доводами скаржниці, зареєстроване місце проживання позивачки не є підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження остання проживала за цією адресою, оскільки, маючи право на вільне пересування та вільний вибір місця проживання, вона не обмежена у можливості проживати чи перебувати за відмінною від зареєстрованою адресою. Скаржниця також доводить, що приватний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження здійснює лише перевірку відповідності виконавчого документа вимогам статті 4 Закону №1404-VIII щодо його оформлення, проте не перевіряє достовірність відомостей, зазначених у цьому документі. Скаржниця наполягає на тому, що виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. від 08 липня 2020 року №10619 відповідав усім вимогам до виконавчого документа, які передбачені статтею 4 Закону №1404-VIII, а сам виконавчий документ пред'являвся до виконання за адресою місця проживання боржниці, зазначеною у виконавчому документі, а тому у приватного виконавця були відсутні підстави для його повернення стягувачу без прийняття до виконання. Крім того, скаржниця наполягає, що приватний виконавець не тільки не зобов'язаний, а й не має права перевіряти інформацію про місце проживання боржника до відкриття виконавчого провадження. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні. Позиція інших учасників справи Від позивачки відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. Нормативне регулювання За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону №1404-VІІІ під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Частиною першою статті 28 Закону №1404-VІІІ встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" 02 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Відповідно до частини першої статті 3 Закону завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За змістом частини першої статті 4 Закону діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Згідно з частиною другою статті 4 Закону державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Статтею 16 Закону визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону №1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. За змістом частин першої та другої статті 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. За приписами частини першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За змістом статті 6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5942-VI (далі - Закон №5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Позиція Верховного Суду Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. За приписами статті 24 Закону №1404-VIII місце відкриття виконавчого провадження визначається за територіальним принципом, згідно якого приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. У касаційній скарзі відповідачка зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою. Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржниця наполягає, що у приватного виконавця відсутній обов'язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. Отже спірним питанням у цій справі є тлумачення положень статті 24 Закону №1404-VІІІ у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження зазначені у виконавчому документі відомості стосовно місця проживання боржника. Особливістю цієї справи є те, що, визначаючи місце проживання боржниці для цілей визначення місця виконання рішення, відповідачка керувалася відомостями, що були зазначені у виконавчому документі, де поряд з "адресою реєстрації" була зазначена "адреса проживання" у місті Києві. Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір №3011531 від 13 грудня 2019 року, виконавчий напис, заяви про прийняття останнього для примусового виконання, постанови приватного виконавця містять відомості щодо ПІБ боржника ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), проте зазначений ІПН (РНОКПП) належить позивачці ОСОБА_1 (а. с. 7). Як установили суди попередніх інстанцій, в матеріалах виконавчого провадження №62620704 відсутні докази, які б підтверджували вказане приватним нотаріусом у виконавчому документі місце проживання боржниці за адресою - АДРЕСА_3. Натомість суди попередніх інстанції з'ясували, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. У договорі про надання кредиту №3011531 від 13 грудня 2019 року, укладеного між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1, останньою указано адресу проживання - АДРЕСА_1. Судами попередніх інстанцій у цій справі установлено, що відповідно до Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Дорошкевич В. Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва. Отже очевидно, що адреса зареєстрованого місця проживання позивачки та указана нею адреса місця проживання у договорі про споживчий кредит не належать до виконавчого округу приватного виконавця Дорошкевич В. Л. Приватний виконавець апелює до виконавчого документа, на підставі якого ухвалено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження, а саме - виконавчого напису приватного нотаріуса Горай О. С., вчиненого 08 липня 2020 року №10619, у якому поряд з "адресою реєстрації" боржника: АДРЕСА_1., зазначено також його "адресу проживання": АДРЕСА_3. За приписами глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрованого Міністерством юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595, виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача, без участі боржника та лише на основі документів стягувача. Тож "адреса проживання" боржника (АДРЕСА_3) з'явилася у виконавчому написі на підставі заяви ТОВ "Алекскредит", яке набуло права вимоги за вказаним кредитним договором. Відомості про цю адресу не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду цієї справи. Відповідаючи на питання: які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні "місця виконання рішення" у розумінні частини другої статті 24 Закону №1404-VIII як умови, з якою частина друга статті 25 Закону №1403-VIII пов'язує дотримання принципу територіальності при відкритті виконавчого провадження, Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі №380/7750/20 указав, що місце проживання (або ж "адреса проживання", як зазначено у виконавчому написі приватного нотаріуса) має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених статтею 2 Закону №1404-VIII. Верховний Суд у справі №380/7750/20, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, указав, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, у якій, як і у виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів. Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ. Верховний Суд відхиляє доводи скаржниці про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, з огляду на таке. Аналіз положень статті 29 ЦК України у зіставленні з положеннями Закону №1382-IV дозволяють зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Місцем постійного проживання закон вважає адресу, за якою людина проживає більше шести місяців на рік. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Тож "місце реєстрації" і є "місцем проживання" фізичної особи. Інше питання, що фізична особа не обмежена у праві, окрім зареєстрованого місця проживання, мати і інше місце проживання. У контексті спірних правовідносин у справі №380/7750/20 Верховний суддійшов висновку, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. Проблема визначення місця виконання рішення для цілей дотримання принципу територіальності під час відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження, у якому боржником є фізична особа, за виконавчим написом приватного нотаріуса, де зазначено два місця проживання боржника, які відносяться до різних виконавчих округів, одне з яких є зареєстрованим, а інше документально не підтверджене, досліджувалася Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи №380/9335/20. Так, у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20 в аналогічних за змістом правовідносинах було сформовано правовий висновок, відповідно до якого частина друга статті 24 Закону №1404-VIII пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання. При цьому Суд звертає увагу на те, що частина друга статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України "Про виконавче провадження". Тож за описаних вище обставин, враховуючи непідтвердження судовим розглядом на момент відкриття виконавчого провадження місця проживання/ місця знаходження фізичної особи - боржника у виконавчому окрузі міста Києва, зазначеної приватним нотаріусом у виконавчому написі як "місце проживання", Верховний Суд у постанові від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20 дійшов висновку, що у цьому випадку саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання РІШЕННЯ: Ураховуючи доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, Верховний Суд констатував, що у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону №1382-IV, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права. Верховний Суд наголосив, що відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів, визначених частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII, зокрема, верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний суддійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. Колегія суддів у контексті цього спору також враховує, що Закон №1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу. Таким чином, ураховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20, колегія суддів у цій справі уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону №1404-VІІІ. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення. 2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №160/15046/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач А. Г. Загороднюк судді О. А. Губська В. М. Соколов
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 липня 2019 року Київ справа №686/1619/17 адміністративне провадження №К/9901/20236/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.05.2017 (постановлена у складі судді Мазурок О. В) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 (постановлена у складі колегії Граб Л. С., Гонтарука В. М., Білої Л. М. ) у справі №686/1619/17 за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому звернулось до суду з адміністративним позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про скасування постанови про скасування процесуального документу ВП №31977373 від 08.07.2016. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.05.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017, у задоволенні позову відмовлено. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення яким позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою Хмельницького міськрайонного суду від 03.02.2010 та додатковою постановою Хмельницького міськрайонного суду від 08.04.2010 зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому усунути порушення страхувальником - ДП ДАК "Хліб України" сплату внесків з усієї заробітної плати ОСОБА_1 за липень-грудень 2000 року помісячно за місяцями нарахування та за ставками й максимальними обмеженнями на час їх справляння - липень 2000 року - 1812,64 грн., за серпень - 1391,21 грн., за вересень 2000 року - 869,46 грн., за жовтень 884 грн., за листопад 882,53 грн., за грудень 1290,38 грн. з урахуванням сум заборгованої і виплаченої за рішенням суду заробітної плати за місяцями їх нарахування з урахуванням сум компенсації за ставками страхових внесків на час їх справляння, забезпечивши право позивача на перерахунок пенсії за віком. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області від 30.06.2016 закінчено виконавче провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з тим, що в ході примусового виконання рішення суду державним виконавцем вжито вичерпних заходів примусового виконання передбачених статтями 75, 89 Закону України "Про виконавче провадження", а рішення суду неможливо виконати без участі боржника. Постановою начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області від 08.07.2016 про скасування процесуального документа, скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження, з тих підстав, що з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем не вжито вичерпних заходів примусового виконання рішення суду, а саме не залучено відповідного спеціаліста. Не погоджуючись з вказаним рішенням та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області щодо невжиття головним державним виконавцем Котом А. М. вичерпних заходів примусового виконання рішення суду, а саме не залучення відповідного спеціаліста, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому постанова від 08.07.2016 про скасування процесуального документа винесена за наявності законних підстав. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону мають бути примусово виконані (далі - РІШЕННЯ: Згідно частини першої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною першою, другою статті 83 Закону №606-XIV встановлено, що контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в листі від 27.07.2016 №2080 відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Хмельницькій області, головним державним виконавцем Котом А. М. вчинялися дії щодо залучення спеціаліста управління Держпраці у Хмельницькій області для виконання виконавчого листа №2а-35/10 від 04.01.2012 вже після винесення 30.06.2016 постанови про закінчення виконавчого провадження. За встановлених обставин справи, Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права. Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що мали застосовуватися до цих правовідносин. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. За наведених обставин цієї справи та з урахуванням викладеного, Суд не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому - залишити без задоволення. 2. Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11.05.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 - залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя-доповідач В. М. Бевзенко судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 квітня 2018 року Київ справа №826/7659/16 адміністративне провадження №К/9901/1721/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., за участю: секретаря судового засідання: Лисенко О. М., представника позивача: Абатурової Г. І., представника відповідача: Галицької Д. І. розглянувши в у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017 (головуючий суддя - Огурцов О. П., судді: Арсірій Р. О., Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 (головуючий суддя - Желтобрюх І. Л., судді: Бєлова Л. В., Парінов А. Б. ) у справі №826/7659/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДІНВЕСТ-Україна" до Державної фіскальної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДІНВЕСТ-Україна" (далі - ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна") звернулось Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) в якому просило: визнати протиправною бездіяльність ДФС України щодо незабезпечення автоматичного збільшення суми, на яку ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних на величину від'ємного значення за червень 2015 року у розмірі 1524925,00 грн. у системі електронного адміністрування податку на додану вартість у визначений законом термін; зобов 'язати відповідача збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суму 1524925,00 грн. та відобразити відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування податку на додану вартість. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДФС України по незабезпеченню автоматичного збільшення суми, на яку ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" має право реєструвати податкові накладені та/або розрахунки коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних на величину від'ємного значення за червень 2015 року у розмірі 1362049,00 грн. у системі електронного адміністрування податку на додану вартість у визначений законом термін; зобов'язано ДФС України збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суму 1362049,00 грн. та відобразити відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування податку на додану вартість. В решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за звітний період червень 2015 року, поданий у відповідності до приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, є однією з форм податкової звітності з податку на додану вартість, а отже сформовані у ньому позивачем показники (зокрема рядок 24) мали бути враховані ДФС України при автоматичному збільшенні суми, на яку ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування. Водночас, суд звернув увагу на те, що оскільки позивачем в Уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2015 року в рядку 24 відображено значення 1362049,00 грн., а в рядку 31 відображено показник "-", відповідач мав забезпечити автоматичне збільшення суми, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних на 1362049,00 грн., а не на 1524925,00 грн., як на те посилається позивач. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДФС оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх вимог ДФС України посилається на порушення судами норм матеріального, а саме пункту 34 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки за змістом зазначеної норми визначальним фактором для автоматичного збільшення реєстраційної суми у системі електронного адміністрування податку на додану вартість на суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, є зазначення такої суми саме в податковій звітності з податку на додану вартість в період до 31.07.2015. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 20.07.2016 ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" сформовано та подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві електронну податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, у якій в рядках 24 (сума від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 22.1+ рядок 23.3) (переноситься до рядка 20.1 наступного звітного (податкового) періоду) та 31 (сума непогашеного від'ємного значення попередніх звітних періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду) відображено показник "-". В подальшому, ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" сформовано та подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2015 року від 31.07.2015, від 27.08.2015, від 15.09.2015 та від 07.10.2015, якими збільшено показники рядка 24 (сума від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 22.1+ рядок 23.3) (переноситься до рядка 20.1 наступного звітного (податкового) періоду) на 1362049,00 грн. Листами від 28.08.2015 №263, від 12.10.2015 №290 та від 19.11.2015 №309 ТОВ "ПРОДІНВЕСТ-Україна" звернулось до ДФС України щодо збільшення суми, на яку платник податків має право зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні та/або розрахунки коригування, визначеної відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 Податкового кодексу України на суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, зазначену в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2015 року або інший період, що передує червню 2015 року. Однак, листами від 09.11.2015 №23850/6/99-99-19-03-02-15 та від 17.12.2015 №27028/6/99-99-19-03-02-15 ДФС України повідомила позивача про те, що згідно положень пункту 34 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України "реєстраційна сума" збільшується на суму від'ємного значення, що задекларована платником податків виключно в рядках 24 та 31 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року та не підлягає перерахунку внаслідок уточнення платником податків показників звітності з податку на додану вартість. Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" було запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість (пункт 35 підрозділу 2 розділу XX Кодексу) : з 1 січня до 1 липня 2015 року (або до дати, визначеної в окремому рішенні Верховної Ради України про скорочення терміну перехідного періоду відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень Закону №71) - у тестовому режимі; з 1 липня 2015 року - на постійній основі. Згідно з пунктами 2001.11, 2001.2 статті 2001 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 2001.3 статті 2001 цього Кодексу. Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України. Платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Відповідно до пункту 2 Прядку електронного адміністрування податку на додану вартість затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №569 "Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість" рахунок у системі електронного адміністрування податку - це рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку. 29.07.2015 року набрав чинності Закон України від 16.07.2015 №643-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість", яким підрозділ 2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України доповнено пунктом 34, відповідно до якого станом на третій робочий день після дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість" зареєстрованим платникам податку значення суми податку (позитивне або від'ємне), на яку такий платник має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначене пунктом 2001.3 статті 2001 цього Кодексу, та значення усіх її складових, визначених цим Кодексом, дорівнюють нулю, крім значень її складових УНаклОтр, УНаклВид та УМитн, що були сформовані, починаючи з 01.07.2015. Зареєстрованим платникам податку таке значення автоматично збільшується контролюючим органом до 31.07.2015 для платників податків, що застосовують звітний (податковий) період місяць, без проведення перевірок, передбачених статтею 200 цього Кодексу, на суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, та суму непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду, що зазначено в податковій звітності з податку на додану вартість, у якій відображаються розрахунки з бюджетом та/або відображаються операції, що стосуються спеціального режиму оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу, за червень 2015 року. На таку суму платником податку збільшується розмір суми податкового кредиту за звітний (податковий) період (липень 2015 року) (підпункт 4 пункту 34 підрозділу 2 розділу ХХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України). Аналогічний алгоритм дій ДФС України визначений підпунктом 3 пункту 10 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №569 від 16.10.2014.20.07.2015 позивачем подано електронну податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, у якій в рядках 24 та 31 відображено показник "-", у зв'язку з чим 07.10.2015 позивачем було подано Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок виправлення самостійно виявлених помилок за червень 2015 року, яким збільшено показник рядка 24 на суму 1362049,00 грн. Однак, контролюючий орган, після початку роботи системи у штатному режимі на постійній основі, прийнявши 07.10.2015 уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2015 року, згідно квитанції №2, не забезпечив відображення її показників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги доводи ДФС України про те, що реєстраційна сума в системі електронного адміністрування може бути збільшена на суму від'ємного значення, що задекларована позивачем виключно у рядках 24 та 31 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, та не підлягає перерахунку у зв'язку з подальшим уточненням показників такої звітності шляхом подання відповідних уточнюючих розрахунків, з огляду на наступне. Відповідно до статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (стаття 203.1. Податкового кодексу України). Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Отже, платник податків у разі самостійного виявлення помилок у податковій декларації має право надіслати уточнюючий розрахунок до цієї декларації не пізніше закінчення 1095 дня що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Разом з тим, положення пункту 34 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України жодних обмежень щодо зарахування реєстраційної суми від'ємного значення попередніх звітних періодів (до 01.07.2015) не містять, та, у тому числі, заборон щодо її коригування у відповідності до приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України шляхом подачі уточнюючого розрахунку до податкової декларації внаслідок самостійно виявлених помилок, що складає обов'язок платника податку. Згідно з пунктом 8 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23.09.2014 №966 до податкової звітності з податку на додану вартість належать: податкова декларація з податку на додану вартість з додатками; уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками; розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України. Отже, уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з платку на додану вартість поданий платником податків до контролюючого органу у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період червень 2015 року є однією з форм податкової звітності з податку на додану вартість, а тому сформовані у ньому показники (зокрема рядку 31) повинні бути враховані податковим органом при автоматичному збільшенні суми, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на величину від'ємного значення, зокрема, за червень 2015 року. Відповідно до пункту 13 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №569 від 16.10.2014 ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка (в тому числі додаткових електронних рахунків), а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Наведене свідчить про те, що система електронного адміністрування податку на додану вартість організована на централізованому рівні ДФС України, на цьому ж рівні відбувається і автоматичне обчислення реєстраційної суми щоразу при зміні значення будь-якого з показників формули. Таким чином, уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за звітний період, поданий позивачем 07.10.2015 до контролюючого органу, є однією з форм податкової звітності з ПДВ, а отже сформовані у ньому позивачем показники (зокрема рядок 24) мали бути враховані ДФС України при автоматичному збільшенні суми, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування, на величину від'ємного значення за червень 2015 року на суму 1362049,00 грн. В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у межах даного касаційного провадження. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 04 вересня 2018 року справа №810/709/17 адміністративне провадження №К/9901/38711/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (суддя Касьянова О. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (судді Твердохліб В. А., Костюк Л. О., Троян Н. М. ) у справі №810/709/17 за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Київської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення у формі картки відмови, УСТАНОВИВ: У лютому 2017 року Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просила скасувати рішення Київської митниці Державної фіскальної служби, оформлене як картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20 жовтня 2016 року, з мотивів його безпідставності. В обґрунтування позову зазначає про безпідставну вимогу відповідача надати дозвіл на виліт повітряного судна при митному оформленні товару, в той час як позивачем подано всі, передбачені митним законодавством документи. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №125120105/2016/00458 від 20 жовтня 2016 року. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності відмови у митному оформленні товару з огляду на те, що митним законодавством не передбачено обов'язку декларанта чи уповноваженої ним особи на подання дозволу на виліт транспортного судна при митному оформленні товару. У листопаді 2017 року митним органом подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 10 листопада 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Черпіцька Л. Т. ) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №810/709/17 з суду першої інстанції. 15 березня 2018 року справу №810/709/17 передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме положень статей 1 Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" №549-4 від 20 лютого 2003 року, пункту 5 Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення механізму здійснення контролю за міжнародними повітряними перевезеннями товарів військового призначення та подвійного використання" №690-р від 20 листопада 2003 року, пунктів 2.1, 2.2, 2.7 Порядку оформлення вильоту повітряного судна для перевезення товарів військового та подвійного призначення (затверджений наказом Міністерства транспорту України №447 від 17 липня 2001 року), статей 1, 256, 335 Митного кодексу України, статей 49, 51, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В основу своїх вимог відповідач поклав твердження про наявні у нього повноваження щодо здійснення контролю за переміщенням товарів (в тому числі військового призначення та подвійного використання) через митний кордон України та отриманням дозвільних документів у разі, якщо це передбачено законом. У запереченнях на касаційну скаргу позивач з її доводами не погоджується з підстав, викладених у позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень судів попередніх інстанції) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Позивач імпортував товар (15 насосів НП-160 Д в режимі переробки на митній території України), придбаний за контрактом №USE 16/2-145-К/КЕ-15 від 19 листопада 2015 року, який надійшов з Китаю та 16 жовтня 2016 року був розміщений на складі тимчасового зберігання у міжнародному пункті пропуску "Бориспіль-аеропорт". 20 жовтня 2016 року позивач з метою митного оформлення товару подав необхідний пакет документів, серед яких надано висновок Державної служби експортного контролю України №28633200 від 09 червня 2016 року, в якому зазначено, що цей висновок є підставою для прийняття зазначених у графі 9 товарів до митного оформлення; заявник зобов'язаний подати його до митного органу не пізніше ніж за три доби до здійснення міжнародної передачі товару разом з усіма потрібними для митного оформлення документами. Відповідач встановив, що товар відноситься до категорії товарів військового призначення та подвійного використання і цього ж дня прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №125120105/2016/00458 з підстав ненадання позивачем дозволу на виліт транспортного судна, яким здійснене перевезення товару. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності спірного рішення з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 334 Митного кодексу України органи доходів і зборів вимагають від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на органи доходів і зборів, тільки ті документи та відомості, які необхідні для здійснення митного контролю та встановлені цим Кодексом. Пунктом третім частини першої статті 335 Митного кодексу України встановлено, що під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають органу доходів і зборів в паперовій або електронній формі такі документи та відомості: при перевезенні повітряним транспортом: а) стандартний документ перевізника, передбачений укладеними відповідно до закону міжнародними договорами в галузі цивільної авіації (генеральна декларація) ; б) документи, що містять відомості про товари, які перевозяться на борту (вантажні відомості, авіаційні вантажні накладні) ; в) документ, що містить відомості про припаси (бортові припаси) та про кількість припасів (бортових припасів), завантажених на борт судна та вивантажених з нього; г) транспортні (перевізні) документи; ґ) комерційні документи (за наявності їх у перевізника) на товари, що перевозяться; д) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності) ; е) відомості про знаки національної належності та реєстраційні знаки судна, номер рейсу, маршрут польоту, пункт вильоту та пункт прибуття судна; є) відомості про найменування підприємства (організації, установи), що експлуатує судно, та кількість членів екіпажу; ж) список пасажирів із зазначенням їх кількості на судні, прізвищ та ініціалів, пунктів посадки та висадки; відомості щодо багажу пасажирів (пасажирська відомість) ; з) найменування товарів, номери вантажних накладних, кількість місць за кожною накладною, пунктів завантаження та пунктів вивантаження товарів; и) відомості про наявність (відсутність) на борту судна товарів, ввезення яких на митну територію України заборонено або обмежено, включаючи валютні цінності, наявні у членів екіпажу, лікарські засоби, до складу яких входять наркотичні, сильнодіючі засоби, психотропні та отруйні речовини; і) відомості про наявність (відсутність) на борту судна небезпечних товарів, зброї, боєприпасів; Частиною другою цієї статті встановлено, що незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим. Ця норма кореспондується з положенням частин першої та другої статті 197 Митного кодексу України, відповідно до яких у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України та їх митне оформлення здійснюються органами доходів і зборів на підставі отриманих з використанням засобів інформаційних технологій документів, які підтверджують дотримання зазначених обмежень, виданих державними органами, уповноваженими на здійснення відповідних контрольних функцій, іншими юридичними особами, уповноваженими на їх видачу, якщо подання таких документів органам доходів і зборів передбачено законами України. Переліки таких товарів (із зазначенням їх опису та коду згідно з УКТ ЗЕД), а також порядок видачі відповідних дозволів та їх обігу з використанням засобів інформаційних технологій затверджуються Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 5 Закону №549-4 методами здійснення державного експортного контролю є зокрема надання дозволів чи висновків на здійснення міжнародних передач товарів або проведення переговорів щодо здійснення таких передач; а також здійснення митного контролю та митного оформлення товарів відповідно до законодавства. Під міжнародними передачами товарів слід розуміти експорт, імпорт, реекспорт товарів, їх тимчасове вивезення за межі України або тимчасове ввезення на її територію, транзит товарів територією України, а також будь-які інші передачі товарів, що здійснюються за межами України (стаття 1 Закону №549-4). За змістом статті 1 цього Закону висновок - документ, виданий центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, який надає право на тимчасове ввезення або вивезення товарів чи їх транзит, проведення переговорів, пов'язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про міжнародні передачі товарів військового призначення або про експорт товарів подвійного використання та інших товарів до держав, стосовно яких установлено часткове ембарго на поставки таких товарів. Висновок може бути разовим, генеральним або відкритим; разовий висновок надається суб'єкту здійснення міжнародних передач товарів для проведення відповідних переговорів або здійснення конкретної міжнародної передачі товарів визначеному кінцевому споживачу із зазначенням їх найменування, кількості, вартості, особливих умов поставки, назви іноземного суб'єкта господарської або іншої діяльності, держави призначення або походження товарів та їх кінцевого споживача. Відповідно до частини першої статті 21 Закону №549-4 митне оформлення та митний контроль товарів здійснюються в порядку, передбаченому Митним кодексом України. На виконання статті 197 Митного кодексу Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №436 від 21 травня 2012 року "Про затвердження переліків товарів, на які встановлено обмеження щодо переміщення через митний кордон України". У Додатку 9 до постанови №436 міститься Перелік товарів військового призначення та подвійного використання, на які встановлено обмеження щодо переміщення через митний кордон України, до якого включено товари, зазначені у додатках до Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. N 86 - із зазначенням про те, що документом, який підтверджує дотримання встановлених обмежень, є висновок на здійснення міжнародних передач товарів. У Додатку 3 до Порядку №86 ("Список товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні ядерної зброї") наведено зокрема код товару згідно з УКТЗЕД 8413 91 (Заводи, установки та обладнання для розділення ізотопів літію). Як вбачається з поданого до митного оформлення висновку Державної служби експортного контролю України №28633200 від 09 червня 2016 року, у ньому зазначено код товару 8413 91 00 90. Крім того, Порядком використання в митних органах дозволів і висновків Державної служби експортного контролю України та їх електронних копій (затверджений наказом Міністерства фінансів України №649 від 30 травня 2012 року) передбачено, що Держекспортконтроль України інформує Держмитслужбу України про видачу дозвільного документа шляхом надсилання його електронної копії, засвідченої цифровим підписом (пункт 1.7); електронна копія дозвільного документа Держекспортконтролю України (далі - ЕКДД) заноситься до єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України (далі - ЄАІС) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 1.8); Митне оформлення товарів здійснюється в межах загальної їх кількості, зазначеної у ЕКДД, та протягом визначеного строку його дії (пункт 1.9); закінчення строку дії висновку Держекспортконтролю України, на підставі якого було здійснено тимчасове вивезення (ввезення) товарів, не є підставою для відмови в митному оформленні при зворотному ввезенні (вивезенні) або оформленні в інший митний режим таких товарів і не потребує продовження строку дії такого висновку, якщо в ньому не зазначено інше (пункт 1.10); після завершення митного оформлення посадова особа митного органу за заявою заявника на зворотному боці оригіналу дозвільного документа Держекспортконтролю України вносить інформацію про стан фактичного здійснення міжнародних передач товарів та завіряє її підписом та особистою номерною печаткою (пункт 1.13). Усе зазначене вище свідчить про те, що під час митного оформлення спірного товару позивачем митному органу було надано належний документ, який підтверджує дотримання встановлених обмежень щодо товару, а саме висновок Державної служби експортного контролю України №28633200 від 09 червня 2016 року. Саме цей висновок є документом, що підтверджує дотримання позивачем встановлених обмежень щодо товару в розумінні наведених положень статей 197 та частини другої статті 335 Митного кодексу України. Положення митного законодавства (діючого на час спірних правовідносин) не передбачають надання декларантом чи уповноваженою ним особою до митного оформлення дозволу на виліт транспортного судна, яким здійснювалось перевезення товару, щодо якого існують обмеження. Висновки судів з цього приводу є правильними. Судами правильно відхилено доводи митного органу щодо застосування до спірних правовідносин положень пункту 5 Розпорядження Кабінету Міністрів України №690-р (як безпідставні) та положень Порядку №447 - з огляду на те, що Порядок №447 поширюється на експлуатантів цивільної авіації, які зайняті перевезенням товарів військового та подвійного призначення (пункт 1.2), а позивач не був перевізником спірного товару. Суд касаційної інстанції, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить. Правомірність спірного рішення митного органу у цій справі відповідачем не доведена. Суд визнає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга митного органу залишається без задоволення, а судові рішення - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №810/709/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 липня 2019 року Київ справа №826/26806/15 адміністративне провадження №К/9901/12101/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/26806/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Шулежка В. П., суддів Іщука І. О., Погрібніченка І. М., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Кобаля М. І., суддів Епель О. В., Карпушової О. В., УСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила: 1.1 визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП №47459312; 1.2. зобов'язати Міністерство юстиції України вжити заходів щодо прийняття рішення за наслідками повторного розгляду скарги від 22 травня 2014 року №1Б (вх.315/2) та заяви від 22 травня 2014 року №1В (вх.314/1) і повідомити про це рішення позивача. 2. У позовній заяві позивач наполягала на передчасності спірної постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки державний виконавець, отримавши від боржника підтвердження про добровільне виконання рішення суду, не пересвідчився, чи узгоджується зміст вчинених боржником дій з резолютивною та мотивувальною частиною рішення, що перебувало на примусовому виконанні. 3. Відповідачі позов не визнали, у запереченнях проти позову зазначали, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем було отримано письмове підтвердження від боржника про виконання судового РІШЕННЯ: 4. З урахуванням викладеного відповідачі вважають, що державний виконавець мав визначені у Законі України "Про виконавче провадження" підстави для закінчення спірного виконавчого провадження. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року в справі №826/16398/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, заступника міністра юстиції України - керівника апарату - Алексєєва І. С. про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії: 5.1. визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та заступника міністра юстиції України - керівника апарату - Алексєєва І. С. щодо невиконання вимог пункту 4 частини першої статті 18 та пункту 3 частини першої статті 19 Закону України "Про звернення громадян" щодо незапрошення ОСОБА_1, ОСОБА_2 на розгляд скарги від 22 травня 2014 року №1Б (вх. №315/12); 5.2. визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та заступника міністра юстиції України - керівника апарату - Алексєєва І. С. щодо належного розгляду скарги від 22 травня 2014 року №1Б (вх. №315/12) та заяви від 22 травня 2014 року №1В (вх. №314/1) у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян"; 5.3. зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 22 травня 2014 року №1В (вх. №314/1) у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян", та повідомити заявників про результати розгляду заяви та прийняте РІШЕННЯ: 5.4. зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 22 травня 2014 року (вх. №315/1), згідно з Законом України "Про звернення громадян", та повідомити заявників про результати перевірки скарги та про прийняте РІШЕННЯ: 6.19 березня 2015 року Окружний адміністративний суд м. Києва видав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчі листи в справі №826/16398/14.7.08 травня 2015 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за заявою ОСОБА_1 відкрив виконавче провадження №47459312 щодо виконання вказаного виконавчого листа від 19 березня 2015 року. 8. Листом від 21 серпня 2015 року №47459312/2.-6/12 державним виконавцем надіслано Міністерству юстиції України вимогу за №6/12, в якій вимагалося негайно виконати рішення суду, а листом від 27 жовтня 2015 року за таким самим номером державним виконавцем повторно надіслано боржнику вимогу №6/12, в якій вимагалося негайно повідомити орган Державної виконавчої служби щодо виконання вимог пункту 4 частини 1 статті 18 та пункту 3 частини 1 статті 19 Закону України "Про звернення громадян" щодо запрошення ОСОБА_1, ОСОБА_2 для розгляду скарги від 22 травня 2014 року №1Б (вх. №315/12) та заяви від 22 травня 2014 року №1В (вх. №314/1). 9. Листом від 05 листопада 2015 року №19.3-15/848 Міністерство юстиції України повідомило про запрошення ОСОБА_1, ОСОБА_2 на розгляд указаної скарги та заяви. 10.19 листопада 2015 року до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла службова записка про те, що Міністерство юстиції України за участю ОСОБА_2 повторно розглянуло скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 22 травня 2014 року №1Б (вх. №315/12) та заяву від 22 травня 2014 року №1В (вх. №314/1), за наслідками чого був складений лист від 16 листопада 2015 року №1692/16/42-15, який надісланий ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.23 листопада 2015 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених у пункті 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом). 12. Уважаючи, що державний виконавець виконавче провадження закінчив передчасно, позивач звернулася до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 13. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: 13.1. визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження №47459312.13.2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 14. частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, керувався тим, що державний виконавець, отримавши від боржника лист, у якому стверджувалося про повторний розгляд заяви та скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, у фактичному виконанні рішення суду не переконався, відповідь, оформлену вказаним листом, зі змістом заяви і скарги стягувача та мотивами суду не співставляв, у зв'язку з чим дійшов безпідставного висновку про фактичне виконання судового РІШЕННЯ: IV. Провадження в суді касаційної інстанції 15. У касаційній скарзі відповідач, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їх з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. 16. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що матеріали виконавчого провадження містять вичерпні докази, які свідчать про фактичне повне виконання судового рішення, у зв'язку з чим суди першої та апеляційної інстанції дійшли протиправних висновків про незаконність постанови про закінчення виконавчого провадження. 17. Інші учасники справи правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися. 18. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 19.15 грудня 2017 року, у зв'язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України. 20.30 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 21. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу - Білоусу О. В., суддям - Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. 22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги. 23. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу - Радишевській О. Р., суддям - Кашпур О. В., Уханенку С. А. V. Джерела права й акти їх застосування 24. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 26. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 27. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 28. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на момент виникнення спірних правовідносин, були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV). 29. Статтею 1 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 30. Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці). 31. Згідно з частиною першою статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 32. Абзацом 1 частини другої статті 11 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. 33. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. 34. Згідно з частиною першою статті 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. 35. Відповідно до частини першої статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. 36. Згідно з частиною другою статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 37. Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 38. Відповідно до частини третьої статті 49 Закону №606-XIV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 39. Згідно з пунктом 1.2 Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2004 року №26/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 березня 2004 року за №342/8941 (далі - Інструкція №26/5), розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг і особистий прийом громадян є важливою ділянкою роботи Міністерства юстиції України, засобом отримання інформації про недоліки в роботі цих органів юстиції, однією з форм зміцнення і розширення зв'язків із широкими верствами населення, дієвим засобом у розвитку правової держави в Україні. 40. Згідно із пунктом 3.1 Інструкції №26/5 посадові особи органів та установ юстиції при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їхню суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитися. 41. Відповідно до пункту 3.8 Інструкції №26/5 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуті всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжиті потрібні заходи щодо його виконання і заявника повідомлено про результати перевірки звернення і прийняте РІШЕННЯ: 42. Абзацом третім пункту 3.9 Інструкції №26/5 передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Водночас указуються заходи, які вживались органом чи установою юстиції для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку (журналі) фіксується, що про наслідки перевірки заявника повідомлено в особистій бесіді. 43. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece", заява №18357/91) Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" ("Philis v. Greece") ( №1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті Конвенції 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16- 18, п. 34- 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". До того ж Суд уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах "Ді Педе проти Італі" ("Di Pede v. Italy"), заява №15797/89 та "Заппія проти Італії" ("Zappia v. Italy") заява №24295/94). VI. Позиція Верховного Суду 44. Виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, та засоби їх установлення. 45. Закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов'язаний пересвідчитися, що відповідне зобов'язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке РІШЕННЯ: 46. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов'язання. 47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зобов'язання боржника у виконавчому провадженні, в межах якого прийнята оспорювана постанова, стосувалася розгляду заяви та скарги позивача, що подавалися ним у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян". 48. З огляду на зміст указаного зобов'язання, особа вважається такою, що виконала рішення суду, якщо склала відповідь на заяву (скаргу) у чіткій відповідності до поставлених у ній питань, і довела зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: особисто у визначений час та місці, поштою, засобами електронного зв'язку тощо. 49. Проаналізувавши зміст листа Міністерства юстиції України від 16 листопада 2015 року №1692/42-15, яким стягувачеві було надано відповідь на звернення та скаргу від 22 травня 2014 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що він не містить відповідей на усі поставлені у зверненні та скарзі питання. 50. Суди попередніх інстанцій установили, що у відповіді вказано лише про те, що зазначені в скарзі та заяві від 22 травня 2014 року питання вирішити в повному обсязі неможливо з огляду на те, що директор Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності - головний бухгалтер ОСОБА_3 - звільнена із займаної посади 31 січня 2015 року. Проте в якій саме частині та які саме питання неможливо вирішити не вказано, а також не зазначено в якій частині вони вирішені. 51. Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо того, що не зазначення у відповіді на звернення про зміст прийнятого рішення за кожним з поставлених у зверненні питань та/або незазначення мотивів, з яких звернення вважається відхиленим, не може свідчити про фактичне повне виконання рішення суду в справі №826/16398/14.52. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що державний виконавець не пересвідчився у фактичному виконанні в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом і передчасно прийняв спірну постанову про закінчення виконавчого провадження №47459312.53. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 54. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 55. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 56. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні. 57. Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують. VII. Судові витрати 58. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 59. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 60. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 61. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року в справі №826/26806/15 залишити без змін. 62. Судові витрати розподілу не підлягають. 63. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 червня 2019 року Київ справа №826/12004/18 адміністративне провадження №К/9901/3556/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А., суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: Ганечко О. М. (доповідач), Коротких А. Ю., Федотова І. В. І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 1. ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №56764664 від 13 липня 2018 року старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рибчинського Олександра Володимировича про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 22 508,24 грн. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. 3. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 4. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 грудня 2018 року залишив без руху апеляційну скаргу позивача, оскільки апелянтом пропущено десятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду і надав апелянтові строк до 14 грудня 2018 року 15:00 години для усунення недоліків апеляційної скарги. 5. На виконання вимог даної ухвали позивачем до суду 14 грудня 2018 року направлено заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій позивач просила визнати поважними підстави пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 листопада 2018 року у справі №826/12004/18 та поновити строк на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 листопада 2018 року у справі №826/12004/18. Вказана заява обґрунтована тим, що нею апеляційну скаргу було подано у межах встановленого тридцятиденного строку на оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, про що безпосередньо зазначено у даному рішенні. 6. Ухвалою від 21 грудня 2018 року Шостий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 листопада 2018 року в цій справі. ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції 7. Позивач, вважаючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу. 8. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для провадження розгляду. 9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач подав апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року з дотриманням тридцятиденного строку на його апеляційне оскарження, про який зазначено в резолютивній частині оскаржуваного рішення. Крім того, скаржник зазначає, що в порушення вимог ч.4 ст.287 КАС України, справа вирішувалася судом першої інстанції в письмовому провадженні протягом трьох місяців після відкриття провадження по справі №826/12004/18, а не протягом десяти днів після відкриття провадження, як передбачено нормою вказаної вище статті. ІІІ. Нормативне врегулювання 10. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. 10.1. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового РІШЕННЯ: 10.2. Відповідно до частини 2 зазначеної статті учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 11. З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду у вказаній справі є оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження №56764664 від 13 липня 2018 року старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рибчинського Олександра Володимировича про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 22 508,24 грн. 13. Так, статтею 287 КАС України визначені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. 14. Норми статті 287 КАС України, якою, зокрема, визначені строки подання апеляційних скарг у цій категорії справ, є спеціальними по відношенню до норм статті 295 КАС України. 15. Зокрема, частиною 6 даної статті передбачено, що апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. 16. З огляду на наявність спеціальної норми, загальні норми статті 295 КАС України, які регулюють строки на апеляційне оскарження рішень судів і порядок їх обчислення, до спірних правовідносин не застосовуються. 17. Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. 18. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. ІV. Оцінка Верховного Суду 19. Судом апеляційної інстанції встановлено, що копію оскаржуваного рішення від 06 листопада 2018 року позивачем отримано 16 листопада 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням, тобто, останнім днем подання апеляційної скарги фактично є 26 листопада 2018 року. 20. Натомість, позивач звернувся із апеляційною скаргою 05 грудня 2018 року, тобто, із пропуском строку, встановленого частиною 6 статті 287 КАС України. 21. Оскільки спір у даній справі виник між учасниками виконавчого провадження та стосується оскарження рішення державного виконавця, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 287 КАС України до регулювання даних спірних правовідносин. 22. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. 23. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій. 24. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. 25. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеєр проти Бельгії"). 26. Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. 27. Апелянт, повинен бути обізнаний з порядком та строками апеляційного оскарження, встановленими процесуальним законодавством, а також вчиняти всі залежні від нього дії з метою дотримання відповідних вимог КАС України. 28. Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки суду апеляційної інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що апеляційну скаргу подано позивачем з пропуском передбаченого законом строку апеляційного оскарження, а вказані в заяві підстави пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, а тому апеляційний суд обгрунтовано прийняв рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження. 29. Зазначення судом першої інстанції загального строку, протягом якого може бути подано апеляційну скаргу, не позбавляє учасників справи обов'язку дотримуватися процесуальних строків, встановлених, насамперед, приписами Кодексу адміністративного судочинства України. 30. Посилання позивача на допущені судом першої інстанції процесуальні порушення під час розгляду справи не спростовують факт пропуску ним строку апеляційного оскарження і не можуть бути підставою для його поновлення. 31. Отже, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження та відсутності підстав для його поновлення, правильно застосував положення частини третьої статті 298 частини першої статті 299 КАС України, з урахуванням визначених статтею 287 КАС України особливостей, норми якої є спеціальними по відношенню до норм статті 295 КАС України в цій категорії адміністративних справ. 32. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 33. Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. V. Судові витрати 34. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у справі №826/12004/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач О. А. Губська судді М. В. Білак О. В. Калашнікова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 09 жовтня 2019 року Київ справа №804/8290/16 адміністративне провадження №К/9901/17596/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шевцової Н. В., суддів: Кашпур О. В., Радишевської О. Р., розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №804/8290/16 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючий суддя - Чабаненко С. В., судді: Прокопчук Т. С., Шлай А. В., УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог 1.24 листопада 2016 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - позивач, ПАТ "Дніпропетровськгаз") звернулося до суду з адміністративним позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відповідач, відділ ДВС), в якому просило: 1.1. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Чернової Людмили Володимирівни від 10 листопада 2016 року про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" виконавчого збору в сумі 749 538,49 грн у виконавчому провадженні №8130761; 2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" безпідставно стягнутий виконавчий збір у сумі 749 538,49 грн. 3. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 749 538,49 грн винесена протиправно, оскільки сам факт примусового виконання рішення не мав місце, сума з боржника на користь кредитора стягнута не була, оскільки кредитором і боржником погоджено умови погашення боргу. Крім того, головним державним виконавцем Черновою Л. В. вже була винесена постанова про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 404 352,75 грн у виконавчому провадженню №8130761, що свідчить про незаконне повторне застосування до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" грошової санкції у вигляді виконавчого збору. 4. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначив, що відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, у зв'язку із закінченням виконавчого провадження державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 749 538,49 грн., тобто 10% від суми боргу 7 495 384,92 грн., установленої в мировій угоді. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в справі №804/4377/14 від 16 червня 2015 року постанова про стягнення виконавчого збору ВП №8130761 від 03 січня 2016 року була скасована, таким чином подвійного стягнення з боржника виконавчого збору не відбулося. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 5.04 березня 2003 року державним виконавцем на підставі заяви стягувача відповідно до статей 3, 18, 24 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №8130761 з примусового виконання виконавчого напису №446, виданого 06 березня 2003 року приватним нотаріусом, про стягнення з ВАТ "Дніпропетровськгаз" на користь ДК "Украгазвидобування" НАК "Нафтогаз України" боргу в сумі 8 087 055,18 грн, та боржнику був наданий строк для добровільного виконання виконавчого напису протягом 5 днів з моменту отримання даної постанови. 6. У постанові боржника попереджено, що у разі невиконання вимог виконавчого документа в строк для добровільного виконання рішення буде виконано примусово зі стягненням із боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. 7. Після отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження 16 квітня 2003 року до відповідача за вх. №2501 надійшла заява боржника №11/3-588 від 14 квітня 2003 року щодо зупинення виконавчого провадження. На обґрунтування заяви боржник зазначив, що 22 жовтня 2002 року Господарським судом Дніпропетровської області винесена ухвала про порушення провадження про банкрутство в справі №Б/26/173/02 щодо ВАТ "Дніпропетровськгаз". 8.16 квітня 2003 року державним виконавцем була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження згідно з пунктом 8 частини першої статті 34 Закону №606-ХІV. 9. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2003 року в справі №Б/26/173/02 заяву кредитора у справі про банкрутство ВАТ "Дніпропетровськгаз" залишено без розгляду. 10.09 листопада 2004 року постановою державного виконавця поновлено виконавче провадження №8130761.11.09 листопада 2014 року відповідно статті 49 Закону №606-ХІV відповідачем була винесена постанова № В-11-243/04 про об'єднання у зведене виконавче провадження виконавчих проваджень № №В-11- 243/04, 253/04, 254/04, 255/04, 256/04, 257/04, 258/04, 355/04, відкритих стосовно одного боржника - ВАТ "Дніпропетровськгаз". 12. Виконавче провадження неодноразово зупинялося та на підставі заяви ПАТ "Укргазвидобування" від 01 липня 2015 року №2-6725-3, 08 серпня 2015 року відповідачем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №8130761.13.17 серпня 2016 року ПАТ "Дніпропетровськгаз" надав до відділу ДВС укладену мирову угоду про закінчення виконавчого провадження №8130761 від 02 серпня 2016 року між сторонами виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №446, виданого 06 березня 2003 року, приватним нотаріусом про стягнення з ВАТ "Дніпропетровськгаз" на користь ДК "Украгазвидобування" НАК "Нафтогаз України" боргу в сумі 8 087 055,18 грн для звернення державного виконавця до суду відповідно статті 372 Цивільного процесуального кодексу України для її визнання. Ця заява була передана державним виконавцем до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська відповідно до вимог чинного законодавства. 14.10 листопада 2016 року до відповідача надійшла ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в справі №201/13111/16-ц від 29 вересня 2016 року (набрала законної сили 05 жовтня 2016 року) про визнання мирової угоди на суму 7 495 384,92 грн, яку боржник з вересня 2016 року по березень 2021 року повинен сплачувати щомісячно у сумі 136 318,92 грн шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок стягувача. Сума боргу зменшена на суму, яка була сплачена боржником самостійно під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів після порушення ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2005 року провадження у справі про банкрутство. 15.10 листопада 2016 року державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №8130761 з примусового виконання виконавчого напису №446, виданого 06 березня 2003 року, приватним нотаріусом із зазначенням, що виконавчий збір з суми боргу, зазначеної в ухвалі про визнання мирової угоди, з боржника не стягнуто, у зв'язку із чим пунктом 2 постанови визначено винести постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. 16.10 листопада 2016 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 749 538,49 грн (10% від суми боргу 7 495 384,92 грн, установленої в мировій угоді), за якою 11 листопада 2016 року відкрито виконавче провадження №52881527, про що винесена відповідна ПОСТАНОВА: 17.11 листопада 2016 року державним виконавцем складено платіжну вимогу, яка направлена до банку для списання з рахунку боржника суми виконавчого збору. 18.17 листопада 2016 року на депозитний рахунок відділу надійшла сума виконавчого збору в розмірі 749 538,49 грн. ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 19. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. 20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 2 частини першої статті 39 Закону №1404 у зв'язку із визнанням судом мирової угоди між сторонами виконавчого провадження, державним виконавцем, відповідно до значених норм Закону №1404, правомірно винесена оскаржувана постанова про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 749 538,49 грн у виконавчому провадженні №8130761.21. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції, позовні вимоги задоволено. 21.1. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Чернової Людмили Володимирівни від 10 листопада 2016 року про стягнення з ПАТ "Дніпропетровськгаз" виконавчого збору в сумі 749 538 (сімсот сорок дев'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн 49 коп. 21.2. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" виконавчий збір у сумі 749 538,49 (сімсот сорок дев'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн 49 коп, стягнутий на підставі постанови головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Чернової Людмили Володимирівни від 10 листопада 2016 року. 21.3. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з протиправності постанови від 10 листопада 2016 року, оскільки примусового виконання рішення фактично не відбулося, сума з боржника на користь кредитора стягнута не була, між кредитором та боржником погоджено умови щодо погашення суми боргу за умов, установлених мировою угодою, а тому виконавчий збір у такому разі з боржника не стягується. І V. Касаційне оскарження 22. Відповідач, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, 09 березня 2017 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. 23. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що на момент укладання мирової угоди був чинним Закону №606-ХІV, при цьому навіть за імперативними правилами частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. 24. У запереченнях на касаційну скаргу представник позивача спростовує її доводи, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 25.06 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу №804/8290/16 (суддя-доповідач - Заїка М. М. ). 26.04 травня 2017 року справа №804/8290/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України. 27.07 лютого 2018 року справу №804/8290/16 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду (суддя-доповідач - Стрелець Т. Г. ). 28.27 травня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №494/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг. 29. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 30 травня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя - Шевцова Н. В., судді - Кашпур О. В., Радишевська О. Р. V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 30. Закон України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) 30.1. Стаття 1. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 30.2. Стаття 10. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. 31. Відповідно до приписів частин першої та другої статті 27 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. 32. Стаття 39. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання РІШЕННЯ: 33. Частина третя статті 40. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. І V. Позиція Верховного Суду 34. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. 35. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України). 36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). 37. Зі змісту правових норм, наведених у пунктах 30-33 цього рішення, убачається, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми. 38. Як убачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору було встановлення державним виконавцем факту визнання судом мирової угоди між ПАТ "Дніпропетровськгаз" та ПАТ "Укргазвидобування" про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису від 06 березня 2003 року №446 приватного нотаріуса Балаклійського районного нотаріального округу Іноземцевою Р. М. про стягнення з ПАТ "Дніпропетровськгаз" на користь ПАТ "Укргазвидобування" боргу на загальну суму 7 495 384,92 гривень. 39. Однак для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме: здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості. 40. Укладення мирової угоди не є заходом примусового виконання рішень, за допомогою якого державним виконавцем здійснюється стягнення або повернення заборгованості, а є способом добровільного врегулювання сторонами виконавчого провадження питань щодо умов фактичного виконання виконавчого документу. 41. Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій, ці обставини підтверджуються матеріалами справи, і в цьому випадку факт виконання рішення державним виконавцем і дії, спрямовані на фактичне стягнення заборгованості з ПАТ "Дніпропетровськгаз", не мали місця, оскільки сума з боржника на користь кредитора в примусовому порядку стягнута не була, з урахуванням того, що між кредитором і боржником були погоджені умови погашення боргу. 42. Відповідна правова позиція за ідентичних обставин справи наведена в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі №804/8289/16.43. Аналізуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні №8130761 в розмірі 7 495 384,92 гривень, оскільки вона була прийнята з порушенням приписів чинного законодавства та є необґрунтованою. 44. Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, на підставі платіжної вимоги №3907483/16 від 16 листопада 2016 року, прийнятою на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10 листопада 2016 року ВП №8130761, з рахунку позивача було списано грошові кошти у розмірі 749 538,49 грн. 45. Однак оскільки суд апеляційної інстанції установив, що оскаржувана постанова головного державного виконавця Чернової Л. В. від 10 листопада 2016 року про стягнення з ПАТ "Дніпропетровськгаз" виконавчого збору в сумі 749 538,49 гривень у виконавчому провадженні №8130761 була прийнята з порушенням приписів чинного законодавства та підлягає скасуванню, то суд також дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з Державного бюджету України на користь ПАТ "Дніпропетровськгаз" виконавчого збору в сумі 749 538,49 гривень. 46. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 47. Частиною першою статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 48. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. VІІ. Судові витрати 49. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області залишити без задоволення. 2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року в справі №804/8290/16 залишити без змін. 3. Судові витрати розподілу не підлягають. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Cуддя-доповідач: Н. В. Шевцова судді: О. В. Кашпур О. Р. Радишевська
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 листопада 2019 року Київ справа №826/9115/16 адміністративне провадження №К/9901/10856/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шевцової Н. В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року (головуючий суддя - Іщук І. О., судді - Вовк П. В., Кобилянський К. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року (головуючий суддя - Кузьменко В. В., судді - Василенко Я. М., Степанюк А. Г. ) у справі за позовом Першого віце-прем'єр-міністра - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У червні 2016 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Міністерство економічного розвитку і торгівлі України з адміністративним позовом до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича (далі також - державний виконавець, відповідач), в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо звернення з поданням (повідомленням) від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14 про кримінальне правопорушення до Печерського РУ головного управління Національної поліції в м. Києві. В обґрунтування позовних вимог Міністерство економічного розвитку і торгівлі України зазначило про безпідставність вчинення відповідачем оскаржуваних дій з огляду на ускладнення, які виникли в процесі виконання позивачем, як боржником, відповідного рішення суду, і про які позивачем було повідомлено відповідачу та запропоновано звернутись до суду, який видав виконавчий лист, із заявою щодо зміни способу виконання такого рішення суду, що б дозволило його виконати в повному обсязі. Ухвалою суду від 27 липня 2016 року було замінено неналежних позивача та відповідача у справі на належних - Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2 та Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідно. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року адміністративний позов Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій задоволено. Визнано протиправними дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича щодо звернення з поданням (повідомленням) від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14 про кримінальне правопорушення до Печерського РУ головного управління Національної поліції в м. Києві. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що державний виконавець наділяється правом звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання ним рішення суду лише у випадку відсутності поважних причин такого невиконання. Так, у зв'язку з прийняттям нової редакції Статуту Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" відбулись зміни у назві посади, на якій ОСОБА_1 поновлено Апеляційним судом Рівненської області, а саме посаду "генеральний директор" змінено на посаду "директор". Таким чином, колегія суддів погодилась з позицією позивача про наявність на момент вчинення відповідачем оскаржуваних дій об'єктивних обставин, які унеможливлюють виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року у спосіб та в порядку, визначеному в такому рішенні суду. Враховуючи наведені обставини наявності об'єктивних причин, які унеможливлюють виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року у спосіб та в порядку, визначеному в такому рішенні суду, суд вважає поважними причини невиконання вказаного судового рішення позивачем, з огляду на що, беручи до уваги наведені правові положення Закону України "Про виконавче провадження", оскаржувані дії відповідача щодо звернення з поданням (повідомленням) від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14 про кримінальне правопорушення до Печерського РУ головного управління Національної поліції в м. Києві визнано судом протиправними, оскільки вони були вчинені без законодавчо передбачених підстав. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1, який є стягувачем у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого Апеляційним судом Рівненської області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права та закрити провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2016 у справі за адміністративним позовом Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій залишено без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2016 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення, погодився з висновками суду першої інстанції. Крім того, щодо доводів апелянта про те, що оскарження дій та рішень державної виконавчої служби сторонами виконавчого провадження здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, колегія суддів зазначила, що наказ про призначення, звільнення керівника відповідного державного підприємства, а також накази про поновлення відповідного керівника державного підприємства на посаді, підписуються керівником уповноваженого органу управління, в даному випадку - Міністром економічного розвитку і торгівлі України, який є самостійним учасником процесу та не є стороною виконавчого провадження №50416655. Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вирішила, що апеляційна скарга з вимогами про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що Верховним Судом України неодноразово висловлювалась правова позиція, відповідно до якої скарга на рішення, дій або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (постанови від 11.11.2015 у справі №6-2187цс15, від 16.03.2016 у справі №6-30цс16). Однак вказана правова позиція, на думку скаржника, була повністю проігнорована судами попередніх інстанцій. Скаржник вважає, що з огляду на те, що виконавче провадження ВП №50416655 було відкрито за виконавчим документом, виданим в порядку цивільного судочинства, розгляд вказаної справи повинен був здійснюватися за правилами ЦПК України. Також посилається на хибність висновків судів про наявність поважних причин невиконання судового рішення про поновлення його на посаді, оскільки таке поновлення повинно було бути здійснено з 14.07.2015, тобто з часу, коли посада "генеральний директор" була передбачена штатним розкладом Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації". Крім того, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що позивач не є представником Міністерства економічного розвитку і торгівлі, а є самостійним суб'єктом оскарження дій державного виконавця. Як вважає скаржник, Міністр відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" представляє міністерство у публічно-правових відносинах, підписує накази міністерства, тобто є представником боржника у виконавчому провадженні ВП №50416655. Зауважує, що позовну заяву подано саме від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яке і є стороною виконавчого провадження. Також посилається на порушення судами попередніх інстанцій принципу справедливості, адже судами в оскаржуваних рішеннях без наявних на те підстав зазначено про неможливість виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15.02.2016 щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини та нормам українського законодавства. Позивачем до Суду надано заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Позивач зазначає, що судом першої та апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про те, що фактично прийняття рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді належить до компетенції Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Зазначає, що оскільки позивачем у цій справі є Перший віце-прем'єр-міністр України - Міністр економічного розвитку і торгівлі України Кубів С. І., який не є стороною виконавчого провадження, розгляд цієї справи повинен здійснюватись за правилами адміністративного судочинства. Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Рішенням Рівненського міського суду від 23 грудня 2015 року у справі №569/12305/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Державне підприємство "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", про поновлення на роботі в задоволені позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а зазначене рішення Рівненського міського суду скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено шляхом визнання незаконним та скасування наказу з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14 липня 2015 року №80-п "Про звільнення ОСОБА_1", поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 14 липня 2015 року. На виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року Рівненський міський суд 25 лютого 2016 року видав виконавчий лист, який було прийнято до виконання відповідачем, на підставі чого відкрито виконавче провадження ВП №50416655, про що винесено відповідну постанову від 09 березня 2016 року. Відповідач звернувся до Печерського РУ Головного управління Національної поліції в м. Києві з поданням (повідомленням) про кримінальне правопорушення від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14, в якому просив порушити кримінальне провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року у справі №569/12305/15-ц, відповідальність за що передбачено статтею 382 Кримінального кодексу України, внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України - далі КАС України). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано статтею 181 КАС України. Частиною першою цієї статті КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Частиною першою статті 7 Закону №606-XIV передбачено, що учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Відповідно до частини першої статті 8 Закону №606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Частиною четвертою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.341 КАС України). Суд зазначає, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні. Відповідно до частини першої статті 8 Закону №606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому інші особи, які не визначені у статті 82 Закону №606-XIV та 181 КАС, також можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, однак у загальному порядку, встановленому КАС України. З аналізу вказаних законодавчих норм слідує, що за загальним правилом сторони виконавчого провадження, їхні представники та прокурор можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з цим інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду. Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №808/8368/15. З матеріалів справи вбачається, що предметом виконавчого провадження ВП №50416655 є примусове виконання виконавчого листа, виданого 25.02.2016 Апеляційним судом Рівненської області у справі №569/12305/15-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 14 липня 2015 року. Як встановлено судами попередніх інстанцій, боржником у вказаному виконавчому провадженні є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Позовну заяву щодо оскарження дій державного виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження ВП №50416655, до Окружного адміністративного суду міста Києва подано саме Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, тобто боржником у виконавчому провадженні ВП №50416655. Приймаючи вказаний позов до розгляду та замінюючи первинного позивача у справі на Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2, суд першої інстанції зазначив, що фактичне прийняття рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" належить до компетенції саме Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі вказав на те, що Міністр економічного розвитку і торгівлі України у спірних правовідносинах є самостійним учасником процесу та не є стороною виконавчого провадження №50416655. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Міністр, зокрема, очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю, представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами, підписує накази міністерства. З огляду на наведені приписи діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Міністр економічного розвитку і торгівлі України є самостійним учасником процесу та не є стороною виконавчого провадження №50416655, оскільки Міністр є керівником Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, до повноважень якого як керівника органу належить виконання судового рішення, що є предметом виконавчого провадження. Суд зазначає, що обставини звернення до суду представника органу, який є стороною виконавчого провадження, з метою оскарження дій, рішень або бездіяльності державного виконавця не наділяє таку особу статусом іншого учасника виконавчого провадження, та не змінює статусу цього органу у вказаному виконавчому провадженні. Таким чином, адміністративним судом помилково прийнято до свого провадження справу, яку належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Пунктом 3 частини шостої статті 346 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Оскільки Великою Палатою Верховного Суду вже сформовано висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах підстави для передачі справи на її розгляд відсутні. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України ") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Пунктом 5 частини першої статті.349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Оскільки суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній. Також колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що вирішення вказаного спору належить до цивільної юрисдикції. Керуючись статтями 238, 239, 341, 343, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко Н. В. Шевцова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 лютого 2018 року Київ справа №807/395/15 адміністративне провадження №К/9901/10050/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Натсі" на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду у складі судді Гебеша С. А. від 20 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Макарика В. Я., Большакової О. О., Глашка І. В. від 01 вересня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Натсі" до Закарпатської митниці ДФС України про визнання дій неправомірними, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Натсі" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Чопської митниці Міндоходів (далі - відповідач; правонаступник Закарпатська митниця ДФС України), в якому просило: 1) визнати неправомірними дії працівників відповідача по проведенню 09 жовтня 2014 року огляду/переогляду транспортного засобу (д. н. НОМЕР_1/НОМЕР_2) на підставі пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України від 23 травня 2012 року №467 "Про затвердження вичерпного переліку підстав, за наявності яких може проводитись огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення митними органами України"; 2) визнати неправомірними дії працівників відповідача по затриманню 09 жовтня 2014 року в 19:56 год. транспортного засобу (д. н. НОМЕР_1/НОМЕР_2) та вантажу згідно митної декларації №305080004/2014/006199 від 07 жовтня 2014 року, з метою проведення перевірочних заходів на виявлення та припинення фактів ухилення від сплати внутрішніх податків, зокрема: заниження податку на прибуток; неповернення валютної виручки (неповернення валютних коштів, сплачених закордонним контрагентом за поставлений товар) ; можливе ухилення від сплати ПДФО (як податковий агент). Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало про відсутність у відповідача законних підстав для проведення огляду (переогляду) транспортного засобу з вантажем, який прибув до митного посту "Дякове" для митного оформлення та вивезення за межі території України згідно митної декларації №305080004/2014/006199 від 07 жовтня 2014 року, з підстав нетиповості транспортного засобу для відповідного виду товару, оскільки такий транспортний засіб не був нетиповим; посилалося також на незаконність затримання транспортного засобу з метою проведення заходів, спрямованих на виявлення та припинення фактів ухилення від сплати внутрішніх податків, адже такі заходи не можуть вважатись митним контролем та зумовлювати затримання транспортного засобу з вантажем. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року, закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали; далі - КАС України) у зв'язку із наявністю рішення суду з того самого спору і між тими самими сторонами, які набрали законної сили. Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки спори, за наслідками вирішення яких ухвалені постанови в інших справах, не є тотожними із даним спором, адже відрізняються як за предметами, так і за підставами позовних вимог, що виключає умови для закриття провадження у даній справі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П. Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами при постановленні оскаржуваних ухвал норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) юрисдикція судів поширюється, на всі правовідносини, що виникають у державі. Як встановлено частиною 1 статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. За змістом пункту 4 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами. Таким чином, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 157 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають) ; остаточне вирішення тотожного спору постановою чи ухвалою, яка перешкоджає повторному зверненню до суду; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Так, як вже вказувалось в цій постанові, предметом спору у даній справі є визнання неправомірними дій працівників відповідача по проведенню 09 жовтня 2014 року огляду/переогляду транспортного засобу (д. н. НОМЕР_1/НОМЕР_2), а також по затриманню цього транспортного засобу та вантажу 09 жовтня 2014 року, які переміщувались через митний кордон України на підставі митної декларації №305080004/2014/006199 від 07 жовтня 2014 року, з метою проведення перевірочних заходів на виявлення та припинення фактів ухилення від сплати внутрішніх податків. Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Натсі" також зверталось до суду з позовом до Чопської митниці Міндоходів, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати неправомірними дії працівників Чопської митниці Міндоходів по проведенню 09 жовтня 2014 року огляду/переогляду транспортного засобу (д. н. НОМЕР_1/НОМЕР_2); визнати неправомірними дії працівників Чопської митниці Міндоходів по затриманню транспортного засобу та вантажу згідно митної декларації №305080004/2014/006199 від 07 жовтня 2014 року з метою проведення перевірочних заходів на виявлення та припинення фактів ухилення від сплати внутрішніх податків, зокрема: заниження податку на прибуток, неповернення валютної виручки (неповернення валютних коштів, сплачених закордонним контрагентом за поставлений товар), можливе ухилення від сплати ПДФО (як податковий агент). Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2015 року у справі №807/3168/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено, тобто рішення суду набрало законної сили в силу частини 3 статті 254 КАС України. Приймаючи такі рішення у справі №807/3168/14, суди дійшли висновку, що працівники Чопської митниці Міндоходів при проведенні 09 жовтня 2014 року огляду/переогляду та затриманні транспортного засобу з вантажем згідно з митною декларацією №305080004/2014/006199 від 07 жовтня 2014 року діяли в межах чинного законодавства та не порушили строки проведення митного оформлення відповідно до приписів статті 255 Митного кодексу України, надаючи, при цьому, правову оцінку, зокрема, законності затримання транспортного засобу з вантажем 09 жовтня 2014 року, які переміщувалися через митний кордон України на підставі митної декларації №305080004/2014/006199 від 07 жовтня 2014 року, та проведення його огляду/переогляду у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України від 23 травня 2012 року №467 "Про затвердження вичерпного переліку підстав, за наявності яких може проводитись огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення митними органами України" (з підстав нетиповості транспортного засобу), а також з метою проведення заходів, спрямованих на виявлення та припинення фактів ухилення від сплати внутрішніх податків на виконання листа ДФС України від 04 вересня 2014 року №3628/7/99-99-24-04-01-17. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів у даній справі про наявність судового рішення, яке набрало законної сили та яким остаточно вирішений тотожноий спір, що є підставою для закриття провадження у справі згідно пункту 4 частини 1 статті 157 КАС України. Доводи ж касаційної скарги про відмінність у даному спорі предмета і підстав позову не знайшли свого підтвердження в ході касаційного провадження у справі, а певні розбіжності у їх формулюванні, в даному випадку, не змінюють змісту спірних правовідносин та не свідчать про нетотожність відповідних елементів спору, що виключає підстави для надання їм повторної правової оцінки судом. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Натсі" залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. С. Пасічник судді: І. А. Васильєва В. П. Юрченко
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 листопада 2018 року Київ справа №808/2911/17 адміністративне провадження №К/9901/53518/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2017 (головуючий суддя - Прасов О. О.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2018 (головуючий суддя - Бишевська Н. А., судді - Добродняк І. Ю., Семененко Я. В. ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" до Головного управління ДФС у Запорізькій області, про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізької області (далі - ГУ ДФС у Запорізької області), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: - встановити відсутність повноважень ГУ ДФС у Запорізької області у процесі бюджетного відшкодування податку на додану вартість на проведення документальних позапланових виїзних перевірок Товариства з підстав, не передбачених п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та внесення будь-яких даних про такі перевірки до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ; - визнати протиправними дії ГУ ДФС у Запорізької області щодо внесення в Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ по податковій декларації №9136812102 інформації про проведення документальної перевірки та похідної від неї інформації: про податкове повідомлення-рішення й оскарження суми бюджетного відшкодування; - зобов'язати ГУ ДФС у Запорізької області виключити з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ по податковій декларації №9136812102 інформацію про проведення документальної перевірки та похідну від неї інформацію: про податкове повідомлення-рішення й оскарження суми бюджетного відшкодування; - зобов'язати ГУ ДФС у Запорізької області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ по податковій декларації №9136812102 інформацію про узгодження суми бюджетного відшкодування у розмірі 4 854 270,00 гривень. Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача, що полягають у недотриманні процедури бюджетного відшкодування коштів. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2018, у позові відмовлено. Рішення судів мотивовані необґрунтованістю заявлених позовних вимог. Не погоджуючись із рішеннями судів, Товариство звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України). Верховний Суд, переглянувши постанови судів першої й апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 14.07.2017 Товариство подало засобами телекомунікаційного зв'язку до Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області (далі - ОДПІ) податкову декларацію з ПДВ за червень 2017 року (звітну) та Заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми платника податку, що реорганізується, в обрахунку реєстраційної суми правонаступника (Д4) за червень 2017 року. У вказаній податкової звітності задекларовано: - від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19 декларації з ПДВ) - 4 863 494,00 гривень; - суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку "Сума від'ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19-рядок 19.1), яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку" (р.20.2.1) - 4854270,00 гривень; - фактично сплачену суму у попередніх та звітному (податкових) періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України (значення рядка "Усього" графи 7 таблиці 2) - 4 854 270,00 гривень (рядок 2 таблиці 1 Додатку 3 до декларації з ПДВ за червень 2017 року) ; - суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню (зазначається сума рядка 1, яка не більша значення рядка 2) (значення цього рядка переноситься до рядка 20.2 декларації за поточний звітний (податковий) період) складає - 4 854 270,00 гривень (рядок 3 таблиці 1 Додатку 3 до Податкової декларації з ПДВ за червень 2017 року). При цьому у таблиці 2 Додатку 3 до декларації з ПДВ за червень 2017 року Товариством розшифровано від'ємне значення з ПДВ, фактично сплачене у попередніх та звітному (податкових) періодах постачальникам товарів/послуг у розмірі 4 854 270,00 гривень (значення рядка "Усього" графи 7 таблиці 2) і значення даної графи враховано ТОВ при розрахунку суми бюджетного відшкодування за червень 2017 року (рядки 2 та 3 таблиці 1 Додатку 3 до декларації з ПДВ за червень 2017 року, що кореспондує рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за червень 2017 року). ОДПІ проведено камеральну перевірку даних, задекларованих Товариством у податковій звітності з ПДВ за червень 2017 року №9136812102 від 14.07.2017, за результатами якої складно довідку №96/1/08-29-12-01/40921939 від 15.08.2017 у формі висновку, де зазначено про встановлення наявності достатніх підстав, що свідчать про необхідність проведення документальної позапланової виїзної перевірки: встановлено вірогідність формування податкового кредиту за рахунок передплат при відсутності поставки товару, чим можливо порушено пп. пп."б", "в" п.200.4 ст.200 ПК України. Заступником начальника ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст.78 ПК України, прийнято наказ №2149 від 18.08.2017 про призначення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питання достовірності нарахування від'ємного значення з ПДВ за червень 2017 року, копію якого Товариство отримало 30.08.2017. На підставі наказу проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання достовірності нарахування від'ємного значення з ПДВ за червень 2017 року, за результатами якої складено акт №515/08-01-12-02/409219391 від 15.09.2017. В акті перевірки встановлено порушення Товариством пп. пп. "б", "в" п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого: у Товариства відсутнє право на врахування суми від'ємного значення 4 655 081,00 гривень (4 654 973,00 + 108,00) при наданні бюджетного відшкодування ПДВ й отримання даної суми бюджетного відшкодування за червень 2017 року; Товариством занижено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) (р.21) на суму 4 655 081,00 гривень. На підставі вказаного акта ГУ ДФС у Запорізькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №0011021202 від 04.10.2017, яким встановлено відсутність права на отримання Товариством суми бюджетного відшкодування за червень 2017 року та врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування ПДВ на суму 4 655 081,00 гривень. Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем у судовому порядку (справа №808/3301/17). При цьому матеріалами справи підтверджується і не заперечувалось відповідачем внесення органами ДФС в Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Реєстр) по декларації №9136812102 інформації стосовно вищевказаного акта документальної перевірки від 15.09.2017 та похідної від неї інформації. Позивач, вважаючи, що у відповідача відсутні повноваження для проведення документальних позапланових виїзних перевірок Товариства у процесі бюджетного відшкодування ПДВ з підстав, не передбачених п. 200.11 ст. 200 ПК України, і у зв'язку з цим внесення інформації про перевірку до Реєстру по декларації №9136812102, звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування вищевказаного наказу №2129 від 27.09.2017. Таким чином, предметом спору є питання наявності чи відсутності у ГУ ДФС у Запорізькій області повноважень в процесі бюджетного відшкодування ПДВ на проведення документальних позапланових виїзних перевірок Товариства з підстав, не передбачених п. 200.11 ст. 200 ПК України, та внесення у зв'язку з цим будь-яких даних про такі перевірки до Реєстру. За позицією позивача, перевірки від'ємного значення й перевірки бюджетного відшкодування є різними за своєю суттю та наслідками, і за результатами першої з них не може бути відмовлено у наданні бюджетного відшкодування, а тому призначена відповідачем, на підставі наказу №2149, документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питання достовірності нарахування від'ємного значення з ПДВ за червень 2017 року є такою, що знаходиться поза межами процесу бюджетного відшкодування, й інформація про неї не повинна вноситися до Реєстру. Колегія суддів, як і суди попередніх інстанцій, не погоджується з такою позицією позивача з огляду на наступне. Згідно з абз.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. З акту документальної позапланової виїзної перевірки від 15.09.2017 вбачається, що перевірку проведено на підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст.78 ПК України, згідно з яким документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Тобто, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України визначає, що підставою для проведення документальної позапланової перевірки є подання платником декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу. Стаття 200 ПК України визначає порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. Так, згідно з п. 200.1, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Разом з тим, відповідно до п. 200.4 вказаної статті, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 200.7 ст.200 ПК України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У відповідності до абз.1 цього підпункту, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Тобто, сума від'ємного значення ПДВ набуває статусу заявленої до бюджетного відшкодування суми у разі подання платником податків контролюючому органу заяви про таке бюджетне відшкодування. При цьому, за визначенням пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника. Отже, сума бюджетного відшкодування ПДВ, яку платник податків бажає відшкодувати з бюджету за відповідною заявою, формується на підставі суми від'ємного значення ПДВ, правомірність визначення якої таким платником податку підтверджується контролюючим органом шляхом проведення перевірки. Згідно з п. 200.10 ст. 200 ПК України, у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання). Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу. В свою чергу, у п. 200.11 ст. 200 ПК України встановлено, що контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями: - за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками; - з придбання товарів/послуг за період до 1 січня 2017 року у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу. Рішення про проведення документальної перевірки має бути прийнято не пізніше закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки. Аналіз наведених норм ПК України свідчить про те, що контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення документальної позапланової перевірки платника податку в разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ (пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України) і якщо розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за визначеними у п. 200.11 ст. 200 ПК України операціями. У такому разі перевірка від'ємного значення ПДВ (а не перевірка безпосередньо бюджетного відшкодування) не буде різною за своєю суттю, як про це стверджує позивач, за умови якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за визначеними у п. 200.11 ст. 200 ПК України операціями. Позивачем не заперечувалось, що заявлена ним до повернення сума бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 4 854 270,00 гривень по декларації з ПДВ №9136812102, сформована за рахунок від'ємного значення ПДВ по операціях, зазначених у п. 200.11 ст. 200 ПК України. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та також не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення відсутності повноважень ГУ ДФС у Запорізькій області у процесі бюджетного відшкодування ПДВ на проведення документальних позапланових виїзних перевірок Товариства з підстав, не передбачених п. 200.11 ст. 200 ПК України. Щодо повноважень відповідача на внесення будь-яких даних про такі перевірки до Реєстру, то за приписами пп. 200.7.1 п. 200.7 ст. 200 ПК України формування Реєстру здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Враховуючи визначений вказаною нормою ПК України перелік даних, які вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, колегія суддів вважає, що в органів ДФС наявні повноваження щодо внесення в такий Реєстр інформації про проведення документальної перевірки, а також інформації про податкове повідомлення-рішення, оскарження суми бюджетного відшкодування. Таким чином, судами вірно зазначено, що не підлягає задоволенню позовна вимога позивача про встановлення відсутності повноважень відповідача в частині внесення будь-яких даних про документальні перевірки до Реєстру, а також похідна від неї позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо внесення в Реєстр по податковій декларації №9136812102 інформації про проведення документальної перевірки й інформації про податкове повідомлення-рішення, оскарження суми бюджетного відшкодування. Відповідно, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги: про зобов'язання відповідача виключити з Реєстру по декларації №9136812102 інформацію про проведення документальної перевірки та інформацію про податкове повідомлення-рішення й оскарження суми бюджетного відшкодування, а також про зобов'язання відповідача внести до Реєстру по декларації №9136812102 інформацію про узгодження суми бюджетного відшкодування у розмірі 4 854 270,00 гривень. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність визначених пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України підстав для призначення відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача, оформленого наказом №2129 від 27.09.2017. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. З урахуванням того, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд, відповідно до вимог ст. 350 КАС України, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР ЕКСПОРТ БКВ" залишити без задоволення, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: Київ 11 вересня 2018 року справа №826/14478/17 адміністративне провадження №К/9901/56090/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників позивача - Гаврилюка А. В., Залуніна К. В. за дов. від 20.11.2017 №545-УМ-17, відповідача - Морозова П. В. за дов. від14.12.2017 №5817/9/10-36-10-08, Федотової К. О. за дов. від 25.06.2018 №5963/9/10-36-05, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (судді Мельничук В. П., Земляна Г. В, Лічевецький І. О.) у справі №826/14478/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування наказу про проведення перевірки, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі №826/14478/17 - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 грудня 2017 року - залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 жовтня 2018 року Київ справа №316/877/16-а (2-а/316/67/16) адміністративне провадження №К/9901/12571/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року (судді: Щербак А. А. (головуючий), Дурасова Ю. В., Баранник Н. П. ) у справі №316/877/16-а за позовом ОСОБА_2 до заступника начальника Житомирської митниці ДФС - начальника управління боротьби з митними правопорушеннями Афанасьєва В. К. про скасування постанови про порушення митних правил, - УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, до заступника начальника Житомирської митниці ДФС - начальника управління боротьби з митними правопорушеннями Афанасьєва В. К., про скасування постанови №0086/101110300/2016 від 31.05.2016, прийняту заступником начальника Житомирської митниці ДФС - начальника управління боротьби з митними правопорушеннями Афанасьєвим В. К. про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною третьою ст. 470 Митного кодексу України та накладення на останнього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вказаною статтею є незаконним та необґрунтованим, оскільки правопорушення, передбачене ст.470 Митного кодексу України, не відноситься до триваючих правопорушень, а відтак вважається закінченим з настанням конкретної календарної дати, тобто вчиненим на одинадцятий день після настання строку доставки, передбаченого ст.95 Митного кодексу України. Правопорушення було вчинено і закінчено 23.08.2015, а отже і строк накладення адміністративного стягнення за дане порушення митних правил могло бути накладено не пізніше 6 місяців з дня його вчинення, тобто не пізніше 03.09.2015. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 червня 2016 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову №0086/101110300/2016 від 31.05.2016, прийняту заступником начальника Житомирської митниці ДФС - начальником управління боротьби з митними правопорушеннями Афанасьєвим В. К. про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною третьою ст. 470 Митного кодексу України та накладення на останнього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. 4. Суд першої інстанції виходив з того, що строк накладення адміністративного стягнення на позивача за порушення митних правил, передбачене частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, на момент прийняття спірної постанови закінчився, тому що вказане правопорушення не може бути триваючим, оскільки вважається закінченим із настанням конкретної календарної дати, за таких обставин вказана постанова є протиправною і підлягає скасуванню, а провадження в справі про порушення митних правил закриттю у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. 5. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено. 6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що правопорушення, передбачене частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, не може розглядатись як триваюче і тому висновок суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки невивезення транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 8. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.08.2015 позивач ввіз на територію України транспортний засіб - автомобіль марки "Mercedes-Benz ML320" через зону діяльності Рівненської митниці ДФС у митному режимі транзит. 16.03.2016 головним державним інспектором ВМО "Виступовичі" митного поста "Північний" Житомирської митниці ДФС Кравчук С. М. складено протокол про адміністративне правопорушення №0086/101110300/2016. На підставі вказаного протоколу 31.05.2016 заступником начальника Житомирської митниці ДФС - начальником управління боротьби з митними правопорушеннями Афанасьєвим В. К. прийнято постанову про порушення митних правил №0086/101110300/2016 від 31.05.2016, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України та накладення на останнього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 10. В доводах касаційної скарги позивач зазначає, що до переліку триваючих правопорушень, визначених частиною першої статті 467 Митного кодексу України не включено порушення митних правил передбачене статтею 470 Митного кодексу України, тому зазначене правопорушення не може бути триваючим, оскільки вважається закінченим із настанням конкретної календарної дати. 11. Відповідач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу позивача. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 12. Митний кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). 12.1. Стаття 90 Транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 12.2. Пункт 1 частина перша стаття 95 Встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). 12.3. Частина перша стаття 381 Громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом. 12.4. Частина перша стаття 458 Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. 12.5. Частина перша стаття 467 Якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. 12.6. Частина третя стаття 470 Перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 12.7. Частина перша стаття 522 Справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468-470, 474, 475, 477-481, 485 цього Кодексу, розглядаються органами доходів і зборів. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 13. За змістом частини першої ст. 467 Митного кодексу України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до ст. 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що перелік триваючих правопорушень, визначений у ст. 467 Митного кодексу України, не є вичерпним. 14. Верховний Суд відзначає, що триваючими визначаються правопорушення, які почались з певної протиправної дії або бездіяльності та здійснюються в подальшому безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином. 15. Використання транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території, протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку, а відтак, виявивши вказане порушення 16 березня 2016 року та приймаючи 31 травня 2016 року постанову, адміністративне стягнення за порушення митних правил застосоване відповідачем в межах строку, передбаченого ст. 467 Митного кодексу України, а саме не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. 16. Діяння (бездіяльність) позивача щодо невивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі території України, характеризуються тривалим невиконанням встановленого Митним Кодексом України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення закону, тому відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 17. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 18. Згідно зі статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 19. Відповідно до п. 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 20. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). 21. Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі №316/877/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 16 жовтня 2018 року справа №826/11180/16 адміністративне провадження №К/9901/35980/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (суддя Бабенко К. А..) у справі №826/11180/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлпетролеум" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, УСТАНОВИВ: У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газойлпетролеум" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування наказу №4093 від 06 липня 2016 року "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Газойлпетролеум" за період липень 2015 року з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Кепітал Агроінтернешнл". Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Вказана постанова оскаржена податковим органом в апеляційному порядку. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року відмовлено податковому органу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі статей 108, 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час подання апеляційної скарги) у зв'язку з не наданням документу про сплату судового збору, та надано семиденний строк з дати отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали суду апеляційної інстанції від 24 травня 2017 року відповідачем отримано 30 травня 2017 року. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, апеляційну скаргу повернуто відповідачу на підставі пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (не усунення недоліків). 13 липня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції від 13 червня 2017 року, провадження за якою відкрито ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2017 року, після усунення недоліків касаційної скарги на виконання ухвали цього суду від 20 липня 2017 року. Ухвалою цього суду відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до закінчення касаційного провадження. У поданій касаційній скарзі скаржник у справі, із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду. Касаційна скарга обґрунтована відсутністю можливості здійснити сплату судового збору з огляду на обмежене фінансування. Відзив на касаційну скаргу від позивача у справі не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Згідно з частиною шостою статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору (в редакції чинній на час подання апеляційної скарги). Частиною третьою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, відповідно до яких апеляційна скарга залишається без руху. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом не усунуто недоліки апеляційної скарги (не сплачено судовий збір) у визначений судом строк, що обумовлює застосування положень статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, які є імперативними за своїм змістом та обов'язковими для суду. Суд не приймає доводи відповідача щодо обмеженого фінансування, що вплинуло на обов'язок сплати судового збору заявником апеляційної скарги, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року №484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. Обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі №826/11180/16 залишити без змін. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980) судовий збір за подання касаційної скарги, відстрочений ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2017 року, в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень, на рахунок для зарахування сплати судового збору: отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102. рахунок отримувача: 31219207026007, код ЄДРПОУ: 38004897. Код банку отримувача: 899998, Банк отримувача:Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходу бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд)". Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню судді Р. Ф. Ханова І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 вересня 2018 року м. Київ справа №815/322/16 касаційне провадження №К/9901/7539/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 (суддя Танцюра К. О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 (головуючий суддя - Єщенко О. В., судді: Димерлій О. О., Домусчі С. Д. ) у справі №815/322/16 за позовом Приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Одеський консервний завод" до Одеської митниці ДФС про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Виробниче об'єднання "Одеський консервний завод" звернулось до суду з позовом до Одеської митниці ДФС, в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання у визначений законом строк органу державної казначейської служби висновку про повернення надмірно сплачених сум митних платежів у розмірі 241508,23 грн., а також зобов'язати Одеську митницю ДФС прийняти висновок про повернення надмірно сплачених Публічним акціонерним товариством "Виробниче об'єднання "Одеський консервний завод" до бюджету митних платежів у сумі 241508,23 грн. та направити (передати) його для виконання до відповідного органу Державної казначейської служби України. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 28.03.2016 адміністративний позов задовольнив. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.07.2016 залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 без змін. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Одеська митниця ДФС оскаржила їх у касаційному порядку. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2016, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Одеська митниця ДФС посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 43.1 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 1 частини третьої статті 345, частини чотирнадцятої статті 354 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 11, 69, 86, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій). Зокрема, зазначає про наявність у позивача станом на 26.10.2015 податкового боргу з пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 7440,30 грн. Крім того, наголошує, що процедура контролю за правильністю визначення митної вартості товарів у спірній ситуації залишилась незавершеною. Завершення такої процедури мало бути здійснено з урахуванням рішення суду, а висновок про наявність надмірної сплати до бюджету податків та про їх розмір зроблено за результатами та у залежності від висновків про митну вартість товарів. Такий висновок міг бути зроблений шляхом проведення процедур та застосування форм контролю, передбачених Митним кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема, за наслідками невиїзної документальної перевірки. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем сплачено при митному оформленні згідно з митними деклараціями від 19.02.2014 №500060006/2014/000447 та від 19.02.2014 №500060006/2014/000448 як гарантію у формі грошової застави 241508,23 грн. відповідно до митної вартості товарів, визначеної згідно з рішеннями про її коригування від 14.02.2014 №500060006/2014/000008/2 та від 14.02.2014 №500060006/2014/000009/2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2014 у справі №815/1551/14, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014, вказані рішення про коригування митної вартості товарів визнано протиправними та скасовано. Оскільки оплата митних платежів здійснена Приватним акціонерним товариством "Виробниче об'єднання "Одеський консервний завод" з урахуванням рішень від 14.02.2014 №500060006/2014/000008/2 та від 14.02.2014 №500060006/2014/000009/2, скасованих у судовому порядку, позивач неодноразово звертався до Одеської митниці ДФС із заявами від 29.09.2015 №1083, від 17.11.2015 №1283, від 21.12.2015 №1433 про повернення з бюджету на банківський рахунок підприємства надмірно сплачених коштів у розмірі 241508,23 грн. До заяв Приватним акціонерним товариством "Виробниче об'єднання "Одеський консервний завод" додано: судові рішення у справі №815/1551/14; платіжне доручення від 18.02.2014 №868 з відміткою банку про проведення платежу за грошовою заставою для випуску імпортованого товару у вільний обіг; митні декларації від 19.02.2014 №500060006/2014/000447 та від 19.02.2014 №500060006/2014/000448; платіжне доручення від 17.09.2015 №5428 з відміткою банку про проведення платежу в підтвердження відсутності заборгованості з пені в розмірі 7440,30 грн. на момент звернення із заявами. Утім, митний орган залишив вказані заяви без задоволення, про що повідомив позивача листами від 27.10.2015 №3263/10/15-70-25-01, від 04.12.2015 №3824/10/15-70-25-01, від 31.12.2015 №4195/10/15-70-25-01. Відповідно до частини першої статті 24 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси. Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з помилковою та/або надмірною сплатою митних платежів. Визначення того, що належить розуміти як помилково та/або надміру сплачені митні платежі, у Митному кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутнє, але міститься в податковому законодавстві. Так, згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), правила якого застосовуються до відносин, пов'язаних зі справлянням митних платежів, як надміру сплачені грошові зобов'язання розуміють суму коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Митне та податкове законодавство не містить переліку причин, через які може статись помилкова та/або надмірна сплата сум платежів. Оскільки визначення розміру (суми) митних платежів здійснюється шляхом дій над кількісними числовими показникам (одиницями) виміру, не виключено, що операції з ними з якихось причин можуть призвести до неправильного (хибного) розрахунку чи обчислення сум платежів. Важливо, що в основі таких дій не було умисних протиправних дій суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із визначенням і справлянням митних платежів. Порядок, умови та процедура повернення помилково та/або надміру сплачених платежів законодавчо врегульовані. Зокрема, згідно із частинами першою - четвертою статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку. Відповідно до пунктів 43.1 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. За правилами пунктів 1, 2 розділу І Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Порядок на виконання вимог статті 43 Податкового кодексу України визначає процедуру повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів. Згідно з абзацами першим, другим, дванадцятим пункту 1, пунктами 2, 3, 4 розділу ІІІ зазначеного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. У заяві зазначаються причини повернення коштів, реквізити банку, найменування та код за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України платника податків-юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) та напрям перерахування коштів. Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ митних платежів митного органу перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147, керівництвом відділу митних платежів митного органу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України. За правилами пункту 7 розділу ІІІ Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), висновок про повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів повинен бути прийнятий митним органом не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня подання платниками податків заяви. Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, заявлення, з'ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості, митного контролю і митного оформлення, декларант може піддати ці дії чи рішення судовому контролю. Якщо суд визнає рішення або дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов'яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 25.11.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, судами встановлено, що відповідачем за результатами отриманих заяв Приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Одеський консервний завод" не вжито заходів та не вчинено дій, визначених наведеними нормативно-правовими актами, а тому їх висновок про наявність у спірному випадку підстав для зобов'язання митного органу їх вчинити ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Щодо доводів митного органу про наявність у позивача станом на 26.10.2015 податкового боргу з пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 7440,30 грн., то вони спростовуються наявним у матеріалах справи дослідженим судовими інстанціями платіжним дорученням від 17.09.2015 №5428 з відміткою банку про проведення платежу за ним. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Одеської митниці ДФС без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Одеської митниці ДФС залишити без задоволення. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі №815/322/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 листопада 2018 року Київ справа №815/4617/16 адміністративне провадження №К/9901/46716/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Комунального підприємства "Міськзелентрест" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 (судді - Єщенко О. В., Димерлій О. О., Домусчі С. Д. ) у справі №815/4617/16 за позовом Комунального підприємства "Міськзелентрест" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: У вересні 2016 року Комунальне підприємство "Міськзелентрест" (далі -Підприємство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.08.2016 та від 05.09.2016. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про наявність у діяльності Підприємства порушень податкового законодавства при визначенні розміру податкових зобов'язань позивача, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 адміністративний позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0018401301 від 30 серпня 2016 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, пені в частині нарахування податкового зобов'язання в розмірі 23640, 45 грн., штрафних санкцій в розмірі 52 768,58 грн. та пені в розмірі 17 922,90 грн. ; - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №007291409 від 05 вересня 2016 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 089 969,00 грн. ; - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0007301409 від 05 вересня 2016 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 257 044,00 грн. ; - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0007301409 від 05 вересня 2016 року про зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 138 156,00 грн. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.09.2016 року №0007291409 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 673 864,14 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 168 466,04 грн. ; - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.09.2016 року №0007301409 в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 97 159,00 грн. В задоволенні решти позовних відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням, Підприємство звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2016. При цьому скаржник зазначив, що суддійов помилкового висновку про часткову необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази. ГУ ДФС в Одеській області своїм правом подати відзив на касаційну скаргу нескористалося. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року ГУ ДФС в Одеській області складено акт від 15.08.2016, в якому викладено висновки контролюючого органу про наявність в діяльності позивача порушень, які призвели до заниження податку на додану вартість всього на суму 462 170,00 грн. ; завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 138 156,00 грн. ; заниження податку на прибуток всього у сумі 871 975,00 грн. ; заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 70 651,48 грн. На цій підставі та з урахуванням наслідків адміністративного оскарження Підприємством акта перевірки від 15.08.2016, ГУ ДФС в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення: - №0018401301 від 30.08.2016, яким, зокрема, Підприємству визначено грошове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 23640,45 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 52 768,58 грн. та пені у сумі 17 922,9 грн. ; - №0007291409 від 05.09.2016, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 871 975,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 217 994,00 грн. ; - №0007301409 від 05.09.2016, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 138 156,00 грн. ; - №0007311409 від 05.09.2016, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 205 635,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 51 409,00 грн. Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС в Одеській області обґрунтовувало наступним: - Підприємство не віднесло до складу доходів суму коштів, що дорівнює частині амортизації об'єктів основних засобів, придбаних за рахунок цільового фінансування або безоплатно отриманих за рішенням місцевих органів виконавчої влади, внаслідок чого було занижено податок на прибуток за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік та 1 квартал 2016 року; - позивачем не підтверджено обґрунтованості витрат за 2013 рік по платежам щодо сплати відновної вартості зелених насаджень відповідними документами, зокрема рішенням компетентного органу про видалення зелених насаджень, ордером на видалення зелених насаджень та документами, визначеними Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"; - позивач за 2015 не збільшив свій дохід на суму безнадійної кредитної заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених у зв'язку із ліквідацією чим занизив об'єкт оподаткування податком на прибуток за вказаний період; - під час перевірки не надано належних доказів реальності постачання ПП "Бі-Пласт" Підприємству багаторічних насаджень, отже позивачем завищено розмір витрат при визначені фінансових результатів за 2015 рік та 1 квартал 2016 року та занижено податок на додану вартість та завищено від'ємне значення по податку на додану вартість; - позивачем порушено порядок утримання податку на доходи фізичних осіб, що призвело до заниження цього податку. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення заявленого адміністративного позову, оскільки відповідач, на думку суду, не довів належними та допустимими доказами законність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 05.09.2016 №0007291409 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 673864,14 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 168 466,04 грн. та податкового повідомлення-рішення №0007301409 в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 97 159,00 грн. Щодо податкових повідомлень-рішень, в задоволенні позову про скасування яких судом апеляційної інстанції відмовлено, колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначає наступне. Здійснивши системний аналіз доказів залучених до матеріалів справи, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку та інші докази не спростовують висновків ГУ ДФС в Одеській області щодо заниження позивачем доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року на суму безнадійної заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених у зв'язку з їх ліквідацією. З матеріалів справи вбачається, що позивачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не надано належних доказів припинення кредиторської заборгованості перед ФОП ОСОБА_2 та перед ОСОБА_3 Також відповідає матеріалам справи висновок суду апеляційної інстанції щодо не підтвердження Підприємством у повному обсязі податковими накладними сум податкового кредиту, а також не віднесенні позивачем у повному обсязі зобов'язань з податку на додану вартість. Під час апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції дано належну оцінку всім доводам і запереченням сторін та правильно застосовано норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини. Щодо відмови в задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2016 №0018401301, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, то судом апеляційної інстанції обґрунтовано прийнято до уваги, що правильність висновків ГУ ДФС в Одеській області з приводу наявності цих порушень не заперечувались позивачем ані під час перевірки, ані під час адміністративного оскарження рішень контролюючого органу, ані під час судового розгляду. Водночас, касаційна скарга позивача, в порушення приписів статті 330 КАС України, також не містить обґрунтування із зазначенням того, в чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в цій частині Таким чином, касаційна скарга Підприємства не спростовує правильності доводів, якими мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду апеляційної інстанцій помилковими, а застосування норм матеріального та процесуального права - неправильним. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськзелентрест" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 серпня 2018 року Київ справа №810/2675/15 адміністративне провадження № К/9901/35974/18 розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 (суддя Межевич М. В. ) про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №810/2675/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільбуд" до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бориспільбуд" (далі - ТОВ "Бориспільбуд") звернулося до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Бориспільська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.04.2015 №0001022220 та від 24.04.2015 №0001062220. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2015 позов задоволено. За наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача ухвалою Київського апеляційного окружного адміністративного суду від 26.12.2016 відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Відповідач оскаржив ухвалу апеляційного суду у касаційному порядку. У касаційній скарзі Бориспільська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області просить скасувати ухвалу Київського апеляційного окружного адміністративного суду та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що відсутність фінансування для сплати судового збору є важливою причиною пропуску строку на звернення до суду, оскільки податкові органи фінансуються за державні кошти, а при першій можливості кошти було сплачено та відповідач звернувся з апеляційною скаргою. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2015 у справі за позовом ТОВ "Бориспільбуд" до Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції 18.09.2015 відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду. Після надання строку для усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою від 17.02.2016 апеляційну скаргу Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області повернуто апелянту у зв'язку з несплатою судового збору. 12.12.2016 Бориспільська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області повторно звернулась з апеляційною скаргою на постанову Київського окружного адміністративного суду. Оскаржуваною ухвалою відповідачу відмовлено у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з тим, що з моменту оголошення судового рішення сплинув один рік. Як вбачається з матеріалів справи, постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2015 прийнято у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін. Окрім того, на супровідному листі суду від 17.09.2015 міститься відмітка про отримання представником відповідача копії згаданої постанови. Згідно абзацу 3 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового РІШЕННЯ: Вищевикладена норма узгоджується з положенням частини другої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній після 15.12.2017) згідно якої, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення, позаяк текст вказаного рішення отримано представником Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області 22.09.2015, однак апеляційну скаргу подано 12.12.2016. Згідно вимог статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд попередньої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність аргументів відповідача, які б мали стати підставою для відкриття апеляційного провадження. За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги. Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 серпня 2018 року Київ справа №816/4185/15 адміністративне провадження №К/9901/41257/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (суддя С. О. Удовіченко) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (колегія у складі суддів: О. П. Лях, М. М. Яковенко, М. І. Старосуд) у справі №816/4185/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" (надалі - Товариство) звернулося із позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (надалі - ДПІ), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 серпня 2015 року №0000482310, №0000492310. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сума від'ємного значення податку на прибуток виникла не на підставі дебіторської заборгованості, а внаслідок здійснення господарських операцій, витрати за наслідками яких були включені до витрат в податковому обліку з податку на прибуток. Зазначена сума від'ємного значення з податку на прибуток підтверджується первинними документами, які надавалися перевіряючим під час проведення перевірки, проте не були враховані останніми при складанні акту перевірки. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, яка ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року залишена без змін, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 12 серпня 2015 року №0000482310. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що надані суду первинні документи, які підтверджують господарські операції у 4 кварталі 2011 року та у 2015 році між позивачем та його контрагентами, складені з дотриманням нормативних вимог і містять усі необхідні реквізити, тому висновки податкового органу щодо завищення витрат, задекларованих у рядку 05.1 "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) " декларацій з податку на прибуток є необґрунтованими. Також висновки відповідача щодо завищення витрат, задекларованих у рядку 06.4 "Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" декларацій з податку на прибуток спростовуються даними бухгалтерського обліку Товариства та висновком експерта №90/01/2017 за результатами проведення судової економічної експертизи у справі. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказується на те, що в ході проведення перевірки посадові особи контролюючого органу дійшли обґрунтованого висновку про завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2011 рік в сумі 1 747 011 грн. та за 2015 рік - 403 708грн., оскільки в наданих під час перевірки первинних документах відсутні обов'язкові реквізити для таких документів, а саме: відсутній підпис відповідальної особи та/або відсутня печатка підприємства. Також судами не враховано, що позивачем занижено задекларований показник у рядку 06.4 "Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" декларацій з податку на прибуток за 2012 рік - 112 308 грн., за 2013 рік - 642 262 грн., за 2014 рік - 482 765 грн., так як платник податків не звертався до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості зі своїх контрагентів. Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. Судами встановлено, що посадовими особами ДПІ на звернення платника податків про проведення перевірки підприємства у зв'язку з його закриттям проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 10 червня 2015 року. За результатами проведеної перевірки складено акт №673/16-01-22-04-12/32174761 від 26 червня 2015 року, яким встановлено порушення: - підпункту 14.1.11 пункту 14.11 статті 14, підпунктів 138.10.4, 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування в загальній сумі 4 252 418,00 грн., в тому числі за 2011 рік в сумі 1 747 011,00 грн., за 2012 рік - 976 672,00 грн., за 2013 рік - 642 262,00 грн., за 2014 рік - 482 765,00 грн., за 2015 рік - 403 708,00 грн. ; - пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижений податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 42 891,00 грн., в тому числі за січень 2015 року в сумі 42891,00 грн. Не погодившись з висновками акта перевірки Товариством подані до ДПІ письмові заперечення. За результатами розгляду вказаних заперечень листом від 08 серпня 2015 року №4320/10/16-01-22-04 контролюючий орган, враховуючи додатково надані позивачем документи, підтвердив наступні висновки акта перевірки про порушення Товариством вимог: - пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижений податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 42891,00 грн., в тому числі за січень 2015 року в сумі 42891,00 грн. ; - підпункту 14.1.11 пункту 14.11 статті 14, підпунктів 138.10.4, 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування в загальній сумі 3 388 054,00 грн., в тому числі за 2011 рік в сумі 1 747 011,00 грн., за 2012 рік - 112 308,00 грн., за 2013 рік - 642 262,00 грн., за 2014 рік - 482 765,00 грн., за 2015 рік - 403 708,00 грн. На підставі висновків матеріалів перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 12 серпня 2015 року: - №0000482310, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 388 054,00 грн. - №0000492310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 53613,75 грн., в тому числі 42891,00 грн. - за основним платежем та 10722,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Податкове повідомлення-рішення від 12 серпня 2015 року №0000492310 не є предметом касаційного перегляду. Стосовно податкового повідомлення-рішення №0000482310 Верховний Суд зазначає наступне. Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно із пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Положеннями пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі. Відповідно до пп.159.1.1 п.159.1 ст.159 ПК України платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна; б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу). Платник податку - продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов'язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг. В свою чергу, положеннями п.138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно із пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем у рядку 05.1 Декларацій з податку на прибуток показників витрат за 2011 рік в сумі 1 747 011 грн., за 2015 рік - 403 708 за рахунок включення до їх складу сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ "Радуга", ТОВ "ЛВ Блок", ФОП Другова, Приватна фірма "Квант", ПТПП "Елегія гранд", ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_3, ТОВ "Бучанський завод склотари", МПП "Дорофей" та інших, по яким в первинних документах (видаткові накладні, акти виконаних робіт) відсутні обов'язкові реквізити для таких документів, а саме: відсутній підпис відповідальної особи та/або відсутня печатка підприємства. Суди, спростовуючи доводи відповідача в цій частини, виходили з того, що надані до матеріалів справи первинні документи, які підтверджують господарські операції у 4 кварталі 2011 року та 2015 році між позивачем та постачальниками товарів та послуг (КП "Полтававодоканал", ПАТ "Полтаваобленерго", ТОВ "Моддис", ПП "Добро-Авто", ПП "Полагропром", ТОВ "ТД Фрегат", ПП "Візаві-М", ТОВ "Мерфянська скляна компанія", ТОВ "УДК-Інвест", ТОВ "УДК", ПП ОСОБА_4, ТОВ "Украгро-Тек", ТОВ "Радуга", ПП ОСОБА_11, складені з дотриманням нормативних вимог та містять усі необхідні реквізити. Суди першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на необґрунтованість висновків ДПІ про заниження задекларованих показників за 2012 рік - 112308 грн., за 2013 рік - 642262 грн., за 2014 рік - 482765 грн., виходили із того, що за висновками експерта №90/01/2017 від 26 січня 2017 року за результатами проведеної судової економічної експертизи у справі, встановлено, що згідно додатків ІВ до рядка 06.4 декларацій з податку на прибуток у вказаний період позивачем не було включено до складу витрат сум безнадійної дебіторської заборгованості по ТОВ "ТК "Альянс", ТОВ "Добро Полтава", ФОП ОСОБА_12, ТОВ "ЛВ Блок", ТОВ "Перша продовольча сімейна мережа", ФОП ОСОБА_6, ДП "Суми спирт", ПФ "Матиас", ФОП ОСОБА_7 Разом з тим, як з'ясовано судами, контролюючим органом в акті перевірки встановлено, що позивачем занижено задекларований показник у рядку 06.4 "Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" декларацій з податку на прибуток, у зв'язку із включенням до складу витрат сум безнадійної дебіторської заборгованості по ТОВ "ТК "Альянс", ТОВ "Добро Полтава", ФОП ОСОБА_12, ТОВ "ЛВ Блок", ТОВ "Перша продовольча сімейна мережа", ФОП ОСОБА_6, ДП "Суми спирт", ПФ "Матиас", ФОП ОСОБА_7, оскільки платник податків не звертався до суду з позовом про стягнення такої заборгованості. Верховний Суд вважає, що суди безпідставно не надали оцінки розбіжностям між висновком експертизи та актом перевірки податкового органу щодо заповнення позивачем рядка 06.4 декларацій з податку на прибуток за 2012-2014 роки. Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задовольнити частково. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року скасувати в частині, в якій задоволено позовні вимоги, а справу направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ...................... ..................... ...................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2019 року Київ справа №820/2316/16 адміністративне провадження №К/9901/34278/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Дашутіна І. В., суддів Жука А. В., Шишова О. О., розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 у складі колегії суддів: Тітова О. М., Панченко О. В., Зінченка А. В. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 у складі колегії суддів: Лях О. П. (головуючий), Яковенка М. М., Старосуда М. І. у справі №820/2316/16 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі міста Харкова, про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: 1. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини 35995/09 від 12.12.2013 відносно ОСОБА_1 в частині національних судів у повному обсязі; - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С. В. про закінчення виконавчого провадження ВП №41627834 від 27.01.2016 по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини №35995/09 від 12.12.2013 по справі "Малахова проти України"; - зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити у відношенні ОСОБА_1 виконавче провадження ВП №41627834 по рішенню Європейського суду з прав людини №35995/09 від 12.12.2013.2. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено. 2.1. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. 3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 3.1. Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01.09.2010 у справі №2-4109/10 управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі міста Харкова зобов'язано провести перерахунок та виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії, встановленому частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнодержавне пенсійне страхування" з урахуванням виплачених сум з 01.04.2010. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17.03.2011 рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01.09.2010 залишено без змін. 3.2. Виконавче провадження, з виконання вищевказаного судового рішення перебувало в Червонозаводському відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, яким 31.05.2011 було винесено постанову ВП №26055590 про закінчення виконавчого провадження. 3.3. Європейський суд з прав людини у справі "Малахова та інші проти України" (скарга №13277/22 Бокань проти України, об'єднано зі скаргою №35995/09-Малахова проти України) 12.12.2013 постановив, А) що протягом трьох місяців держава - відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконання, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; Б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. 3.4. В подальшому, вказане виконавче провадження було передано на виконання до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 3.5. Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєвим О. В. було винесено постанову від 22.01.2014 про відкриття виконавчого провадження №41627834 на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013.3.6. Листом від 06.01.2016 №528/07-10 боржником у виконавчому провадженні повідомлено державного виконавця про те, що за результатами перерахунку ОСОБА_1 у травні 2011 року було донараховано та виплачено 74 209,67 грн за період з 01.04.2010 по 31.05.2011 В подальшому з 01.06.2011 по 31.10.2011 пенсія виплачувалась з врахуванням рішення суду. 3.7. Державним виконавцем встановлено, що справедливу сатисфакцію перераховано стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 20.08.2014 №2558 у розмірі 34 668,86 грн (еквівалент 2000 євро). Пеню за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 524, 38 грн було перераховано ОСОБА_1 платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 20.01.2016 №64.3.8. Відтак, враховуючи повідомлення боржника про виконання судового рішення, державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 27.01.2016. У постанові державного виконавця зазначено, що рішення Європейського суду з прав людини виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. 3.9. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, оскільки вважає, що рішення національного суду не було виконано, що унеможливлює закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що державним виконавцем було встановлено виконання рішення суду в повному обсязі на підставі платіжних доручень Міністерства юстиції України та листа Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі в місті Харкові. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 5. Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. 5.1. Доводи касаційної скарги грунтуються на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином надано оцінки доказам у справі, порушено норми матеріального та процесуального права. 5.2. Позивач стверджує, що рішення національного суду на його користь виконано не було, проте не заперечує виплату сум справедливої сатисфакції та пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини. Серед іншого доказами невиконання судового рішення, позивач зазначає судові рішення у справах щодо оскарження дій державного виконавця. 6. Третьою особою подано відзив на касаційну скаргу, в якій Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі в місті Харкові просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 7. Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 8. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 9. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. 10. Пунктом 9 частини другої статті 17 Закону №606-XIV встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню державною виконавчою службою відповідно до цього Закону, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". 11. У той же час, частиною першою статті 11 Закону №606-XIV закріплено обов'язок державного виконавця вживати заходи примусового виконання рішень, передбачені Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі. Частина друга вказаної статті зазначає, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. 12. Водночас, частиною першою статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон №3477-IV) передбачено, що виконання рішення Європейського суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. 13. Законом №3477-IV встановлено, що рішення Європейського Суду з прав людини (далі - Рішення) є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. 14. Відповідно до частини першої статті 7 Закону №3477-IV, протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Європейського суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження. 15. У той же час, частиною першою статті 8 Закону встановлено, що виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. Частиною другою вказаної статті передбачено нарахування на суму відшкодування пені відповідно до Рішення, у разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті. 16. Відповідно до частини третьої статті 8 Закону №3477-IV, протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону. 17. В подальшому, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження" (частина четверта статті 8 Закону №3477-IV). 18. Частиною п'ятою статті 8 Закону №3477-IV визначено, що підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження. 19. Пуктом 8 частини першої стаття 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини виникли у зв'язку з закінченням виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини на користь позивача. Відповідно до змісту вказаного рішення: " (а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, за заявами, наведеними у Додатку 1 (у заяві №35772/11 лише першому заявнику пану ОСОБА_2), ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти." 21. Тобто, для фактичного виконання судового рішення державному виконавцю необхідно встановити повне виконання рішення національного суду, виплату справедливої сатисфакції та, у разі несвоєчасного виконання, пені. 22. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено матеріали справи та не надано оцінки доводам позивача, що в сукупності унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі. 23. Перш за все, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено факт виконання рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01.09.2010 у справі №2-4109/10, оскільки наявність лише листа боржника у виконавчому провадженні, без підтверджуючих документів, не свідчить про дійсне виконання такого РІШЕННЯ: 23.1. Суд касаційної інстанції вважає, що належним підтвердженням проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу, відповідно до змісту виконавчого документа, можуть бути засвідчені копії розрахунків, виписок з рахунків боржника та стягувача, а також інші документи, які підтвердять проведення вказаних у рішенні суду дій. 24. Крім того, варто звернути увагу, що рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 свідчить про порушення органами державної влади порядку та процедури виконання рішення національного суду, що і стало підставою для звернення позивача до суду. Водночас, судами попередніх інстанцій належним чином не з'ясовано що слугувало підставою для звернення до Європейського суду з прав людини - факт невиконання судового рішення чи тривале його невиконання. 25. Колегія суддів зазначає, що суттєвим є також обставини, встановлені в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 №646/10729/15-а за позовом Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі міста Харкова до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа - ОСОБА_1, про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу. 25.1. Вказане судове рішення містить висновок про те, що станом на момент розгляду справи, рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01.09.2010 у справі №2-4109/10 не виконано у зв'язку з відсутністю фінансування. 26. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги знайшли своє відображення в матеріалах справи. 27. Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що для правильного вирішення справи по суті є необхідність дослідження матеріалів справи та надання оцінки усім доводам, на яких наголошують сторони. 28. Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 29. Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 30. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 31. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 32. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 33. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 у справі №820/2316/16 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі міста Харкова, про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду. 34.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. суддя -доповідач І. В. Дашутін судді А. В. Жук О. О. Шишов
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 09 жовтня 2018 року справа №813/5916/14 адміністративне провадження №К/9901/6119/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у складі судді Клименко О. М. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року у складі колегії суддів Шавель Р. М., Костів М. В., Бруновська Н. В. у справі №813/5916/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімп" до Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку, УСТАНОВИВ: 22 серпня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімп" (далі Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування рішення "Про застосування фінансових санкцій" від 22 липня 2014 року №70/2100/23948233, яким до позивача на підставі абзацу 15 частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн., за "зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку", з мотивів протиправності його прийняття. 07 жовтня 2014 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін 03 червня 2015 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов Товариства задоволено повністю, визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління Міндоходів у Львівській області про застосування фінансових санкцій від 22 липня 2014 року №70/2100/23948233.26 червня 2015 року податковим органом подана касаційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи та дослідження доказів у справі, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 27 липня 2015 року Товариством надані заперечення на касаційну скаргу податкового органу, у яких позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін. 22 липня 2015 року справа №813/5916/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України. 18 січня 2018 року справа №813/5916/14 та матеріали касаційного провадження К/9901/6119/18 передані до Верховного Суду. 18 вересня 2018 року справа №813/5916/14 передана судді-доповідачу. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. 27 березня 2014 року податковим органом проведено фактичну перевірку з питань додержання Товариством, як суб'єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складено акт перевірки №13/36/2100/23948233 від 27 березня 2014 року (далі акт перевірки). 22 липня 2014 року керівником податкового органу прийнято рішення №70/2100/23948233 "Про застосування фінансових санкцій", яким до позивача на підставі абзацу 15 частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. за порушення вимог абзацу третього частини четвертої статті 11 цього Закону, яке полягає у зберіганні в магазині 20 пляшок горілки "Українська лінія" по 0,5 л, виробництва (згідно етикетки) Приватного акціонерного товариства "ЧЛГЗ "Чернігівська горілка", візуальним оглядом якої виявлено ознаки фальсифікації, а саме - нечіткий мікродрук марок акцизного податку. Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на системному аналізі положень підпунктів 14.1.107 пункту 14.1 статті 14, пункту 226.9 статті 226 Податкового кодексу України, Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (в редакції, чинній на момент виникнення цих відносин) та приписів Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1251 за якою, марки продаються суб'єктам господарювання, які відповідно до законодавства є платниками акцизного податку з алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зі змісту абзацу другого пункту 20 вказаного Положення убачається, що маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, які виробляються на митній території України, здійснюється виробниками зазначеної продукції, внаслідок чого на позивача, який здійснює роздрібну реалізацію виготовлених алкогольних напоїв, не покладено обов'язку щодо забезпечення належного маркування алкогольних напоїв, останній лише придбаває у виробників вже готову продукцію, через що не може нести відповідальність за порушення вимог щодо маркування алкогольних напоїв. Суди попередніх інстанцій оцінили застереження акту перевірки про те, що висновки щодо марок акцизного податку будуть зроблені після отримання результатів експертного дослідження, однак такого проведено не було. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність складу правопорушення стосовно того, що наявні марки акцизного податку на виявленій у позивача продукції є підробленими, внаслідок чого відповідачем не доведено порушення позивачем вимог абзацу 15 частини 2 статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року у справі №813/5916/14 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 липня 2019 року Київ справа №821/1108/17 адміністративне провадження №К/9901/49716/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Калашнікової О. В., суддів - Білак М. В., Губської О. А. розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №821/1108/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (прийняту одноособово суддею Кисельовою О. Й.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Скрипченка В. О., суддів: Димерлія О. О., Осіпова Ю. В. ) ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), в якому просив визнати протиправною постанову про стягнення виконавчого збору. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейка М. В. про стягнення виконавчого збору від 22 січня 2016 року ВП №49025642. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 8000 (вісім тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 3. Рішення судів мотивовані тим, що перед початком дій щодо примусового виконання виконавчого документа, державний виконавець мав би пересвідчитися, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником, та що строк, визначений у постанові для добровільного виконання, закінчився і відсутні підстави для відкладення виконавчих дій. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. У травні 2018 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 5. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. 6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН 7. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідача у справі) : 7.1. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. 7.2 Скаржник у касаційній скарзі вказує на те, що позивачу було відомо про існування постанови про відкриття виконавчого провадження, і незважаючи на те, що постанова про стягнення виконавчого збору була повернута відділенням зв'язку з відміткою "За закінченням терміну зберігання" відповідно до статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. 7.3. Крім того, на думку скаржника, позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки йому було відомо про існування оскаржуваної постанови з постанови про відкриття виконавчого провадження. 8. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надавав. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 жовтня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейком М. В. винесено постанову ВП №49025642 про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначено про обов'язок боржника самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови. 10.09 жовтня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейком М. В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 11.12 жовтня 2015 року виготовлено супровідні листи про надіслання на адресу позивача, що зазначена у виконавчому листі, постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника. 12.22 січня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейком М. В. винесено постанову ВП №49025642 про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 1 209 843,42 грн. 13.01 червня 2017 року головним державним виконавцем Сидоренком Р. Г. винесено постанову ВП №49025642 про повернення виконавчого документа стягувану, а постанову про стягнення виконавчого збору виділено в окреме провадження. 14.22 червня 2017 року старшим державним виконавцем Маловою Ю. В. винесено постанову №54152420 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 1 209 843,42 грн. 15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 червня 2017 року №54152420, згідно з штемпеля відділення зв'язку, направлено на адресу позивача 14 липня 2017 року та отримано ним 17 липня 2017 року. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 17. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 18. Відповідно до підпункту четвертого пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 21. Відповідно до частини другої статті 181 КАС України у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. 22. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 23. Згідно з частиною першої та 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. 24. Частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 25. Відповідно до частини п'ятої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. 26. Згідно з частиною першої статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. 27. Відповідно до частини першої статті 28 Закону "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. При цьому в силу положень статті 28 вказаного Закону, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 28. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України). 30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). 31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач дізнався про існування постанови про стягнення виконавчого збору від 22 січня 2016 року №49025642, з постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 червня 2017 року №54152420. Вказана постанова отримана позивачем 17 липня 2017 року, а до суду першої інстанції позивач звернувся 26 липня 2017 року. 32. Враховуючи положення частини другої статті 181 КАС України суди попередніх інстанцій, дійшли вірного висновку щодо того, що строк звернення до суду позивачем не пропущено. 33. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у матеріалах виконавчого провадження наявний запис про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження від 22 січня 2016 року №49025642 представника позивача ОСОБА_2 - 24 січня 2016 року. Однак 24 січня 2016 року - неділя, був вихідним, неробочим днем, що унеможливлює ознайомлення із виконавчим провадженням у вказаний день. 34. Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 було відомо про існування спірної постанови задовго до звернення до суду, оскільки його представник ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження від 22 січня 2016 року №49025642, а до суду позивач звернувся лише 26 липня 2017 року є необґрунтованими, оскільки доказів які б містили інформацію про обізнаність позивача про існування спірної постанови у 2016 році відповідачем не надано. 35. Разом з тим, судами встановлено, що відповідачем надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження від 09 жовтня 2015 року №49025642 боржнику 23 жовтня 2015 року, що підтверджується відтиском печатки Укрпошти. 36. Таким чином постанова від 09 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження №49025642, яка містить строк для самостійного її виконання сім днів, тобто до 16 жовтня 2015 року включно, була надіслана позивачу лише 23 жовтня 2015 року, тобто через сім днів після закінчення строку на самостійне виконання виконавчого документа. Матеріалами справи підтверджено несвоєчасне надіслання постанови від 09 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження а також те, що вона була повернута відповідачу із відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання". 37. Враховуючи викладене боржник не мав можливості здійснити добровільне виконання рішення у строк визначений державним виконавцем. 38. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що перед початком дій щодо примусового виконання виконавчого документа, державний виконавець мав би пересвідчитися, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником, та що строк, визначений у постанові для добровільного виконання, вже закінчився і відсутні підстави для відкладення виконавчих дій. 39. Так як постанова про відкриття виконавчого провадження від 09 жовтня 2015 року надіслана позивачу після закінчення строку на самостійне виконання виконавчого документу, позивач був позбавлення права на самостійне виконання рішення, відтак постанова про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за примусове виконання є такою, що винесена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження". 40. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог. 41. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень норм процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 42. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VI. Судові витрати 43. З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення. 2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... О. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 січня 2019 року Київ справа №823/818/18 адміністративне провадження №К/9901/62837/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. за участю секретаря - Калініна О. С. учасники справи: представники відповідачів - Самойлова Д. С., Іонова Г. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 (судді - Федотов І. В., Літвіна Н. М., Сорочка Є. О.) у справі №823/818/18 за позовом Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради до Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лимож". про скасування попередження та зобов'язання вчинити дії, Керуючись статтями 345, 349,352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області - задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 скасувати, залишивши в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2018. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: 20 лютого 2018 року Київ справа №826/7660/16 адміністративне провадження №К/9901/2389/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Олендера І. Я., Пасічник С. С., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників: від позивача - Руденко Є. О. - за дов. від 27 листопада 2017 р. №6-418 від відповідача - не з'явився від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - не з'явився розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року (суддя Кобилянський К. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Беспалов О. О.) у справі №826/7660/16 ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у справі №826/7660/16 скасувати. Справу №826/7660/16 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. Я. Олендер С. С. Пасічник
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 листопада 2018 року Київ справа №820/6051/16 адміністративне провадження №К/9901/41600/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Спірідонова М. О., суддів: Панченко О. В., Тітова О. М. від 21 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Калиновського В. А., суддів: П'янової Я. В., Зеленського В. В. від 18 липня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоресурс" до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, Державної фіскальної служби України про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоресурс" (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач/Інспекція), Державної фіскальної служби України, в якому просило: - визнати незаконними дії Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області щодо розірвання договору "Про визнання електронних документів", укладеного між ТОВ "Біоресурс" та Київською ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області; - визнати протиправним неприйняття для реєстрації Київською ОДПІ м. Харкова ГУ /ДФС у Харківській області та Державною фіскальною службою України податкових накладних №1 від 04 травня 2016 року, №1 від 11 травня 2016 року, №2 від 05 травня 2016 року, №3 від 06 травня 2016 року, №4 від 10 травня 2016 року, №5 від 11 травня 2016 року, №7 від 12 травня 2016 року, №8 від 13 травня 2016 року протягом операційного дня коли їх було надіслано; - вважати вказані податкові накладні та розрахунки коригувань до податкових накладних прийнятими Київською ОДНІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області та зареєстрованими Державною фіскальною службою України в ЄДПН протягом операційного дня, коли їх було надіслано ТОВ "Біоресурс". Позовні вимоги мотивовані тим, що договір про визнання електронних документів, укладений між платником податків та контролюючим органом, може бути розірвано у встановлених Законом випадках, які, в даному випадку, відсутні, зокрема, вказує, що місце реєстрації підприємства не змінювалось, відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. За наведеного, відповідачем протиправно відмовлено у прийнятті та реєстрації податкових накладних, які на виконання вимог діючого законодавства направлено засобами електронного документообігу для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області щодо розірвання договору "Про визнання електронний документів", укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біоресурс" та Київською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент розірвання Інспекцією укладеного із позивачем договору про визнання електронних документів строк дії посилених сертифікатів не закінчився, місце реєстрації позивач не змінював, а тому у відповідача не було законних підстав для вчинення дій щодо розірвання такого договору в односторонньому порядку. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на безпідставне неврахування судами попередніх інстанцій тієї обставини, що відповідно до інформації оперативного управління податкової міліції місцезнаходження позивача не встановлено, у зв'язку із чим прийнято рішення про розірвання договору про визнання електронної звітності Товариства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С. С., суддів Васильєвої І. А., Юрченко В. П. У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Біоресурс" перебуває на податковому обліку в Київській ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області. Між ТОВ "Біоресурс" та Київською ОДПІ укладено договір від 25 січня 2016 року №250120161 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. Згідно із умовами договору орган ДФС зобов'язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у термін, визначений законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку, забезпечити направлення квитанцій на електронну адресу платника податків. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місяця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається. Позивачем при здійсненні своєї господарської діяльності було складено податкові накладні №1 від 04 травня 2016 року, №1 від 11 травня 2016 року, №2 від 05 травня 2016 року, №3 від 06 травня 2016 року, №4 від 10 травня 2016 року, №5 від 11 травня 2016 року, №7 від 12 травня 2016 року, №8 від 13 травня 2016 року, однак відповідно до квитанцій №1 зазначені документи податковим органом не прийнято з підстав порушення вимог Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10 квітня 2008 року №233 - "Можливо розірвано договір про визнання електронної звітності". Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваних дії відповідача щодо розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку з огляду на таке. Відповідно до підпункту 20.1.7 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) контролюючі органи мають право отримувати від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді. Згідно із статтею 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством. Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (далі по тексту - Інструкція), положення якої були чинними на момент спірних відносин. Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором. Розділом VІ додатку І Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається. Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Частиною першою статті 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Отже, одностороннє розірвання договору означає односторонню волю сторони угоди, яка має право на вчинення таких дій, що, у свою чергу, передбачає доведеність з боку управленої сторони наявності обставин, з якими умови договору пов'язують можливість реалізації права однієї із сторін на одностороннє розірвання договору. В межах спірних правовідносин законодавством встановлено виключні випадки, які дають право органу ДФС розірвати договір в односторонньому порядку, а саме: у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. У зв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно з абзацом першим пункту 45.2 статті 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Пунктом 10 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими законодавство та умови угоди пов'язують можливість її одностороннього розірвання, а саме: доказів ненадання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або доказів зміни місця реєстрації, іншого істотного порушення позивачем умов договору тощо, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача не було законних підстав для вчинення дій по розірванню укладеного із Товариством договору в односторонньому порядку. Не спростовують наведеного й посилання відповідача на довідку від 13 травня 2016 року №621/20-31-21-15 начальника оперативного управління податкової міліції ГУ ДФС у Харківській області, відповідно до якої не встановлено місцезнаходження позивача, оскільки вона не є такою, що в силу згаданих положень законодавства свідчить про відсутність платника податків за зареєстрованим місцезнаходженням (зміну місця реєстрації), а тому не може зумовлювати підстав для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку. Судами ж в ході розгляду справи встановлено, що станом на момент вчинення оскаржуваних дій в Єдиному державному реєстрі були відсутні записи про непідтвердження відомостей про позивача або про його відсутність за місцезнаходженням. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі №820/6051/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду
ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 01.03.2018 Київ К/9901/2796/18 справа №6/537 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Пасічник С. С., Васильєвої І. А., Юрченко В. П. за участю секретаря судового засідання Лопушенко О. В., представника позивача Якименка Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Огурцова О. П. від 02 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Саприкіної І. В., Аліменка В. О., Кучми А. Ю. від 02 липня 2014 року, ВСТАНОВИВ: Відкрите акціонерне товариство "Укртранснафта" (яке ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 листопада 2013 року замінено правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Укртранснафта"; далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (яку Вищий адміністративний суд України 02 квітня 2014 року замінив її правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників; далі - Інспекція) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2007 року №0001944120/0 та від 22 квітня 2008 року №0000964120/2. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що відповідач безпідставно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення, якими збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток, адже у позивача відсутні правові підстави для сплати до бюджету платежів, передбачених статтею 63 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік". Крім того, вказував, що платіж у вигляді частини прибутку (доходу) акціонерної компанії, що має сплачуватись на підставі статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", не є податковим зобов'язанням у розумінні законодавства з питань оподаткування. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, позов задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 квітня 2014 касаційну скаргу Інспекції задоволено частково, скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2007 року №0001944120/0 та від 22 квітня 2008 року №0000964120/2 стосовно визначення основного платежу з прибутку в сумі 63212000,00 грн. та в зазначеній частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; водночас, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів щодо протиправності податкових повідомлень-рішень в частині визначення позивачеві штрафних санкцій. Приймаючи таке рішення, касаційний суд, зокрема, виходив з того, що встановлений статтею 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" обов'язок щодо сплати частини чистого прибутку суб'єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов'язанням, а відтак встановлена підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідальність платників податків, зборів (обов'язкових платежів) у вигляді штрафу не поширюється на сплату зазначеного платежу. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2014 року, позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 6 листопада 2007 року №0001944120/0 та від 22 квітня 2008 року №0000964120/2 в частині визначення основного платежу з прибутку в сумі 63212000,00 грн. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи вказані судові рішення, погодились із позицією Товариства та зазначили, що оскільки пакет акцій позивача не є власністю держави, його не можна віднести до кола юридичних осіб, на яких поширюється дія статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій неправильно трактували обставини справи, оскільки належним чином не з'ясували чи поширювались на позивача вимоги статті 63 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" та не врахували положень статті 11-1 Закону України "Про управління об'єктами державної та комунальної власності". У письмових запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли до суду касаційної інстанції, позивач з твердженнями відповідача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не погодився та зазначив, що Товариство, як підприємство НАК "Нафтогаз України", не входить до переліку суб'єктів, що зобов'язані сплачувати до Державного бюджету частину чистого прибутку. Вказану касаційну скаргу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С. С. (суддя-доповідач), Васильєвої І. А., Юрченко В. П. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами перевірки Товариства складено акт від 24 жовтня 2007 року №894/41-20/31570412, згідно з яким позивачем порушено, зокрема, вимоги статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", у зв'язку з чим не нараховано та не сплачено частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами першого півріччя 2007 року в сумі 63212000 грн., у тому числі за перший квартал 2007 року - 26035600 грн., за другий квартал 2007 року - 37176400 грн. На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2007 року №0001944120/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання, зокрема, за основним платежем з частини прибутку (доходу) у розмірі 63212000 грн. За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2008 року №0000964120/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання, зокрема, за основним платежем з частини прибутку (доходу) у розмірі 63212000 грн. Підставою для донарахування позивачу частини прибутку (доходу) слугували висновки контролюючого органу про те, що позивач, як господарська організація, на яку поширюється положення абзацу 3 частини 1 статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", повинен сплатити до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є засновником і єдиним акціонером позивача, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256-р "Про утворення ВАТ "Укртранснафта" погоджено пропозицію НАК "Нафтогаз України" щодо утворення на базі державних акціонерних товариств "Магістральні нафтопроводи "Дружба" (м. Львів) та "Придніпровські магістральні нафтопроводи" (м. Кременчук) дочірнього підприємства НАК "Нафтогаз України" - ВАТ "Укртранснафта" із залишенням 100 відсотків акцій цього товариства у державній власності із передачею їх до статутного фонду НАК "Нафтогаз України". Пунктами 6.1, 6.2 та 6.3 Статуту ВАТ "Укртранснафта" (нова редакція), затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Укртранснафта" відповідно до протоколу від 10 серпня 2007 року №8, визначено, що засновником і єдиним акціонером Товариства є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; акціонер Товариства має право затверджувати розподіл прибутків Товариства та зобов'язаний виконувати обов'язки, передбачені чинним законодавством України та цим Статутом. На підставі розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності в 2007 році, від 31 липня 2007 року, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 20 липня 2007 року, прогнозом нарахувань та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету підприємствами НАК "Нафтогаз України" у серпні 2007 року суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач протягом 2007 року не здійснював виплату будь-яких дивідендів своїм акціонерам. Спірні правовідносини у відповідний період регулювалися положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Так, статтею 63 наведеного Закону встановлено, що господарські організації сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу), зокрема акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї), та їх дочірні підприємства, - у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів. Згідно з положеннями наведеної статті, господарські товариства, більш ніж 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, сплачують безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2006 рік. Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів за результатами фінансово-господарської діяльності 2006 року (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств. Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств, зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюється Кабінетом Міністрів України (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами). Таким чином, до кола юридичних осіб, на яких поширюється дія статті 63 згаданого Закону, віднесено, зокрема, господарські товариства, у статутному фонді яких державі належить пакет акцій. При цьому не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання, в якому їй належить 100 відсотків акцій. Власником цього пакета акцій стає зазначений суб'єкт господарювання. Поняття власності держави і власності такого суб'єкта не є тотожними, оскільки ця власність належить різним особам, самостійним учасникам цивільного обігу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 05 листопада 2008 року (справа №21-1471во08). З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій обставини належності на праві власності НАК "Нафтогаз України" 100% акцій позивача, відсутні підстави для поширення на останнього дії норм Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", що регулюють сплату прибутку (доходу) господарськими організаціями, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї). Положеннями статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" передбачено обов'язок господарських товариств, більш ніж 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, сплачувати безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2006 рік. Відтак, зважаючи на встановлену судами попередніх інстанцій обставину нездійснення позивачем виплат дивідендів акціонерам та той факт, що фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення слугувала саме несплата до Державного бюджету частини прибутку (доходу), а не дивідендів, правильним є висновок про задоволення позову. Посилання ж податкового органу на положення статті 11-1 Закону України "Про управління об'єктами державної та комунальної власності" є безпідставними, оскільки вказана норма набрала чинності лише 1 січня 2011 року у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" 23 грудня 2010 року №2856-VI, а тому не може застосовуватись при визначенні обов'язку щодо нарахування та сплати прибутку (доходу) господарськими організаціями у 2007 році. Таким чином, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам законодавства податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2007 року №0001944120/0, від 22 квітня 2008 року №0000964120/2 в частині визначення зобов'язання зі сплати 63212000,00 грн. та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2014 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя - доповідач С. С. Пасічник судді: І. А. Васильєва В. П. Юрченко Повний текст постанови складено 02 березня 2018 року.
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 жовтня 2018 року м. Київ справа №826/5308/18 адміністративне провадження №К/9901/54019/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (судді: Бабенко К. А., Кузьменко В. В., Степанюк А. Г. ) у справі №826/5308/18 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, треті особи: Національне агентство України з питань державної служби, Міністерство природних ресурсів та екології України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, (далі - відповідач, Комісія), де треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, (також далі - Мінекології), та Національне агентство України з питань державної служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом від 28 березня 2018 року стосовно пропозицій Кабінету Міністрів України про звільнення його з посади Державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів України. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року задоволено частково клопотання позивача та зупинено дію оскаржуваного РІШЕННЯ: 19 квітня 2018 року Міністерство екології та природних ресурсів звернулось до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні означеної заяви з підстав її необґрунтованості. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року задоволено апеляційну скаргу Мінекології, скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року. Позивач оскаржив означену постанову в касаційному порядку. В касаційній скарзі просив врахувати, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року про вжиття заходів забезпечення позову не була предметом апеляційного перегляду. Крім того, наголошує на тому, що підстави, з яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, відмінні від доводів та обґрунтувань апеляційної скарги, що свідчить про порушення судом вимог статті 308 КАСУ. Враховуючи наведене, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року. У відзиві на касаційну скаргу представник Мінекології просив залишити її без задоволення, а постанову суду - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції такими, що ухвалене з додержанням норм процесуального права. Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Відповідно до частин 1, 3 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції. Колегія суддів зазначає, що вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так, предметом розгляду даної справи є правомірність рішення Комісії, оформленого протоколом від 28.03.2018, стосовно пропозицій КМУ про звільнення позивача з посади Державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів. Тобто, фактично метою звернення з даним адміністративним позовом є зупинення дії оскаржуваного рішення та унеможливлення звільнення позивача до розгляду справи по суті. Таким чином, забезпечивши даний позов шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення суд першої інстанції фактично дійшов висновку про задоволення адміністративного позову без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. В контексті наведених обставин, Верховний Суд зауважує, що забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про внесення подання щодо звільнення позивача з посади, суд фактично продовжив правовідносини публічної служби для позивача з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати, тощо. Однак, ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №800/521/17. За встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів погоджується з наведеними судом апеляційної інстанції висновками щодо безпідставності відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про зняття заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року. Посилання скаржника на неможливість в ході апеляційного перегляду ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року скасувати заходи забезпечення, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2018 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи зі змісту норм Глави 10 Розділу І КАС України, якою передбачено й інші випадки скасування таких заходів, окрім апеляційного перегляду ухвали про їх вжиття. Решта доводів скаржника про порушення судом норм процесуального права також не можна вважати такими, що дають підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки відповідно до положення абзацу другого частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення питання колегією суддів не виявлено, - з огляду на що підстави до задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі №826/5308/18 без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. Головуючий суддя: І. Л. Желтобрюх судді: О. В. Білоус Т. Г. Стрелець
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 24 квітня 2018 року справа №166/585/17 адміністративне провадження №К/9901/852/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: ГончаровоїІ. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Волинської митниці Державної фіскальної служби на постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 26 червня 2017 року (суддя - Лозицький С. О.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року (судді - Матковська З. М., Затолочний В. С., Шавель Р. В. ) у справі №166/585/17 за позовом ОСОБА_2 до Волинської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови в справі про порушення митних правил, - УСТАНОВИВ: У травні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Волинської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відповідача у справі про порушення митних правил №1213/20500/17 від 26 квітня 2017 року, якою позивача у справі визнано винною у вчиненні правопорушення за статтею 485 Митного кодексу України і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1654, 50 гривень. Позов мотивований тим, що в діях позивача у справі відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 485 Митного кодексу України. Постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 26 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову у справі про порушення митних правил №1213/20500/17 від 26 квітня 2017 року про визнання винною позивача у справі у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладення на позивача у справі адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 1654 гривні 50 копійок. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що митне декларування проводилось позивачем на підставі документів, які супроводжували товар та, при цьому, митний брокер був позбавлений можливості змінювати дані, які були зазначені іншою особою, яка заповнювала митну декларацію. Крім цього, представник митного брокера, якого в даному випадку було притягнуто до адміністративної відповідальності, як і сам митний брокер, не є суб'єктами сплати митних платежів за товари, декларування яких вони здійснюють на договірних засадах в якості надання послуг, а отже - й не можуть бути суб'єктами відповідних правовідносин, які склались з приводу справляння митних платежів, платниками яких вони не є. Відповідач у поданій касаційній скарзі із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, не надано належної оцінки доказам митниці, неповно з'ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Відзив на касаційну скаргу у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в них норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 договору №30/10/16-01 від 30 жовтня 2016 року, укладеного між Українським державним підприємством "Укрінтеравтосервіс" (Митний брокер) та ОСОБА_3 (Замовник), Митний брокер прийняв на себе зобов'язання проводити від імені Замовника і за його рахунок декларування товарів та предметів, що підлягають обкладенню податками та митними платежами. Митною декларацією №205080000/2016/003735, поданою декларантом 30 жовтня 2016 року, до декларування було заявлено товар "Трактор" "Беларус" 82.1, колісний, бувший у використанні, 2001 року випуску, заводський номер - без номера, марка двигуна Д-243, номер двигуна НОМЕР_1, потужність двигуна 57,4 кВт, об'єм двигуна - 4,75 л за кодом 8701 90 50 00 згідно УКТЗЕД з відповідною ставкою мита 0%. Проте, при перевірці документів, що надавались до митного оформлення, встановлено: у рахунку-довідці від 24 жовтня 2016 року №0083006 зазначено "погрузчик-экскаватор, "ТО-49", год выпуска 2001...". Беручи до уваги технічний паспорт НОМЕР_2 від 09 березня 2016 року в сукупності з наведеним рахунком-довідкою, відповідач вважає, що даний товар є навантажувачем-екскаватором, який відповідно до Правила 2 (а) Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, повинен класифікуватись за кодом 8429 59 00 00 (ставка мита 0%). Відповідно висновків про результати перевірки, проведеної відповідно до наказу митного органу від 01 лютого 2017 року №34 було встановлено, що під час митного оформлення вищевказаних товарів внаслідок неналежного контролю за правильністю класифікації товарів встановлено факт заниження бази оподаткування товарів за митною декларацією типу ІМ40АА №205080000/2016/003735 від 30 жовтня 2016 року. В результаті заступником начальника Волинської митниці ДФС-начальником управління протидії митним правопорушенням Негріч Л. М. винесено постанову у справі про порушення митних правил №1213/20500/17 від 26 квітня 2017 року про визнання позивача у справі винною у вчиненні правопорушення передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладення на позивача у справі адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 1654 гривні 50 копійок за порушення вимог статті 485 Митного кодексу України. Стаття 458 Митного кодексу України передбачає, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивача у справі притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення статті 485 Митного кодексу України, а саме за заявлення неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості. Частиною 1 статті 266 Митного кодексу України визначені обов'язки, права та відповідальність декларанта та уповноваженої ним особи, серед яких, зокрема, здійснення декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_3 та Українським державним підприємством "Укрінтеравтосервіс" укладено договір №30/10/16-01 про здійснення декларування вантажів. В пункті 2.1 визначений обов'язок митного брокера щодо проведення декларування товарів, транспортних засобів та інших предметів, заявлених для декларування. Таким чином, ОСОБА_3 уповноважив митного брокера провести декларування товару від свого імені. Відповідно до частини 5 статті 266 Митного кодексу України особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант. Виходячи з вищезазначеної норми, Суд приходить до висновку, що митний брокер, як особа уповноважена на декларування товарів несе таку саму відповідальність, що й декларант. Окрім того, договором №30/10/16-01 визначена відповідальність митного брокера за достовірність даних пред'явлених замовником для декларування. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача у справі складу правопорушення визначеного статтею 485 Митного кодексу України, а саме таких елементів як суб'єкт та суб'єктивна сторона. Суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про те, що митний брокер не є суб'єктом адміністративного правопорушення визначеного 485 Митного кодексу України. Зазначене твердження спростовується частиною 5 статті 266 Митного кодексу України та договором укладеним з замовником. Окрім того, Суд зазначає, що саме заявлення неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості призводить до неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. Зазначене і є суб'єктивною стороною правопорушення 485 Митного кодексу України. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Верховний Суд зазначає, що у цій справі судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, надана помилкова правова оцінка обставинам, які повно встановлені під час судового розгляду у суді першої та апеляційної інстанцій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Волинської митниці Державної фіскальної служби задовольнити в повному обсязі. Постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 26 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у справі №166/585/17 скасувати. Прийняти нову постанову. відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Волинської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови в справі про порушення митних правил №1213/20500/17 від 26 квітня 2017 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 січня 2019 року Київ справа №823/818/18 адміністративне провадження №К/9901/62837/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. за участю секретаря - Калініна О. С. учасники справи: представники відповідачів - Самойлова Д. С., Іонова Г. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 (судді - Федотов І. В., Літвіна Н. М., Сорочка Є. О.) у справі №823/818/18 за позовом Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради до Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лимож". про скасування попередження та зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У лютому 2018 року Департамент житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради (далі - Департамент ЖКК) звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування попередження Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області (далі Управління Держказначейства) від 13.11.2017 та про зобов'язання відповідача зареєструвати бюджетне зобов'язання за договором №228 від 08.11.2017, укладеним між Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради (далі - Департамент економіки), Департаментом ЖКК та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лимож". Позов мотивовано тим, що відповідач безпідставно та всупереч вимог чинного законодавства відмовив у бюджетному фінансуванні договору №228 та направив на адресу позивача попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року (суддя - Гаврилюк В. О.) в задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 задоволено апеляційну скаргу позивача, скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено адміністративний позов. Не погодившись постановою суду апеляційної інстанції Управління Держказначейства звернулось з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2018. При цьому скаржники зазначив, що суддійшов помилкового висновку про обґрунтованість попередження від 13.11.2017 №2408-16. Позивач та треті особи заперечень на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 16.08.2016 №1022 "Про визначення централізованої закупівельної організації із закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти" визначено Департамент економіки централізованою закупівельною організацією, відповідальною за організацію та проведення процедур закупівель та закупівель за рамковими угодами відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі". За наслідками проведення відкритих торгів 08.11.2017 між Департаментом економіки (замовник 1), Департаментом ЖКК (замовник 2) та ТОВ "Лимож" (підрядник) укладено договір на виконання робіт №228, за умовами якого ТОВ "Лимож" зобов'язується виконати роботи з капітального ремонту вулиці Волкова в м. Черкасах. З метою реєстрації бюджетних зобов'язань за договором №228 позивач звернувся до Управління Держказначейства, яке повернуло подані документи без виконання та застосувало до позивача заходи впливу у вигляді попередження №2408/4-16 від 13.11.2017 про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою усунення порушень у строк до 30 календарних днів. Підставою для відмови у реєстрації бюджетних зобов'язань та винесенні попередження відповідач зазначив те, що Департаментом ЖКК не надано доказів оприлюднення звіту про результати проведення процедури закупівлі, а під час здійснення перевірки Управлінням Держказначейства в електронній системі закупівель виявлено, що у позивача відсутній договір про закупівлю, річний план закупівель та звіт про результати проведення процедури закупівель. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади врегульовано положеннями Бюджетного Кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України N309 від 02.03.2012, Порядком укладання і виконання рамкових угод, затвердженим наказом Міністерство економічного розвитку і торгівлі України N1372 від 15.09.2017, тощо. Відповідно до приписів статті 43 Бюджетного Кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів, зокрема, передбачає контроль при взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійснення інших операцій з бюджетними коштами. Частиною 5 статті 48 Бюджетного Кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі). Згідно з пунктом 21 частини 1 статті 116 цього Кодексу порушенням бюджетного законодавства є порушення порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань, а заходом впливу, відповідно до статті 117, є попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства. Відповідно до статті 19 Закону України "Про публічні закупівлі" звіт про результати проведення процедури закупівлі є обов'язковою та невід'ємною складовою процедури закупівлі, а сам звіт автоматично формується електронною системою закупівель та оприлюднюється протягом одного дня після оприлюднення замовником договору про закупівлю на веб-порталі Уповноваженого органу. Задовольнивши адміністративний позов суд апеляційної інстанції послався на те, що рішенням виконкому Черкаської міськради від 16.08.2016 №1022 Департамент економіки визначено централізованою закупівельною організацією з закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Департаментом економіки здійснено процедуру проведення закупівель робіт з капітального ремонту вулиці Волкова в м. Черкасах, відтак дії відповідача щодо відмови у реєстрації бюджетних зобов'язань та винесенні попередження не відповідають вимогам закону. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду України вважає такі висновки та посилання помилковими з огляду на таке. Пунктом 36 статі 1 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що централізовані закупівельні організації це юридичні особи, що визначаються Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування як замовники, які організовують і проводять процедури закупівель та закупівлі за рамковими угодами в інтересах замовників відповідно до цього Закону. Централізовані закупівельні організації набувають усіх прав та обов'язків замовників, що визначені цим Законом, та несуть відповідальність згідно із законами України. Особливості створення та діяльності централізованих закупівельних організацій встановлюються Кабінетом Міністрів України. З огляду на це, дії централізованих закупівельних організацій (далі ЦЗО) щодо організації закупівель за рамковими угодами повинні відповідати вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" та Порядку укладання і виконання рамкових угод, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України N1372 від 15.09.2017 (далі Порядок N1372). Проведення закупівель за рамковими угодами, як різновидом публічної закупівлі, внормовано положеннями статті 13 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з якою закупівля за рамковими угодами здійснюється в порядку, передбаченому для проведення процедури відкритих торгів, з урахуванням вимог цієї статті, а рамкові угоди укладаються відповідно до вимог цієї статті. Зі змісту статті 13 цього Закону не вбачається, що у випадку проведення публічної закупівлі в межах рамкової угоди, її здійснення відбувається без застосування електронної системи закупівель. Водночас, пунктом 7 розділу V Порядку N1372 обумовлено, що після підписання рамкової угоди всіма сторонами або із завершенням строків, установлених пунктом 4 розділу V цього Порядку, рамкова угода розміщується замовником/ЦЗО в електронній системі закупівель разом з оголошенням з відомостями про рамкову угоду та звітом про результати проведення відкритих торгів. Порядком розміщення інформації про публічні закупівлі, затвердженим наказом Міністерство економічного розвитку і торгівлі України N477 від 18.03.2016, також не встановлено будь яких виключень щодо розміщення інформації в електронній системі закупівель про закупівлі, які здійснюються в межах рамкової угоди. Таким чином, при проведенні ЦЗО процедури закупівлі за рамковими угодами обов'язковою умовою є, крім іншого, розміщення в електронній системі закупівель самої угоди (у справі, що розглядається - договору №228 від 08.11.2017 року), разом з оголошенням з відомостями про рамкову угоду та звітом про результати проведення відкритих торгів. Згідно з пунктом 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України N309 від 02.03.2012, органи Казначейства не реєструють зобов'язання у разі: відсутності документів щодо закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства у сфері закупівель; недотримання вимог щодо оформлення поданих документів, тощо. Відтак, здійснивши у відповідності до приписів статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" перевірку наявності в електронній системі закупівель договору про закупівлю, річного плану закупівель та звіту про результати проведення процедури закупівлі, які підтверджують проведення процедури закупівлі, за результатами якої укладено договір про закупівлю, та встановивши відсутність вказаних документів, Управління Держказначейства при прийнятті оскаржуваного попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства та при відмові у реєстрації бюджетних зобов'язань діяло у відповідності до вимог закону, в межах наданої чинним законодавством компетенції та без порушень законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що судом апеляційної інстанції, внаслідок невірної оцінки матеріалів справи та неправильного застосування норм права, що регламентують спірні правовідносини, скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Статтею 352 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 345, 349,352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області - задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 скасувати, залишивши в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2018. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 листопада 2018 року Київ справа №826/7701/16 адміністративне провадження №К/9901/41808/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2016 (колегія у складі суддів: Погрібніченко І. М., Іщук І. О., Шулежко В. П. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (колегія у складі суддів: Бужак Н. П., Костюк Л. О., Троян Н. М. ) у справі №826/7701/16 за позовом Приватного підприємства "Фінтер Постач" (далі - Підприємство) до ДФС, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Підприємство звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило: визнати протиправними дії ДПІ щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №3 від 03.03.2016; прийняти та зареєструвати податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2016 року, розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за квітень 2016 року, що було доставлено до ДПС України 16.05.2016 днем їх фактичного отримання ДПІ, тобто 16.05.2016; прийняти та зареєструвати датою (операційним днем) та часом, коли вони були направлені до ДФС засобами електронного зв'язку для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних: податкову накладну №4 від 05.05.2016, яку було доставлено для реєстрації в ЄДРПН 05.05.2016 та податкову накладну №5 від 05.05.2016, яку було доставлено для реєстрації в ЄДРПН 05.05.2016. Позов обґрунтовано тим, що у ДПІ не було законодавчих підстав для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2016, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (за результатами розгляду апеляційної скарги ДФС) та від 23.05.2017 (за результатами розгляду апеляційної скарги ДПІ), позов задоволено. Визнано протиправними дії ДПІ щодо одностороннього розірвання договору з Підприємством від 03.03.2016 №3 про визнання електронних документів. Визнано протиправною відмову ДПІ у прийнятті податкової декларації Підприємства з податку на додану вартість за квітень 2016 року та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за квітень 2016 року, що подавалася 16.05.2016. Визнати податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2016 року з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за квітень 2016 року поданою Підприємством 16 травня 2016 року. Визнати неправомірними дії ДФС щодо відмови у прийнятті податкових накладних №4 від 05.05.2016 та №5 від 05.05.2016 до реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних Підприємством 05.05.2016. Вказані рішення мотивані стало те, що законодавчих умов, які б надавали право ДПІ розірвати в односторонньому порядку договір про визнання електронних документів, який укладено з позивачем, не виникло. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій (рішення суду апеляційної інстанції від 02.03.2017), ДФС подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позову, в якій зазначає про законне здійснення повноважень щодо розірвання в односторонньому порядку договорів про визнання електронної звітності, раніше укладених з платниками. При цьому ДФС зауважує, що відмова у прийнятті декларації в електронному вигляді від платника є похідною дією від дії ДПІ по розірванню відповідного договору. Відзиву або заперечень від позивача на дану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду. ДПІ подавало касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанції в цій справі, але ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.08.2017 касаційна скарга повернута. Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.03.2016 між позивачем та ДПІ укладено договір №3 про визнання електронних документів. Предметом вказаного договору є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. У той же час, позивачем 05.05.2016 було направлено до податкового органу в електронному вигляді податкові накладні: №4 та №5 від 05.05.2016. Однак, в реєстрації накладних було відмовлено про що зазначено у квитанціях №1 від 05.05.2016 09:21:12 та 18:22:13. Причиною відмови зазначено - "Можливо розірвано Договір про визнання електронної звітності". 16.05.2016 позивачем направлено до податкового органу в електронному вигляді податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2016 року разом з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за квітень 2016 року. Однак, в реєстрації декларації було відмовлено про, що зазначено у Квитанції №1 від 16.05.2016 22:29:06. Причиною відмови зазначено - "Можливо розірвано Договір про визнання електронної звітності". Вказані дії ДПІ стали підставою для звернення позивача з позовом до суду. Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233 (далі по тексту - Інструкція), положення якої були чинними на момент спірних відносин. Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором. Розділом VІ додатку І Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається. Отже, законодавством встановлено право органу ДФС розірвати договір в односторонньому порядку - у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими законодавство та умови угоди пов'язують можливість її одностороннього розірвання, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що у ДПІ не було законних підстав для вчинення дій по розірванню укладеного із позивачем договору в односторонньому порядку й, як наслідок, для відмови у прийнятті податкової звітності. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду подібної справи, зокрема постанова від 22.08.2018, справа №820/392/16 (адміністративне провадження №К/9901/19407/18). Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................ В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: Київ 18 грудня 2018 року справа №810/3756/16 адміністративне провадження №К/9901/34690/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я. при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників позивача - Давидович В. М. на підставі Ордеру серії КВ №289415 від 17 грудня 2018 року відповідача - Морозова П. В. за дов. від 12 листопада 2018 року №13699/9/10-36-10, Загороднього С. С. за дов. від 23 лютого 2018 року №1985/9/10-36-10-03, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотестлаб" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року у складі судді Лиска І. Г. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у складі колегії суддів Собківа Я. М., Вівдиченко Т. Р., Лічевецького І. О.у справі №810/3756/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотестлаб" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотестлаб" задовольнити частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі №810/3756/16 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 листопада 2016 року №0003581410, №0003591410 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 8 567 грн 08 коп, направити в цій частині справу №810/3756/16 на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі №810/3756/16 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (скорочене РІШЕННЯ: Київ 11 вересня 2018 року справа №826/13084/17 адміністративне провадження №К/9901/54834/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників позивача - Віткалова Д. М. за дов. від 03 серпня 2018 року №155-18, Боєнка О. В. за дов. від 14 лютого 2018 року №40-18, відповідача - Корнейчука О. Л. за дов. від 20 лютого 2018 року №2008/9/28-10-10-18, Морозова П. В. за дов. від 20 грудня 2017 року №11594/9/28-10-10-18, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року (суддя Скочок Т. О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (судді Троян Н. М., Бужак Н. П., Костюк Л. О.) у справі №826/13084/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі №826/13084/17 скасувати в частині визнання протиправним та скасування наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №2106 від 25 вересня 2017 року "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ "Донбасенерго" щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Донстрой" (код ЄДРПОУ 25327860) за період січень 2015 року, вересень 2016 року в деклараціях з податку на додану вартість за вересень 2015 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року та ухвалити у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі №826/13084/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 09 жовтня 2018 року Київ справа №810/3228/15 адміністративне провадження №К/9901/44046/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2017 року (суддя Лапій С. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року (судді: Мєзєнцев Є. І., (головуючий) Файдюк В. В., Чаку Є. В. ) у справі №810/3228/15 за заявою Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" про заміну сторони виконавчого провадження у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" до Головного управління Державної казначейської служби в АРКрим, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (далі - заявник, позивач, Підприємство) звернулось до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" до Головного управління Державної казначейської служби в АР Крим, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, Державної казначейської служби України щодо невиконання платіжних доручень від 03.03.2014 №1 та №2 Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради в Автономній Республіці Крим про перерахування на користь Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" боргу в сумі 1 020 000,00 грн та про зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, Державної казначейської служби України перерахувати на користь Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" зазначені кошти. 2. Заява про заміну сторони виконавчого провадження обґрунтована тим, що на Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим свою діяльність як територіальний орган Державної казначейської служби не здійснює, а правонаступники цього органу дотепер не визначені. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3.Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року, заяву Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження ВП №52778983 із виконання виконавчого листа №810/3228/15, виданого Київським окружним адміністративним судом, а саме Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим замінено на центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів - Державну казначейську службу України. 4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки Головне управління Державної казначейської служби в АР Крим станом на день постановлення даної ухвали не функціонує у зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим Російською Федерацією, а на законодавчому рівні питання з цього приводу жодним чином не вирішено, та з метою забезпечення реальної можливості виконання судового рішення у справі №810/3228/15, яке набрало законної сили, наявні правові підстави для здійснення заміни сторони у виконавчому проваджені ВП №52778983 з Головного управління Державної казначейської служби в АР Крим на Державну казначейську службу України. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу, де вказуючи на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" про заміну сторони виконавчого провадження ВП №52778983.6. Касаційний розгляд справи проведено в письмовому провадженні, відповідно до пункту 3 частини першої ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, Державної казначейської служби України щодо невиконання платіжних доручень від 03.03.2014 №1 та №2 Виконавчого комітету Маломаяцької сільської ради в Автономній Республіці Крим про перерахування на користь Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" боргу в сумі 1 020 000,00 грн та про зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, Державної казначейської служби України перерахувати на користь Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" зазначені кошти. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року у справі №810/3228/15 позов було задоволено частково. Державним підприємством "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" 27.09.2016 було отримано виконавчий лист про зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим перерахувати на користь Підприємства кошти в сумі 1 020 000,00 грн. Судом першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що 27.09.2016 Державним підприємством "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" було отримано виконавчий лист, проте Підприємство не має можливості пред'явити вказаний виконавчий лист до виконання у зв'язку з тим, що Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим фактично свою діяльність як територіальний орган Державної казначейської служби не здійснює, а правонаступники цього органу не визначені. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. У доводах касаційної скарги Державна казначейська служба України цитує норми процесуального права, вказує на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, вважає, що Державна казначейська служба України не є правонаступником Головного управління Державної казначейської служби в АР Крим, оскільки жодним нормативно-правовим актом зазначене не встановлено. Рішення щодо ліквідації вказаного територіального органу Казначейства або рішення щодо визначення місця розташування поза межами тимчасово окупованої території Кабінетом Міністрів України не приймалось, а тому оскільки вказане ускладнює виконання рішення суду стягувачу слід було звернутись із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового РІШЕННЯ: 9. Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). 10.1. Частина п'ята статті 255. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. 10.2. Частина перша статті 264. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. 11. Закон України "Про виконавче провадження" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). 11.1. Частина перша статті 15. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. 11.2. Частина друга статті 15. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. 11.3. Частина п'ята статті 15. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. 12. Положення про Державну казначейську службу України затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2015 року №215.12.1. Підпункт 3 пункту 5. Казначейство з метою організації своєї діяльності: організовує планово-фінансову роботу в апараті Казначейства, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку. 12.2. Підпункт 4 пункту 5. Казначейство з метою організації своєї діяльності контролює діяльність територіальних органів Казначейства. 12.3. Пункт 9. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 13. Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року №1280 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). 13.1. Пункт 1. Головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне управління Казначейства) є територіальними органами Державної казначейської служби України. 13.2. Пункт 15. Головне управління Казначейства діє на підставі положення про нього, що затверджується Головою Казначейства. 13.3. Пункт 18. Головне управління Казначейства є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в установах Казначейства та банках. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 14. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів є Державна казначейська служба України. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 15. Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим є територіальним органом та підпорядковується Державній казначейській службі України. На даний час компетентними державними органами не визначене місце розташування Головного управління Державної казначейської служби в АР Крим поза межами тимчасово окупованої території, що обумовлює фактичну неможливість функціонування зазначеного органу Казначейства, та унеможливлює виконання судового РІШЕННЯ: 16. У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04) зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. 16. У рішенні Європейського Суду України з прав людини від 29 червня 2004 року у справі "Півень про України" визначено, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишаться невиконаними, завдаючи шкоди одній стороні. 17. Отже, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції. 18. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 19. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. 20. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки відсутня можливість стягнути кошти на користь Підприємства з Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим з огляду на не визначення Кабінетом Міністрів України місця розташування вказаного органу Казначейства поза межами тимчасово окупованої території, то відповідно здійснена заміна сторони у виконавчому провадженні ВП №52778983 з територіального органу - Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим на центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів - Державну казначейську службу України в повній мірі відповідає нормам процесуального права та фактично забезпечує ефективність захисту порушеного права на стадії виконання судового РІШЕННЯ: Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 21. Згідно зі статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 22. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року слід залишити без задоволення. 23. Відповідно до п. 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 24. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, 375 пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року у справі №810/3228/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 жовтня 2018 року Київ справа №815/343/18 адміністративне провадження №К/9901/56950/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укровоч" (далі - ТОВ "Укровоч ") на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 (суддя О. Г. Гуєва) на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 (колегія у складі суддів: Н. В. Вербицька, О. В. Джабурія, К. В. Кравченко) у справі №815/343/18 за позовом ТОВ "Укровоч" до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування наказу, ВСТАНОВИВ: ТОВ "Укровоч" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС №315 від 22.01.2018 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Укровоч". В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ненадання інформації на запити ГУ ДФС в Одеській області, які сформовані з порушенням вимог підпункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і надалі в редакції чинній в період виникнення спірних правовідносин), не може бути підставою для проведення позапланової перевірки, яка призначена спірним наказом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018, у задоволені позову відмовлено, оскільки позивачем не надано відповіді на письмові запити контролюючого органу, які оформлені у відповідності до вимог ПК України, що є наслідком винесення наказу про призначення перевірки щодо позивача. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вказується на те, що у ГУ ДФС не було правових мотивів призначати відносно нього відповідну перевірку, так як отримані запити контролюючого органу не відповідають вимогам ПК України, так як не містять чіткої інформації, яка підтверджує наявність підстав для їх надіслання. При цьому оскаржуваний наказ прийнятий з урахуванням вимог підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, хоча запити контролюючого орану не стосувались інформації щодо даних, які містяться у податкових деклараціях. Відзив на вказану касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами встановлено, що 22.01.2018 ГУ ДФС в Одеській області на підставі вимог підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України прийнято наказ №315 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Укровоч" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з платниками податків ТОВ "Спринт Юг", за період липень 2017 року та ТОВ "Зенит-Трейд", за період серпень 2017 року, з 25 січня 2018 року тривалістю 5 робочих днів, у зв'язку із ненаданням відповіді на запити про надання податкової інформації у вигляді пояснень та їх документальних підтверджень №10328/10/15-32-14-07 від 13.10.2017 та №10504/10/15-32-14-07-12 від 19.10.2017. Зазначений наказ від 22.01.2018 №315 є предметом судового оскарження у даній справі, який судами попередніх інстанцій визнаний таким, що відповідає вимогам Закону. Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанцій про законність зазначеного наказу передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України. Положення пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначають обставини, за яких податковому органу надано право на проведення документальних позапланових перевірок. Так, підпунктом 78.1.1 названого положення визначають таку підставу як отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Положення підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України визначають такою підставою недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що підпункти 78.1.1 та 78.1.4 передбачають абсолютно різні підстави для проведення позапланових перевірок, проте спільним для обох підстав є обставина ненадання або надання не у повному обсязі пояснень та документальних підтверджень протягом десяти календарних днів на письмовий запит податкового органу. В разі надсилання запиту, де зазначено порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та в разі недотримання платником податків вимог щодо надання пояснень та документальних підтверджень, відповідна перевірка може бути призначена на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України. У випадку надсилання запиту, в якому містяться відомості про виявлення недостовірностей даних щодо відповідної декларації та не вжиття особою дій щодо надання у встановленому порядку відповіді на вказаний запит, перевірка може бути призначена на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Суди попередніх інстанції в оскаржуваних рішеннях вказували про те, що запити ГУ ДФС направлялись позивачу, а інформація яка в них запитувалась, відповідала вимогам статті 73 ПК України, а тому ненадання відповіді на них є підставою для призначення перевірки його господарської діяльності, при цьому наводили положення підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Разом з тим, суди, по-перше, належним чином не встановили чи вказані запити контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків визначали конкретні підстави, тобто, містили чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства, а, по-друге, не звернули уваги на те, що спірний наказ про проведення перевірки містить відомості про те, що перевірка здійснювалась на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а в матеріалах справи відсутні належні докази, які б засвідчили, що відповідачем допущено помилку при зазначенні підпункту, на підставі якого призначений та здійснювався контрольний захід. Таким чином, для правильного вирішення спору судам попередніх інстанцій слід було на підставі належних та допустимих доказів встановити: - фактичну обставину, що слугувала підставою для призначення перевірки відповідно спірного наказу (чи це було обставини, передбачені підпунктом 78.1.4 чи підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України) ; - чи містили запити ГУ ДФС окреслені обставини, які свідчать про порушення позивачем податкового законодавства в розрізі зазначених контрагентів. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Підсумовуючи наведене, Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укровоч" задовольнити частково. 2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. 3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 березня 2019 року Київ справа №812/133/16 провадження № К/9901/28908/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання незаконним та скасування висновку, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року (суддя Смішлива Т. В. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (судді Арабей Т. Г., Геращенко І. В., Гайдар О. В. ), І. СУТЬ СПОРУ: 1. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - Управління ПФУ), Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС України у Луганській області (далі - ДПІ), в якому просила: 1.1 визнати незаконним висновок ДПІ про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон №1682-VII), від 09 грудня 2015 року №4111/12-09-17-02 в частині недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII, у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік; 1.2 визнати незаконним та скасувати наказ Управління ПФУ від 29 січня 2016 року №5-ос про звільнення з роботи ОСОБА_1; 1.3 поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління ПФУ; 1.4 стягнути з Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30 січня 2015 року по 22 лютого 2016 року в сумі 5946,65 грн. 2. В обґрунтування позову зазначила, що підставою для прийняття наказу від 29 січня 2016 року №5-ос слугував висновок ДПІ від 09 грудня 2015 року, за яким у декларації про майно, доходи та витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік встановлено недостовірність вказаних позивачем відомостей відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII. 3. Позивач твердить, що цей висновок вона отримала 09 грудня 015 року, а продовжувала працювати до 29 січня 2016 року, що є порушенням строку притягнення до відповідальності, встановленого частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII. Окрім того, сам висновок є неправомірним, позаяк його складено без урахування усіх обставин, що мали значення під час перевірки достовірності задекларованих відомостей. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4. ОСОБА_1 з 27 листопада 2012 року призначена на тимчасову посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління ПФУ за строковим договором на підставі наказу №77 від 27 листопада 2012 року 5. Згодом дію трудового договору неодноразово продовжували, свідченням чого є записи у трудовій книжці. 6.24 березня 2015 року ОСОБА_1 подала декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, у якій в розділі ІІІ "Відомості про нерухоме майно, що перебуває у власності, в оренді чи іншому праві користування декларанта, та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним" у пункті 24 зазначила про квартиру загальною площею 35 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.7. Управління ПФУ наказом №60-ос від 17 червня 2015 року призначило перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою-четвертою статті 1 Закону №1682-VII. 8.08 липня 2015 року позивач подала заяву про надання згоди на проведення перевірки відповідно до Закону №1682-VII. 9. За результатами перевірки складено висновок від 09 грудня 2015 року №4111/12-09-17-02.10. За цим висновком, позивач у декларації вказала достовірні відомості щодо майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII, які відповідають наявній податковій інформації про її майно. Водночас, під час перевірки встановлено, що майна, набутого позивачем за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII, не відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані нею із законних джерел. У розділі ІІІ згаданої декларації зазначено квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яку придбано за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII. Вартість задекларованої квартири не відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані позивачем із законних джерел. 11. Суди попередніх інстанцій встановили, що для перевірки податковий орган отримав запит про перевірку, копії декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, а також копію трудової книжки, заяви позивача на проведення перевірки передбаченої Законом №1682-VII, 12. Крім того, ДПІ надіслала запити про надання відомостей про позивача до Державної авіаційної служби України, Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, УДАІ УМВС України у Луганській області. 13. У висновку ДПІ зазначено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо позивача, остання має право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1, яку придбано за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII. Вартість квартири перевищує суму доходів, отриманих із законних джерел. 14. Між тим, у висновку відсутні відомості як про вартість придбання вказаної квартири, так і про суму отриманого позивачем доходу на час придбання квартири, а також про те, чи надавала ОСОБА_1 пояснення та документи під час перевірки. 15. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу квартири від 19 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, остання купила однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1, житловою площею 35,00 кв. м, за 20600,00 грн. 16. Згідно з декларацією про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2012 рік ОСОБА_1 у 2012 році проживала та мала спільний побут та бюджет разом з чоловіком ОСОБА_5, донькою - ОСОБА_7. та батьками чоловіка - ОСОБА_6Г та ОСОБА_6 17. Дохід ОСОБА_1 у 2012 році склав 1698,00 грн., а дохід членів сім'ї декларанта - 61653,00 грн. 18. Суди попередніх інстанцій констатували, що пояснення позивача від 11 листопад 2015 року про те, що квартиру придбано за рахунок збережень її чоловіка та батьків ДПІ до уваги не взяла та не перевірила, відповідно не аналізувала цієї інформації у своєму висновку, який слугував підставою для звільнення. 19. Листом від 16 грудня 2015 року Управління ПФУ просило ДПІ провести додаткову перевірку для уточнення отриманої інформації щодо висновку стосовно ОСОБА_1 20. У відповідь на цей лист ДПІ листом від 28 грудня 2015 року повідомило про відсутність підстав для проведення додаткової перевірки, оскільки не надано додаткової інформації, яка впливає на суть раніше надісланого висновку. 21. Відтак на підставі висновку ДПІ складено довідку від 09 грудня 2015 року про результати перевірки, передбаченої Законом №1682-VII та прийнято наказ №5-ос від 29 січня 2016 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління ПФУ з 29 січня 2016 року з підстав, передбачених Законом №1682-VII та на підставі пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 22. Луганський окружний адміністративний суд постановою від 16 березня 2016 року позов задовольнив. 23. Визнав протиправним та скасував висновок ДПІ №4111/12-09-17-02 від 09 грудня 2015 року про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII. 24. Визнав протиправним та скасував наказ Управління ПФУ №5-ос від 29 січня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 25. Поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління ПФУ з 01 лютого 2016 року. 26. Стягнув з Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу (з 01 лютого 2016 року по дату ухвалення судового рішення про поновлення на роботі) у сумі 7917,76 грн. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов'язковою у встановленому законом порядку. 27. Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 червня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін. 28. Такі рішення суди мотивували тим, що перевірку щодо позивача провели поверхово, не дотримуючись принципів презумпції невинуватості та індивідуальної вини. До такого висновку суди спонукало, зокрема, те, що під час перевірки того, чи відповідає вартість набутого майна офіційним доходам декларанта не взято до уваги доходів членів сім'ї позивача, з якими вона проживала та вела спільний побут і про доходи яких теж вказала у декларації. IV. Касаційне оскарження 29. У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові. 30. В обґрунтування касаційної скарги ДПІ зазначила, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Закону №1682-VII, є суперечливими і безпідставними. 31. Зокрема відповідач зауважив, що під час перевірки використовували тільки податкову інформацію щодо позивача і пояснення, які надала остання, не узгоджувалися з цією інформацією. 32. З приводу того, що згадану квартиру придбано у тому числі за рахунок коштів, отриманих в подарунок від батьків, ДПІ зазначила, що в такому разі позивач мала б сплатити податок з такого подарунку, однак відомостей про це немає. 33. ДПІ наголосила, що дослідження розміру та джерел доходу членів сім'ї та близьких родичів особи, щодо якої проводиться перевірка, законом не передбачено. 34. Позивач подала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що оскаржені судові рішення законні та обґрунтовані, підстав для їх скасування немає. Зокрема наголосила, що суди дійшли правильного висновку щодо повноти проведеної фіскальним органом перевірки та його висновків за її наслідками. V. Релевантні джерела права та акти їх застосування 35. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 36. Згідно з пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України "Про очищення влади". За змістом частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади". 37. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1682-VII очищенням влади (люстрація) є встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. 38. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. 39. Згідно з частиною восьмою статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел (частина восьма статті 3 Закону України "Про очищення влади"). 40. Згідно зі статтею 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: <...> 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; <...> 41. Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел. 42. Відповідно до пункту 3 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 листопада 2014 року №1100 (далі - Порядок №1100) загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки включає такі складові: 1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи; 2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки (послужного списку) особи, стосовно якої проводиться перевірка; 3) проведення перевірки, що фактично полягає в: аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з'ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації; порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності; порівняльному аналізі наявної інформації з метою з'ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел; 4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей; 5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов'язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку; 6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", за встановленою формою (далі - висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка. 44. За правилами частини десятої статті 5 Закону №1682-VII у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п'ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов'язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку. VI. Позиція Верховного Суду 45. У справі встановлено, що підставою для висновку ДПІ про недостовірність зазначених позивачем відомостей у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік було те, що вартість її задекларованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 перевищує вартість доходів позивача, отриманих на час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII. 46. Такий висновок ДПІ, як встановили суди попередніх інстанцій, ґрунтується на тому, що офіційні доходи позивача, отримані за період перебування на посадах, визначених у пункті 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII, значно менші аніж вартість вказаної квартири. Водночас доходів членів сім'ї декларанта, як висновується зі встановлених обставин справи, ДПІ, коли проводила перевірку та готувала згаданий висновок, до уваги не брала. 47. Аналізуючи наведені положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи треба зазначити, що під час перевірки, передбаченої Законом №1682-VII, контролюючий орган повинен з'ясувати усі обставини, які можуть вказувати на невідповідність відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, офіційним доходам декларанта. На думку колегії суддів, доходи членів сім'ї декларанта, з якими останній веде спільне господарство, теж повинні братися до уваги, коли потрібно дати оцінку тому, чи міг декларант набути у власність майно, перебуваючи на посадах визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII. 48. Висновок про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) або невідповідність вартості майна (майнових прав) отриманим доходам, з урахуванням пояснень особи, стосовно якої здійснюється перевірка, повинен бути обґрунтованим та зробленим на підставі документів, які підтверджують таку невідповідність/недостовірність. 49. За встановлених обставин цієї справи колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що оскаржений висновок ДПІ не містить обґрунтування причин не взяття до уваги пояснень позивача, а сам висновок про неспівмірність офіційних доходів позивача з вартістю набуто нею майна є необґрунтованим. 50. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. 51. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 52. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 53. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, тому касаційну скаргу треба залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області - залишити без задоволення. 2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 лютого 2019 року м. Київ справа №802/4068/15-а адміністративне провадження № К/9901/11293/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П. розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №802/4068/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії; за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Кузьмишин В. М., Боровицький О. А., Сушко О. О.) від 03 березня 2016 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 15 грудня 2015 року, просив: - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу "Найкращий від Миколая" №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року; - зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу "Найкращий від Миколая" №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року. 2. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що уповноваженою особою безпідставно не включено його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, оскільки у відповідача були відсутні підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу, укладеного між ним та ПАТ "Дельта Банк". 3. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позову. 4. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 Скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та ухвалено нову, якою позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними договору №006-01629-100215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях від 10 лютого 2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_2. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду і гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерної товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_2 стосовно зміни розміру належної йому суми та збільшити її на 140000,00 грн. Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича понесені судові витрати в сумі 2058,00 грн. 5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 29 березня 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. 6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою; зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року. 7.30 травня 2017 року, 31 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від ОСОБА_2 надійшли клопотання про прискорення розгляду справи. 8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду та призначено в порядку попереднього розгляду на 14 вересня 2017 року. 9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні на 05 жовтня 2017 року. 10.05 жовтня 2017 року судове засідання не відбулося, розгляд справи відкладено на 23 листопада 2017 року. 11. У судовому засіданні, яке відбулося 23 листопада 2017 року, відкладено розгляд цієї справи на 21 грудня 2017 року. 12.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13.30 січня 2018 року касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі №802/4068/15-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 14.22 березня 2018 року, 23 травня 2018 року, 21 листопада 2018 року та 10 січня 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли клопотання про прискорення розгляду справи. 15. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" укладено Договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий віл Миколая" у гривнях №006-01629-100215, за умовами якого позивач розміщує вклад у розмірі 140000,00 грн. на строк по 15 лютого 2016 року включно, із виплатою процентів. 17. Також позивач та Банк підписали додаткову угоду №1 від 10 лютого 2015 року до договору банківського вкладу (депозиту) №006-01629-100215, згідно якої зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладення Сторонами цього Договору. 18. Згідно витягу реєстру операцій та виписки по особовому рахунку позивача депозит ОСОБА_2 за рахунком № НОМЕР_1 поповнено у безготівковий спосіб коштами в сумі 140000,00 грн. з рахунку іншого вкладника, що належить ОСОБА_6.19.02 березня 2015 року Правління Національного банку України постановою №150 віднесло ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних. 20. Згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" від 15 вересня 2015 року та наказу уповноваженої особи застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу, у тому числі договору №006-01629-100215, з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI). 21. Відповідно до повідомлення від 24 листопада 2015 року №05-3138423 ОСОБА_2 повідомлено про нікчемність Договору банківського вкладу (депозиту) №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року, укладеного між ним та ПАТ "Дельта Банк", згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI. 22.02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації AT "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Кадирова В. В., строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. 23. У зв'язку з наведеним, уповноважена особа не подала до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду. 24. Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 25. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що укладення договору банківського вкладу "Найкращий від Миколая" №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" та спосіб внесення коштів на рахунок позивача прямо суперечили Закону та постанові Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ (про віднесення банку до категорії проблемних), що є обов'язковими для сторін вказаного правочину. При цьому, на момент укладення Договору №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року, банк (одна із сторін договору) був обізнаний про заборону для укладення таких договорів, що введена обов'язковою до виконання постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ. 26. Також, суд першої інстанції надавши оцінку фактичним обставинам справи, дійшов висновку, що в контексті ст. 228 ЦК України договір банківського вкладу №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року володіє ознаками нікчемності, оскільки укладено всупереч постанові Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", з метою штучного збільшення гарантованої суми до відшкодування одному із вкладників банку і тим самим спрямований на заволодіння майном Фонду. 27. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, виходив з того, що відповідачем в якості підстави нікчемності правочину зазначено п. 7 ч. 1 ст. 38 Закону №4452-VI згідно якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Після укладення договору від 10 лютого 2015 року, частину 1 ст. 38 Закону №4452-VI доповнено пунктом 9, в силу якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними щодо здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. При цьому відповідачем не доведено, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. 28. Отже, апеляційний суддійшов висновку, що дії відповідача щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року є протиправними. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 29. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, вважає його необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. 30. Зокрема, скаржник зазначив, дії уповноваженої особи Фонду щодо проведення перевірки по виявленню нікчемних правочинів та застосування відповідних наслідків повністю відповідають нормам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порушень прав позивача, як вкладника, при цьому не допущено. 31. Також скаржник зазначив, що перерахування грошових коштів на рахунок позивача відбулось з рахунку іншої особи під час дії постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", що свідчить про штучність та фіктивність створення правових підстав для отримання коштів, що перевищують суми гарантованого відшкодування. 32. Крім того, скаржник вважає, що апеляційним судом надано невірну правову оцінку вимогам ст. 36, 37, 38 Закону №4452-VI, оскільки за результатами роботи Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" було вирішено питання про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 10 лютого 2015 року №006-01629-100215, та, як наслідок, у відповідача відсутній обов'язок включити позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу в межах гарантованої суми. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 33. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. 34. Стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, колегія суддів зазначає наступне. 35. Законом №4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. 36. Відповідно до ст. 2 Закону №4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. 37. Згідно ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 38. Колегія суддів зазначає, що законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом. Немає таких обмежень і в укладеному позивачем договорі банківського вкладу (депозиту). 39. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 40. Згідно ч. 1, 2 ст. 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (...), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (...). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 41. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 42. Згідно п. 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами (далі - Положення), затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року №14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників. 43. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач уклав з ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) №006-01629-100215 від 10 лютого 2015 року та на відповідному рахунку позивача розміщено грошові кошти на загальну суму 140000,00 грн., отже, у розумінні закону, ОСОБА_2 є вкладником. 44. Укладення вказаного договору та зарахування коштів на рахунок відбулись 10 лютого 2015 року, до початку віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02 березня 2015 року). 45. Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону №4452-VI. При цьому, уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до норм Закону №4452-VI. 46. Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а (провадження №11-886апп18). 47. Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду. 48. Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 10 лютого 2015 року №006-01629-100215, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк", колегія суддів зазначає наступне. 49. Згідно ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону №4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. 50. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону №4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. 51. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 52. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №819/353/16 від 04 липня 2018 року. 53. Також, колегія суддів звертає увагу, що положення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI не можуть бути застосованими до договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. 54. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. 55. Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. 56. Встановлена правова природа зазначено наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", відтак не може бути розглянуто у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю. 57. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства. 58. Отже, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем слід скасувати та закрити провадження в цій частині. В решті постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року слід залишити без змін. 59. За правилами частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 60. Колегія суддів вважає, що підстав для зміни розподілу судових витрат немає. 61. Відповідно до ч. 3 ст. 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359, 375 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними договору №006-01629-100215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях від 10 лютого 2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_2, скасувати, а провадження в цій частині закрити. В решті постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Т. О. Анцупова судді В. М. Кравчук О. П. Стародуб
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 листопада 2018 року Київ справа №821/1077/17 адміністративне провадження №К/9901/49879/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн-Борд" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2017 (суддя - Войтович І. І.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 (судді: Кравець (головуючий), Домусчі С. Д., Коваль М. П. ) у справі №821/1077/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн-Борд" до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн-Борд" (далі - позивач, ТОВ"Грейн-Борд") звернулось до суду з позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.12.2015 №0003382200.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Грейн-Борд" зазначило, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентом не мали реального характеру, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, а також застосування штрафних (фінансовими) санкцій. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018, відмовлено у задоволенні позовних вимог. 4. Суд першої інстанції, з висновкам якого погодився суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, а всі первинні документи контрагента позивача - ПСП "Чумацький шлях" є неналежними, оскільки вони підписані особою, яка значилась як директор підприємства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не мала, фінансово-господарською діяльністю не займалася, адміністративно - розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала, що встановлено в межах розслідування кримінального провадження №120151001000001654, порушеної за фактом злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України. Крім того, на підставі порівняння площі орендованої ПСП "Чумацький шлях" земельної ділянки і статистичних звітів щодо врожайності із обсягами реалізації соєвих бобів цим підприємством, доводи контролюючого органу про те, що обсяги реалізації значно більші, ніж можливість реально виростити таку кількість соєвих бобів за умови відсутності декларування її придбання у 2014 році, не спростовані позивачем належними доказами. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Грейн-Борд". 6. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення сум грошових зобов'язань згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 03.12.2015 №260/21-03-22-02/36672044, оформленого за результатами проведення позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань правомірності обчислення та повноти сплати податків по господарським взаємовідносинам із ПСП "Чумацький шлях" за період з 01.01.2013 по 31.05.2015, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 176 678,00 грн. За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2015 №0003382200, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 265 017,00 грн, у тому числі за основним платежем 176 678,00 грн та штрафними санкціями 88 339,00 грн. При проведенні перевірки контролюючим органом встановлено, що ПСП "Чумацький шлях" при складанні декларації з податку на додану вартість маніпулював даними податкової звітності, використавши при цьому штучно сформовані дані за наслідками безтоварних операцій із ПСП "Чумацький шлях". При цьому, позивачем отримано необґрунтовану податкову вигоду, а саме: штучне формування витрат без проведення реальної господарської операції за рахунок вигодоформуючого суб'єкта господарської діяльності ПСП "Чумацький шлях". Тому, операції між ПСП "Чумацький шлях" та ТОВ "Грейн-Борд" за період з 22.10.2014 по 30.10.2014 не мали реального товарного характеру, у результаті чого, такі операції не підлягають включенню до витрат з податку на прибуток. У зв'язку з чим, вся документація (договори, накладні, рахунки, тощо), складена на підставі безтоварних операцій не мають сили первинних документів, а відтак не можуть братися до уваги для підтвердження даних податкового обліку. Такі висновки податковий орган зробив на підставі порівняння площі орендованої ПСП "Чумацький шлях" земельної ділянки і статистичних звітів щодо врожайності із обсягами реалізації соєвих бобів цим підприємством, вважаючи, що обсяги реалізації значно більші, ніж можливість реально виростити таку кількість соєвих бобів за умови відсутності декларування її придбання у 2014 році. Крім цього, відповідачем зазначено, що директор ПСП "Чумацький шлях" ОСОБА_6 не мав відношення до діяльності підприємства, періодично перебував на стаціонарному лікуванні з психічним розладом та не міг здійснювати господарську діяльність на посаді директора підприємства, яким фактично керувала інша особа. Також, в акті перевірки зазначається, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 205 КК України. У ході досудового розслідування встановлено, що невідомі особи, використовуючи ПСП "Чумацький шлях", здійснювали діяльність, спрямовану на легалізацію грошових коштів, ухилившись при цьому від сплати податку на додану вартість та незаконно створивши податковий кредит. Виходячи з чого, контролюючий орган дійшов висновку, що витрати на оплату придбаного товару сої, перевіркою не підтверджено, а, відповідно, не підтверджено і суми витрат, що враховані при визначені об'єкта оподаткування від вказаного постачальника. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем відображено у бухгалтерському обліку по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" операції з Приватним сільськогосподарським підприємством "Чумацький шлях" на загальну суму 1 177 850,97 грн у т. ч. ПДВ 196 308,50 грн по придбанню товару - сої врожаю 2014 року, на підставі договору поставки СРТ (елеватор) №ЗК11/10 від 20 жовтня 2014 року м. Херсон, відповідно до якого, постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити соєві боби, врожаю 2014 року згідно ДСТУ 496462008 "Соя. Технічні умови", іменовану в подальшому "Товар" на умовах СРТ ("перевезення оплачено до... ") згідно "Інкотермс" у редакції 2010 року. Перевіркою встановлено, що за виписаними податковими накладними ПСП "Чумацький шлях" суму ПДВ 196 308,51 грн ТОВ "Грейн - Борд" до податкового кредиту Декларації з ПДВ за жовтень 2014 року та в інших Деклараціях не включав. Згідно електронного реєстру податкових накладних встановлено відсутність податкових накладних виписаних на покупця ПСП "Чумацький шлях", на підставі чого, контролюючий орган зробив висновок про те, що ПСП "Чумацький шлях" не придбавав сою врожаю 2014. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що операція з постачання сої на адресу ТОВ "Грейн - Борд" не відбулась, а проведено лише відображення таких операцій по регістрах бухгалтерського обліку позивача згідно первинних документів, з огляду на те, що площі ріллі щодо вирощеного та реалізованого врожаю свідчать про те, що ПСП "Чумацький шлях не здійснював вирощування сої в 2014 році; згідно Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що протягом 2014 року ПСП "Чумацький шлях" не зареєстровано жодної податкової накладної на придбання сої, що унеможливлює встановлення факту походження сої та реальності здійснення господарських операцій з її продажу; показання свідка про те, що оформлений як директор ПСП "Чумацький Шлях" ОСОБА_6 не мав відношення до діяльності і керувала цим підприємством інша особа. На підставі цього, складені від імені ПСП "Чумацький шлях" ОСОБА_6 первинні документи не є достовірними, не підтверджують фактичного виконання операцій купівлі-продажу, а відтак не можуть не можуть бути підставою для формування ТОВ "Грейн-Борд" податкового обліку. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. У доводах касаційної скарги позивач вказує на неврахування судами доводів позивача про те, що порівняння площі орендованої ПСП "Чумацький шлях" земельної ділянки із обсягами реалізації соєвих бобів цим підприємством, згідно з якими податковий орган вважає, що обсяги реалізації значно більші, ніж можливо реально виростити таку кількість соєвих бобів за умови відсутності декларування її придбання у 2014 році, не підтверджено, що директор ПСП "Чумацький шлях" в жовтні 2014 року перебував на лікуванні в КП "Херсонська обласна психіатрична лікарня та наявність будь-яких судових рішень про обмеження або позбавлення директора ПСП "Чумацький шлях" ОСОБА_6 дієздатності; посилання судами на обставини встановлені в ході розслідування кримінального провадження №120151001000001654 є безпідставними, оскільки дане кримінальне провадження не закрито та слідство ще триває, господарські операції між ТОВ "Грейн-Борд" та ПСП "Чумацький шлях" є реальними та підтверджені первинними бухгалтерськими документами. 9. Контролюючим органом відзиву (заперечення) на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надано. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Податковий кодекс України 10.1. Пункт 44.1 статті 44. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. 10.2. Пункт 138.2 статті 138. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. 10.3. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. 11. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": 11.1. Стаття 1 11.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. 11.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 11.2. Частина 1 статті 9. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 13. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток (витрат) та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. 14. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. 15. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. 16. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. 17. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. 18. Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ. 19. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. 20. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 21. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 22. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно правомірності спірного податкового повідомлення -рішення зважаючи на те, що витрати для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків. Надані для дослідження судам попередніх інстанцій первинні документи не містили обов'язкових реквізитів, що позбавляє їх офіційного значення, і призводить до їх недопустимості на підставі положень статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, судами визнано такі документи неналежними, оскільки вони підписані особою, яка значилась як директор підприємства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не мала, фінансово-господарською діяльністю не займалася, адміністративно - розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала, що встановлено в межах розслідування кримінального провадження №120151001000001654, порушеної за фактом злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України. Підтверджуючи реальність господарських операцій, позивачем також не спростовано доводи контролюючого органу щодо невідповідності обсягів реалізації соєвих бобів контрагентом позивача, можливості реально виростити таку кількість продукції за умови відсутності декларування її придбання у 2014 році, враховуючи відсутність в останнього достатніх трудових та матеріальних ресурсів (основних фондів) для проведення відповідної господарської діяльності, що в сукупності з встановленими обставинами справи та з урахуванням характеру спірних правовідносин, які склались у цій справі, також свідчить про обґрунтованість тверджень контролюючого органу про безпідставність формування податкового обліку позивача за господарськими операціями з ПСП Чумацький шлях". Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 23. Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. 24. Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо непідтвердження належними первинними документами операцій з придбання товару, а відповідно і неправомірність формування позивачем податкового обліку за такими операціями, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати витрати за такими операціями. 25. Оцінка доказів судами зроблена з огляду на приписи норм процесуального законодавства, надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і контролюючим органом. У касаційній скарзі позивач не зазначав, що докази у справі є недопустимими чи недостовірними, а також не зазначав про їх неповне чи їх необ'єктивне дослідження. 26. Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності, а також правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що контролюючим органом доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, натомість позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих контролюючим органом доказів та доводів щодо неправомірного формування даних податкового обліку за господарськими операціями з ПСП Чумацький шлях". 27. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн-Борд" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 слід залишити без задоволення. 28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 29. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн-Борд" залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.11.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 у справі №821/1077/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 січня 2019 року Київ справа №810/1290/17 адміністративне провадження №К/9901/31143/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 (головуючий суддя - Панченко Н. Д. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 (головуючий суддя - Файдюк В. В., судді - Мєзєнцев Є. І., Чаку Є. В. ) у справі №810/1290/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Лог" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "В-Лог" (далі - ТОВ "В-Лог") звернулося до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Броварська ОДПІ), в якому просило суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Броварської ОДПІ щодо виключення ТОВ "В-Лог" з реєстру платників податку на додану вартість; - зобов'язати Броварську ОДПІ поновити реєстрацію ТОВ "В-Лог" як платника податку на додану вартість з моменту ануляції. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "В-Лог" зазначило, що висновок Броварської ОДПІ про подання позивачем за період з червня 2015 року по червень 2016 року податкових декларацій з показниками, що свідчать про відсутність операцій з постачання товарів, робіт, послуг, за наслідками яких сформовані податкові зобов'язання та/або податковий кредит, не ґрунтується на фактичних обставинах. Так, у жовтні 2015 року ТОВ "В-Лог" подало контролюючому органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 року, у якій були відображені операції з поставки товарів, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, на загальну суму 35 000 грн. За таких обставин, на думку позивача, у Броварської ОДПІ не було законних підстав для виключення ТОВ "В-Лог" з реєстру платників податку на додану вартість. Київський окружний адміністративний суд постановою від 04.08.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017, позов задовольнив: - визнав протиправним та скасував рішення Броварської ОДПІ про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 30.06.2016 №68; - зобов'язав Броварську ОДПІ поновити реєстрацію ТОВ "В-Лог" платником податку на додану вартість з моменту ануляції. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Броварська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "В-Лог". При цьому, в обґрунтування касаційної скарги відповідач посилався на правомірність прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 30.06.2016 №68. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.11.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Броварської ОДПІ. Позивач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи. 01.03.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України), передано до Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "В-Лог" зареєстровано 21.03.2007 як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 04.04.2007 ТОВ "В-Лог" зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №100033093, виданим Броварською ОДПІ. Рішенням Броварської ОДПІ від 30.06.2016 №68 реєстрацію ТОВ "В-Лог" платником податку на додану вартість анульовано на підставі підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у зв'язку з тим, що особа, зареєстрована як платник податку, протягом дванадцяти послідовних податкових місяців не подає податковому органу декларації з податку на додану вартість та /або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, а саме, з червня 2015 року по червень 2016 року. Скасовуючи вказане рішення Броварської ОДПІ, суди попередніх інстанцій встановили факт подання позивачем у період з червня 2015 року по червень 2016 року податкової звітності з податку на додану вартість, що свідчить про здійснення позивачем операцій постачання/придбання товарів, внаслідок яких були сформовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, тому дійшли висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для анулювання реєстрації ТОВ "В-Лог" платником податку на додану вартість згідно з положеннями підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 ПК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне. Пунктом 184.1 статті 184 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у випадках, визначених абзацами "а "- "з" цього пункту. Так, відповідно до підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 ПК України реєстрація платником податку на додану вартість анулюється якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту. Згідно з пунктом 184.2 статті 184 ПК України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а " пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б " - "з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу. Також за змістом пункту 5.5 Положення про реєстрацію платників податків на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 №1130 (далі - Положення №1130), анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах "б " - "з " пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти "б " - "з" пункту 5.1 цього розділу). Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників податку на додану вартість, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість у разі існування відповідних підстав. Підпунктом 3 абзацу 3 пункту 5.5 Положення №1130 визначено, що рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є довідка про подання/неподання платником податку на додану вартість контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником податку на додану вартість та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку). Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття спірного рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "В-Лог" став висновок контролюючого органу про подання позивачем, починаючи з червня 2015 року по червень 2016 року, податкової звітності з податку на додану вартість із показниками, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів (робіт, послуг). Вказане рішення прийняте відповідачем на підставі даних реєстру (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) протягом 12 послідових податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту. З даного реєстру вбачається, що декларації з податку на додану вартість за червень-серпень, жовтень-листопад 2015 року, січень-травень 2016 року подані ТОВ "В-Лог" з нульовими показниками податкових зобов'язань та податкового кредиту. Натомість податкові декларації за вересень та грудень 2015 року ТОВ "В-Лог" не подавались взагалі. Між тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.10.2015 ТОВ "В-Лог" подало до Броварської ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 року, де у колонці "А " "обсяги постачання" рядка 1.1 "операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою", відображено показник "35000,00"; у колонці "Б " "сума податку на додану вартість" відображено показник "7000,00". Податкову декларацію ТОВ "В-Лог" з податку на додану вартість за вересень 2015 року прийнято контролюючим органом, що підтверджується квитанцією №2. Однак рішенням Броварської ОДПІ від 21.10.2015 №14424/10/10-06-15-01-16/4096 податкову декларацію ТОВ "В-Лог" з податку на додану вартість за вересень 2015 року не визнано як податкову звітність, оскільки вона не містила визначених у пункті 48.3 статті 48 ПК України обов'язкових реквізитів, що в подальшому було предметом судового оскарження. Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 року у справі №810/95/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Броварської ОДПІ, оформлене листом №14424/10/10-06-15-01-16/4096; та зобов'язано Броварську ОДПІ прийняти та зареєструвати як податкову звітність ТОВ "В-Лог ": уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість №9203616219 від 05.10.2015; додаток 2 "Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів" №9203616298 від 05.10.2015; уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість №9210432070 від 13.10.2015; додаток 2 "Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів" №9210431499 від 13.10.2015; податкову декларацію з податку на додану вартість (0110 загальна) №9205785666 за вересень 2015 року; податкову декларацію з податку на додану вартість (0110 загальна) №9233492018 за жовтень 2015 року; податкову декларацію з податку на додану вартість (0110 загальна) №9246753842 за листопад 2015 року; податкову декларацію з податку на додану вартість (0110 загальна) №9265957689 за грудень 2015 року. Зазначені обставини не потребують доказування та правомірно оцінені судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до частини першої статті 72 КАС України, як обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили та не доказуються при розгляді цієї справи. Отже, факт подання позивачем податкової декларації за вересень 2015 року, який встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили, спростовує доводи контролюючого органу про неподання платником декларації за вказаний період взагалі, або те, що відомості в них свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, що, в свою чергу, виключає порушення платником норми підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 ПК України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправним спірного рішення з огляду на відсутність підстав для анулювання реєстрації платника податку, встановлених вищенаведеною нормою ПК України, та, як наслідок - зобов'язання відповідача вчинити послідовні дії прямо передбачені Положенням від 14.11.2014 №1130. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова
ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13.02.2018 Київ К/9901/9131/18 826/14249/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року (голосуючий суддя - Данилишина В. М. ) та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шостак О. О., судді - Желтобрюх І. Л., Мамчур Я. С. ) у справі №826/14249/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛАЙН МЕДІА" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2014 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внесення до Інформаційної системи "Податковий блок" інформації про завищення ТОВ "ОНЛАЙН МЕДІА" податкового кредиту та завищення позивачу сум податкового зобов'язання є грубим порушенням прав Товариства. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, позов задоволено: - визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві щодо внесення до інформаційної системи "Податковий блок" відомостей про завищення Товариством з обмеженою відповідальністю "ОНЛАЙН МЕДІА" податкового кредиту за січень та лютий 2014 року у загальному розмірі 2 329 120, 00 грн. та завищення податкового зобов'язання за вказаний період у загальному розмірі 2 364 620, 00 грн. ; - зобов'язано державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві вилучити з інформаційної системи "Податковий блок" відомості про завищення Товариством з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа" податкового кредиту за січень та лютий 2014 року та завищення податкового зобов'язання за вказаний період у зазначених розмірах; - присуджено на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Онлайн Медіа" (ідентифікаційний код 38807819) здійснений ним судовий збір у розмірі 73, 08 грн. (Сімдесят три гривні вісім копійок) із Державного бюджету України. Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що інформація, яка міститься в інформаційних аналітичних системах є службовою, не породжує для платника будь-яких юридичних наслідків, не впливає на його права, обов'язки та законні інтереси. 25 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017). В касаційні скарзі скаржником також заявлено клопотання про заміну відповідача. З огляду на вищевикладене, колегія судді вважає за необхідне замінити відповідача - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на її процесуального правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "ОНЛАЙН МЕДІА" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ "ІНВЕСТЕНЕРГІЯ НЬЮ" за січень 2014 року та з ТОВ "ЗМ-КОНСАЛТИНГ" за лютий 2014 року. За результатами перевірки складено акт від 27 травня 2014 року №998/26-53-22-03-21/38807819 (том 1 а. с. 43-52). Як вбачається з акта, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог: п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198. ст. 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого Товариством завищено податковий кредит по взаємовідносинам з постачальниками ТОВ "ІНВЕСТЕНЕРГІЯ НЬЮ" за січень 2014 року та ТОВ "ЗМ-КОНСАЛТИНГ" за лютий 2014 року на загальну суму 2 329 120 грн. ; п. 187.1 ст. 187 ПК України в наслідок чого завищено податкове зобов'язання ТОВ "ОНЛАЙН МЕДІА" за реалізацію послуг технічної підтримки доступу до контенту покупцю - ТОВ "СМС-АГРЕГАТОР" за січень, лютий 2014 року на загальну суму 2 364 620, 00 грн. Відомості акта перевірки були внесені відповідачем до АІС "Податковий блок". Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015 р. ), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ці норми кореспондується з положеннями статей 2 та 5 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2017). З аналізу вищевикладених норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення/вчиненням певних дій суб'єктом владних повноважень, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Відповідно до ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. У пункті 74.1 статті 74 ПК зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу. Висновки, викладені в акті, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку, на думку колегії суддів, не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу спрямованої на виконання своїх професійних обов'язків, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків. При цьому, захист прав та інтересів особи, яка вважає, що розповсюдження недостовірної інформації щодо законності її господарської діяльності завдає шкоди її діловій репутації та спричиняє розповсюдженням такої інформації збитки, можливий, з урахуванням суб'єктного складу правовідносин, у межах цивільного або господарського судочинства. Частиною 1 статті 345 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Замінити відповідача - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на її процесуального правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛАЙН МЕДІА" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 березня 2018 року Київ справа №826/17314/15 касаційне провадження №К/9901/14496/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС (далі - Митниця) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2015 (суддя - Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 (головуючий суддя - Чаку Є. В., суддя - Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Керамхолл" (далі - Товариство) до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови, УСТАНОВИВ: У серпні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Митниці, у якому просило: визнати протиправними та скасувати рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 20.07.2015 №100270001/2015/000038/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.07.2015 №100270001/2015/00109. На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що Митниці були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митниця витребувала додаткові документи, відмовила у прийнятті митної декларації та прийняла рішення про коригування митної вартості товару. Вважаючи картку відмови та рішення Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив їх скасувати. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11.12.2015 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення про коригування митної вартості товарів від 20.07.2015 №100270001/2015/000038/2; визнав протиправною та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.07.2015 №100270001/2015/00109. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.07.2016 рішення суду першої інстанції залишив без змін. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що позивач для оформлення товару за першим методом (за ціною контракту) надав усі передбачені чинним законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, з урахуванням того, що сертифікат якості товару не є документом, який підтверджує митну вартість товарів. Митниця безпідставно застосувала резервний метод визначення митної вартості товару та не довела неможливість визначення митної вартості товару за ціною контракту та необхідності визначення такої вартості за другорядним методом. Також суди виходили з того, що скасування рішення Митниці про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картку відмови. Суди встановили, що Товариство подало до Митниці митну декларацію за формою МД-2 від 20.07.2015 №100270001/2015/218984, згідно якої митна вартість товару, придбаного на підставі контракту від 17.08.2011 №DЕ/01/08/11, укладеного між Товариством (покупцем) та Компанією Polcolorit S.A. (Polska) (постачальником), була визначена позивачем за ціною контракту (метод 1). Митниця витребувала у Товариства додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 3) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. На виконання зазначеного запиту Товариство надало Митниці виписки з бухгалтерської документації, прейскурант (прайс-лист), копію митної декларації країни відправлення, міжнародну транспорту накладну, документ (довідку), який підтверджує вартість перевезення. За результатом проведеного митного контролю Митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 20.07.2015 №100270001/2015/000038/2, відповідно до якого здійснила коригування задекларованої Товариством митної вартості товару, яка визначена Митницею згідно з положеннями статті 64 Митного кодексу України, та ґрунтується на інформації МД від 29.04.2015 №100270001. Підставою для коригування митної вартості товарів Митниця зазначила те, що у документах, наданих для підтвердження митної вартості, наявні розбіжності, а саме: згідно п. 2 розділу 3 "Умови та строк поставки" зовнішньоекономічного контракту від 17.08.2011 №DЕ/01/08/11 передбачено, що продавець зобов'язаний підтверджувати якість проданого товару сертифікатом якості, який до митного оформлення не надано. Також, Митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.07.2015 №100270001/2015/00109. Митниця оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.08.2016 відкрив касаційне провадження у справі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме - статей 53, 54 Митного кодексу України, які підлягали застосуванню, а також вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до невідповідності висновків судів фактичним обставинам справи. У запереченні на касаційну скаргу Товариство вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим просить суд касаційну скаргу залишити без задоволенні, а судові рішення - без змін. Зокрема, Товариство посилається на те, що надані для митного оформлення документи не містять розбіжностей, а їх дані піддаються обчисленню та підтверджують ціну товару. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.03.2018 прийняв касаційну скаргу Митниці до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 20.03.2018. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Частиною четвертою вказаної статті встановлено, що у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи. Згідно з частиною п'ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини 6 цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) ; 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість) ; ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відповідно до частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство одночасно з митною декларацією в повному обсязі надало до Митниці документи, які підтверджують митну вартість товару, згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України; тоді як Митниця не довела, що подані Товариством документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому Митниця не обґрунтувала та не довела неможливість визначення митної вартості за ціною контракту (методом №1). Крім іншого, суди виходили з того, що сертифікат якості товару не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, а тому у позивача взагалі був відсутній обов'язок його надання. Також, суди виходили з того, що скасування рішення Митниці про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Таким чином, доводи Митниці, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2015 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи зазначене, касаційна скарга Митниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 - без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч. ч. 1, 5 ст. 355, ст. ст. 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської міської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна
ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 грудня 2018 року м. Київ справа №826/2722/15 адміністративне провадження № К/9901/3215/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу №826/2722/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії; за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Добрянська Я. І.) від 21 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Вівдиченко Т. Р., Гром Л. М., Міщук М. С. ) від 02 липня 2015 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича (далі - Упоноважена особа), в якому просив: - визнати неправомірними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича щодо визнання Договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року №43909, укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" нікчемним; - визнати нечинним рішення Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича щодо визнання Договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року №43909, укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" нікчемним; - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" щодо невнесення інформації про позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" внести інформацію про позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування за вкладами ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; - визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати позивачу суми відшкодування за Договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №43909 укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; - зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердити загальний реєстр вкладників які мають право на відшкодування за вкладами ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до якого буде внесено інформацію про позивача, як вкладника за Договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року №43909 укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ". 2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про безпідставність та протиправність визнання договору банківського вкладу нікчемним та невключення його до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено. 4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 6.16 листопада 2016 року до Вищого адміністративного суду України від позивача надійшла заява про прискорення розгляду справи. 7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася. 8.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року. 9. Відповідно до п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 10.11 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі №826/2722/15 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 11. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. 12. Станом на 21 грудня 2018 року заперечення або відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13. Судами попередніх інстанцій установлено, що 04 липня 2014 року між позивачем - ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (Банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" №43909, відповідно до умов якого Банк зобов'язувався прийняти від Вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 11500 євро у тимчасове строкове користування на строк до 05 серпня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за його тимчасове користування в розмірі, встановленому п. 1.2 цього договору. 14. Відповідно до п. 1.2 Договору №43909 процента ставка за вкладом встановлюється у розмірі 5,75 процентів річних та складається з основної ставки за даною депозитною програмою, яка на дату укладення цього договору становить 5,75 процентів річних. 15. Згідно квитанції від 04 липня 2014 року № ТR.58211.779.370 на рахунок позивача внесено 11500 євро (еквівалент у гривнях - 185601,43 грн). 16. На підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року №491 "Про віднесення ПАТ "КБ "Український Фінансовий Світ" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Український Фінансовий Світ", згідно якого з 15 серпня 2014 року по 15 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С. І. 17. Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року №717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "КБ "Український Фінансовий Світ". 18. Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Український Фінансовий Світ" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С. І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Український Фінансовий Світ" строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року. 19. Відповідно до оголошення, розміщеного на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з 21 листопада 2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "КБ "Український Фінансовий Світ", для отримання коштів вкладники з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Альфа-Банк"; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. 20. Наказом Уповноваженої особи від 18 листопада 2014 року №6 визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), згідно переліку, який додавався до цього наказу. 21.23 січня 2015 року Позивач звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з заявою та доданими до неї документами з метою повернення депозитних коштів за договором від 04 липня 2014 року №43909.22. Листом від 26 грудня 2014 року №001/4436 Уповноваженою особою надано позивачу відповідь про те, що кошти відшкодуванню не підлягають у зв'язку з тим, щодо Договір депозиту визнано нікчемним. 23. Позивач не погоджуючись з такими діями відповідачів, звернувся до суду з адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 24. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в даному випадку відповідачами не було порушено законних прав та інтересів позивача на час розгляду справи, про які останній зазначає у своїй позовній заяві, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 25. Крім того, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши чинне законодавство та докази по справі, зазначили, що позовні вимоги не можуть бути задоволені судом, оскільки на час розгляду справи правоохоронні органи з'ясовують правомірність укладення договору вкладу та інших дій пов'язаних з цим договором, а всі позовні вимоги пов'язані між собою. 26. Однак, суди відзначили, що позивач зможе захистити свої права після з'ясування всіх обставин, правоохоронними органами, за вищезазначеним Договором. 27. У даному випадку, відповідача, як суб'єктами владних повноважень доведено суду правомірності їх дій (бездіяльності), а позивачем не надано відповідні обґрунтування, що підтверджуються допустимими доказами у справі, щодо протиправності дій (бездіяльності) відповідачів. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 28. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що: - відповідачем не надано доказів того, що внаслідок укладення договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №43909 банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; - відсутні підстави, наведені в п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за якими правочин є нікчемним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що умови договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №43909 передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; - заведення кримінальної справи жодним чином не підтверджує, що у діях працівників Банку або вкладника був якийсь умисел або протиправні дії, оскільки тільки за наявності прийнятого рішення суду або обвинувального вироку щодо неправомірних дій працівників Банку можна визнавати чи не визнавати правочин нікчемним; проте, ані обвинувального вироку або іншого судового документу, який підтверджує протиправні дії працівників Банку або вкладника відповідачами не надано; - частина 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає вичерпний перелік підстав, по яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними; такої підстави як "дроблення" депозиту ч. 3 ст. 38 вказаного Закону не містить; - позивач не знав про те, що на момент внесення ним коштів на депозитний рахунок, Банк був визнаний проблемним чи до діяльності якого застосовані будь-які обмеження; - згідно п. 9 розділу ІV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням №14 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року, вкладник має право звернутися до Фонду гарантування, а Фонд гарантування має надати відповідь на відповідне звернення вкладника, проте Фонд гарантування відповіді не надіслав, а отже, вважає, що такі діє є бездіяльністю Фонду гарантування. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 29. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного. 30. Колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, спір стосується правомірності дій Уповноваженої особи щодо відмови включити позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 31. При цьому колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи не в повній мірі з'ясували всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року по справі №826/1476/15, обставини якої певним чином є подібними до обставин у справі, що розглядається, дійшла висновку, що перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VІ (далі - Закон №4452-VІ) підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI. 33. У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої. 34. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону №4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивачки будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. 35. Згідно з положеннями ст. 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. 36. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК та ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину. 37. Отже, розглядаючи спір про визнання протиправними дій чи рішень Уповноваженої особи про відмову включити позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, адміністративні суди повинні перевірити обґрунтованість і законність такої відмови. 38. Статтею 71 КАС України встановлено, що обов'язок доведення відповідних обставин покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. 39. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій повинні дослідити доводи Фонду чи його Уповноваженої особи про наявність обставин, що свідчать про нікчемність правочинів та чинники, які підтверджують їх нікчемність, та, як наслідок, унеможливлюють включення особи до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. 40. Відповідач, стверджуючи про нікчемність договору банківського вкладу, посилається на наказ від 18 листопада 2014 року №6, яким було визнано нікчемними правочини згідно переліку. Проте, вказаний перелік у матеріалах справи відсутній. 41. Отже, судами не перевірено та не встановлено, який саме в дійсності правочин визнано нікчемним згідно наказу від 18 листопада 2014 року №6 в даному випадку. 42. Крім того, судами зазначено, що Уповноваженою особою Фонду на виконання обов'язків, передбачених ст. 38 Закону №4452, створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "КБ "Український Фінансовий Світ", якою встановлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім'я позивача, надходили внаслідок так званого "дроблення" рахунків іншого клієнта. 43. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що у справі не встановлено фактів взаємозв'язку позивача із власником великого рахунку, зокрема перерахування коштів з рахунку на рахунок. 44. Також судами попередніх інстанцій не обґрунтовано, чому платіжні операції з перерахування коштів з рахунку іншої особи чи осіб на рахунок позивача, є правочинами між банком та позивачем згідно зі ст. 202 ЦК. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку. 45. За змістом ч. 1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 46. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 47. Отже, під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та прийняти законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. 48. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 49. Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі №826/2722/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя - доповідач Т. О. Анцупова суддя В. М. Кравчук суддя О. П. Стародуб